Постанова in case no. 420/14126/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року

м. Київ

справа 420/14126/23

адміністративне провадження К/990/15627/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у суді касаційної інстанції адміністративну справу 420/14126/23

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Чорноморського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року (головуючий суддя Стефанов С.О.),

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Джабурія О.В., суддів: Вербицької Н.В., Кравченка К.В.),

УСТАНОВИВ:

Суть спору

1. У червні 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС в Одеській області), Чорноморського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Чорноморський відділ ГУ ДМС в Одеській області), в якому просили суд:

1.1. визнати протиправними дії Чорноморського відділу ГУ ДМС в Одеській області (відповідь Ж- 11/6/5120- 23/5120/12- 23 від 06.04.2023) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон затвердженого постановою Верховної Ради України 719-V від 23.02.2007;

1.2. зобов`язати Головне управління ГУ ДМС в Одеській області оформити та видати паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон затвердженого постановою Верховної Ради України 719-V від 23.02.2007.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та їх донька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з необхідністю оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон (без безконтактного електронного носія, без використання Єдиного державного демографічного реєстру, відцифровування персональних даних), у березні 2023 року зверталися до Чорноморського відділу ГУ ДМС в Одеській області та ГУ ДМС в Одеській області з проханням щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без засобів Єдиного державного демографічного реєстру та надання персональної та біометричної інформації до нього (відцифроване обличчя, відцифрований підпис та відцифровані відбитки пальців рук), однак цими органами надано відповіді про відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, з якими вони не згодні. Унаслідок таких дій органів Державної міграційної служби України вони не мають документів, що посвідчують їх особу, який би надавав право на виїзд (в`їзд) за кордон.

2.1. Позивачі наголосили на тому, що не надають згоди на збір і обробку своїх персональних та біометричних даних при оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, забороняють передачу будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру; заборонили формування унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР; будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо); а також заборонили використання щодо себе будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, що не може позбавити їх права на паспорт громадянина України для виїзду за кордон без застосування засобів Реєстру, присвоєння УНЗР та внесення персональної інформації до Реєстру.

2.2. Позивачі вважали, що надані органами Державної міграційної служби України відмови порушують їхнє конституційне право на вільне пересування та вільне залишення території України, гарантоване статтею 33 Конституції України, а також право на ім`я (статті 28 Цивільного кодексу України, статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), у зв`язку з тