Постанова in case no. 754/5599/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Київ

справа 754/5599/25

провадження 61-6892св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року в складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Євграфової Є. П., Писаної Т. О.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про стягнення боргу, та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути заборгованість за договором позики в сумі 12 823338,00 грн , яка складається з: 11696 460,00грн - заборгованість за тілом наданої позики; 680 810,19 грн - нараховані інфляційні втрати за період з січня 2023 року до лютого 2024 року;446 067 ,73 грн - 3 % річних за період з 01 січня 2023року до 09 квітня 2024року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

12 вересня 2024 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва позов задоволено частково . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 12 142527,73 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази того, що відповідач повністю чи частково виконав свої зобов`язання за договором позики, тому зобов`язаний повернути позивачу 300 000 ,00 доларів США. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України у вигляді 3 % річних, оскільки норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

16 квітня 2025 року постановою Київського апеляційного суду скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 22 710 ,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги .

Апеляційний суд мотивував висновки тим, що спір між сторонами штучно створений, спрямований на уникнення виконання ОСОБА_2 зобов`язань перед третьою особою - ОСОБА_3 щодо відшкодування збитків за рішенням суду, яке набрало законної сили. Поведінка сторін є недобросовісною і несе в собі ознаки фраундаторності . Наявність численних судових рішень на користь ОСОБА_3 у справах щодо захисту його інтересів як кредитора свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 діє недобросовісно, намагаючись уникнути цивільної відповідальності та виконання судового рішення. Про недобросовісність відповідача також свідчить визнання позову відповідачем після спливу позовної давності, відсутність заяви про застосування позовної давності, коли боржник мав право заявити про сплив давності як підставу для відмови у позові. Його бездіяльність у цьому питанні, особливо з урахуванням наслідків для інших кредиторів, може свідчити про зловживання процесуальними правами. Хоча боржник має право визнати борг у будь-який час, його визнання боргу після спливу позовної давності, особливо в контексті наявності інших кредиторів, може розцінюватися як недобросовісна спроба уникнути виконання зобов`язань перед іншими кредиторами або штучно створити перевагу для одного з них. Штучне подання позову для ускладнення виконання рішення суду, ухваленого на користь ОСОБА_3 , з більшими вимогами, що ускладнює процес стягнення боргу з боржника. Зазначені дії можуть привести до зменшення частки задоволення вимог ОСОБА_3 або навіть до неможливості повного виконання рішення на його користь, особливо якщо майна боржника недостатньо для задоволення всіх кредиторів. У виконавчому провадженні діє принцип пропорційного розподілу стягнутих коштів між усіма кредиторами боржника, вимоги яких включені до зведеного виконавчого провадження. Дії боржника, що призвели до штучного збільшення суми боргу перед одним із кредиторів після спливу позовної давності, можуть спотворити цей принцип та несправедливо зменшити частку іншого кредитора. Про недобросовісність позивача свідчить звернення з позовом після відкриття виконавчого провадження і його бездіяльність тривалий час щодо повернення боргу.

Апеляційний суд також вказав, що адвокат Тімашев А. С., який є представником позивача ОСОБА_1 , також є дійсним представником і відповідача ОСОБА_2 відповідно до довіреності 28 липня 2023 року, яка міститься в матеріалах справи строком на 3 роки і діє під час розгляду справи. Крім того, адвокат Тімашев А. С. представляв інтереси ще однієї особи - ОСОБА_4 , який виступав відповідачем у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга С. Е., про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки. Встановлені обставини і докази свідчать про недобросовісну домовленість ОСОБА_2 з його адвокатом і опонентами за іншими судовими справами, направлену на створення обставин для невиконання судового рішення на користь ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 травня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Тімашов А. С. через підсистему Електронний суд надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року , просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі 187/385/20, від 15 листопада 2023 року в справі 522/3680/22, від 18 вересня 2024 року в справі 161/16885/21, стосовно фраудаторних правочинів; про те, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті в разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що звернулася з апеляційною скаргою; суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

ОСОБА_3 захистив свої майнові права в судовому порядку в межах справ 54/7728/19 та 54/11624/23, у яких відповідними рішеннями стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість. ОСОБА_3 уже звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору позики (справа 754/4159/25). ОСОБА_3 не має цивільного інтересу до цієї справи, між ним та ОСОБА_2 відсутній предмет спору , адже 04 вересня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ОСОБА_3 відступив у повному обсязі ОСОБА_5 усі права та обов`язки за виконавчими провадженнями. Саме ОСОБА_5 став стороною та правонаступником ОСОБА_3 23 грудня 2024 року в справі 754/7728/19 постановлено ухвалу Деснянського районного суду м. Києва про задоволення заяви ОСОБА_5 про заміну сторони виконавчого провадження. 14 лютого 2025 року в справі 754/11624/23 постановлено ухвалу Деснянського районного суду м. Києва про задоволення заяви ОСОБА_5 про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни стягувача його правонаступником та замінено стягувача ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_5 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 за виконавчим листом 754/11624/23 від 20 червня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь ОСОБА_3 3 % річних від суми боргу та індекс інфляції в розмірі 1 059 755,24 грн його правонаступником. 25 квітня 2025 року винесено постанову приватного виконавця Фесик М. О. про заміну сторони виконавчого провадження НОМЕР_2 з ОСОБА_3 на ОСОБА_5 щодо виконання виконавчого листа 754/7728/19 від 02 лютого 2023 року.

На момент розгляду справи в апеляційній інстанції в цій справі права ОСОБА_3 не були порушені, оскільки він не мав матеріальної заінтересованості до ОСОБА_2 в межах відкритих виконавчих проваджень. Спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відсутній з огляду на укладений договір відступлення права вимоги між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. Відповідно до розписки від 13 вересня 2021 року строк повернення грошових коштів встановлено до 31 грудня 2022 року (сплив строку виконання обов`язку). З наступного дня (з 01 січня 2023 року) почався перебіг позовної давності і триває до 31 грудня 2025 року, а, отже , позивач звернувся до суду в межах перебігу строку давності. Твердження апеляційного суду про сплив позовної давності не підтверджуються матеріалами справи. Стосовно визнання боргу , необхідно зазначити, що в ідповідач безпосередньо брав участь в судових засіданнях в першій інстанції та повідомляв суд, що в нього є ряд кредиторів, яким він заборгував. Він має намір розрахуватись зі всіма кредиторами, а не лише з ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 не був учасником фраудаторного правочину, оскільки не знав про існування боргових зобов`язань ОСОБА_2 і передавав свої особисті кошти в позику відповідачу. ОСОБА_1 не є родичем, близьким знайомим ОСОБА_2 або когось з членів його сім`ї . ОСОБА_3 не має жодних прав для стягнення заборгованості на території України, оскільки він є громадянином рф, а його адвокати навмисно намагаються затягнути та/або заблокувати процес стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь інших кредиторів, щоб стати єдиним кредитором, звернути стягнення на все майно ОСОБА_2 та отримати усю суму коштів самостійно без урахування інших боргових зобов`язань.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 квітня 2015 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику 300 000,00 доларів США та зобов`язувався повернути їх до 31 грудня 2016 року.

Факт укладання такої угоди підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 23 квітня 2015 року.

Розпискою від 13 вересня 2021 року ОСОБА_2 підтвердив заборгованість у сумі 300 000,00 доларів США перед ОСОБА_1 та зобов`язався повернути зазначену суму в строк до 31 грудня 2022 року.

Грошові кошти станом на час звернення до суду позивачу не провернуті.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в справі 754/7728/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 збитки за договором поставки у розмірі 2 459 312,00 грн, неустойку в розмірі 27 436,80 грн, 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в цій частині змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції постанови.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2021 року в справі 372/437/20, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С. Е., зареєстрований в реєстрі за 766, укладений 12 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року в справі 372/235/23 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга С. Е., про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1428 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186800:05:003:0068, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С. Е., зареєстрований в реєстрі за 767, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкритим розділом), індексний номер 47763223 від 12 липня 2019 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1428 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186800:05:003:0068, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С. Е.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Під час кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Фраудаторні правочини вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

У постанові від 18 грудня 2024 року в справі 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду, кваліфікуючи правочин як фраудаторний і визначаючи правові підстави для визнання його недійсним, застосовувала норми пункту 6 частини першої статті 3, частин першої - четвертої статті 13, частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

У постанові від 04 лютого 2026 року в справі 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свій висновок та зазначила, що підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за статтями 3, 13 ЦК України (всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом) є достатньою. Оспорити такий правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою своїх прав.

Отже, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Подібний висновок викладений також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі 369/11268/16-ц (посилання в касаційній скарзі), у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі 317/3272/16-ц, від 07 жовтня 2020 року в справі 755/17944/18, від 24 лютого 2021 року в справі 757/33392/16, від 14 грудня 2022 року в справі 372/437/20, від 08 жовтня 2025 року в справі 567/1188/23.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року в справі 753/11680/20).

Верховний Суд зауважує, що, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Отже, к ритеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і винятки із цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); ціна договору (ринкова/неринкова); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Висновки Верховного Суду апеляційним судом у цій справі не враховані.

ОСОБА_3 посилається на фраудаторність позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за розпискою від 23 квітня 2015 року, яку він уважає спробою ОСОБА_2 уникнути виконання зобов`язань перед ним за постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в справі 754/7728/19.

Апеляційний суд, зваживши на доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , відмовив у стягненні боргу на користь ОСОБА_1 , послався на те, що спір між сторонами штучно створений, спрямований на уникнення виконання ОСОБА_2 зобов`язань перед третьою особою - ОСОБА_3 щодо відшкодування збитків за рішенням суду, яке набрало законної сили. Поведінка сторін є недобросовісною і несе в собі ознаки фраундаторності . Наявність численних судових рішень на користь ОСОБА_3 у справах щодо захисту його інтересів як кредитора свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 діє недобросовісно, намагаючись уникнути цивільної відповідальності та виконання судового рішення. Про недобросовісність відповідача також свідчить визнання позову після спливу позовної давності, відсутність заяви про застосування строків давності.

Із такими висновками погодитися не можна.

За вимогами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 16 жовтня 2020 року в справі 910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду в складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі 638/2304/17).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Суди встановили, що постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в справі 754/7728/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за договором поставки збитки у розмірі 2 459 312,00 грн, неустойку - 27 436,80 грн, моральну шкоду 10 000,00 грн, судовий збір - 11 879,65 грн.

Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди скасовано, залишено в цій частині в силі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та змінено мотивувальну частину в редакції постанови Верховного Суду.

Однак відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень 23 грудня 2024 року в справі 754/7728/19 постановлено ухвалу Деснянського районного суду м. Києва про задоволення заяви ОСОБА_5 про заміну сторони виконавчого провадження.

Цією ухвалою встановлено, що на виконанні у приватного виконавця Фесик М. О. перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_3, в якому об`єднано виконавчі провадження НОМЕР_4 та НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики та виконавчі провадження НОМЕР_5 та НОМЕР_6 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 заборгованості за договором позики. 04 вересня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ОСОБА_3 відступив у повному обсязі ОСОБА_5 всі права та обов`язки за виконавчими провадженнями.

Також рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року задоволено частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та індексу інфляції . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3 % річних від суми боргу та індекс інфляції в розмірі 1 059 755,24 грн.

14 лютого 2025 року в справі 754/11624/23 постановлено ухвалу Деснянського районного суду м. Києва про задоволення заяви ОСОБА_5 про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни стягувача його правонаступником та замінено стягувача ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_5 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 за виконавчим листом 754/11624/23 від 20 червня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь ОСОБА_3 3 % річних від суми боргу та індекс інфляції в розмірі 1 059 755,24 грн його правонаступником.

Тобто на момент подання апеляційної скарги - 13 жовтня 2024 року ОСОБА_3 уже відступив право вимоги за виконавчими провадженнями ОСОБА_5 (договір про відступлення права вимоги від 04 вересня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ), з метою забезпечення виконання якого наполягав на відмові в цьому позові через фраудаторність.

Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , не перевіривши наявність у нього порушених прав заінтересованої особи - кредитора, який може заперечувати щодо зменшення обсягу майна боржника внаслідок вчинення фраудаторного правочину.

Крім того, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 року прийнято відмову ОСОБА_3 від позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним. Провадження в справі 754/4159/25 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним закрито.

Тобто дійсність укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позики не оспорена та не встановлена судовим рішенням, тому діє презумпція дійсності вказаного правочину (стаття 204 ЦК України).

Наявність інших судових рішень на користь ОСОБА_3 у справах щодо захисту його інтересів як кредитора сама собою не підтверджує недобросовісність ОСОБА_1 , який не був учасником справ 372/437/20, 372/235/23, та укладений саме з ним договір позики не був предметом оцінки судами в наведених справах.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Апеляційний суд зазначив, що про недобросовісність позивача свідчить звернення з позовом після відкриття виконавчого провадження і його бездіяльність тривалий час щодо повернення боргу кредитора щодо повернення боргу. Апеляційний суд також вказав, що адвокат Тімашев А. С., який є представником позивача ОСОБА_1 , також є дійсним представником і відповідача ОСОБА_2 відповідно до довіреності від 28 липня 2023 року, яка міститься в матеріалах справи строком на 3 роки і діє під час розгляду справи. Крім того, адвокат Тімашев А. С. представляв інтереси ще однієї особи - ОСОБА_4 , який виступав відповідачем у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга С. Е., про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки. Встановлені обставини і докази свідчать про недобросовісну домовленість ОСОБА_2 з його адвокатом і опонентами за іншими судовими справами, направлену на створення обставин для невиконання судового рішення на користь ОСОБА_3 .

Фактично недобросовісність позичальника ОСОБА_1 констатована судом через строк його звернення до суду та користування правничою допомогою адвоката, що надавав свої послуги іншій особі як стороні фраудаторного стосовно ОСОБА_3 правочину.

Без оцінки суду залишилися обставини про те, що на користь ОСОБА_1 боргову розписку видано ОСОБА_2 23 квітня 2015 року, а на користь ОСОБА_3 - 15 липня 2017 року; безгрошовість позики ОСОБА_1 в судовому порядку не підтверджена і в справі не встановлено пов`язаність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як близьких осіб, що вчинили правочин на шкоду кредиторам ОСОБА_2 , як і не встановлено мотивів будь-якої зацікавленості ОСОБА_1 у наявності рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на його користь заборгованості без наміру реального виконання такого рішення.

Істотні для правильного вирішення справи обставини не встановлені, зокрема щодо порушення прав ОСОБА_3 , зважаючи на відступлення ним права вимоги ОСОБА_5 , а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Підставою касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає також неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі 187/385/20, від 15 листопада 2023 року в справі 522/3680/22, від 18 вересня 2024 року в справі 161/16885/21, про те, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті в разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що звернулася з апеляційною скаргою ; суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України , наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. Водночас в становлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними .

У постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі 187/385/20 відсутні висновки про те, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті в разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що звернулася з апеляційною скаргою , як стверджує заявник, тому наведена постанова не є прикладом неоднакового застосування судами норм права.

Висновки Верховного Суду в постанові від 18 вересня 2024 року в справі 161/16885/21 стосуються застосування пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, відповідно до якого суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Натомість у цій справі ОСОБА_3 є її учасником - третьою особою без самостійних вимог, а тому до нього пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК Українинезастосовний.

У постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі 522/3680/22 сформульовано висновок про те, що п редмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Колегія суддів зауважує, що для закриття провадження в справі із наведеної підстави необхідно, щоб предмет спору був відсутній між сторонами - позивачем і відповідачем, а в цій справі ОСОБА_3 - третя особа без самостійних вимог , тобто не сторона спору.

Відсутність у ОСОБА_3 прав кредитора стосовно ОСОБА_2 може бути підставою відмови в задоволенні його апеляційної скарги, а не закриття провадження в справі, адже спір вирішується між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Отже, у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі 522/3680/22 сформульовано нерелевантні до спірних правовідносин висновки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази.

Верховний Суд висновує, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення істотних для її вирішення обставин, що входять до предмета доказування.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі 530/1731 /16-ц (провадження 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року скасувати, с праву передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська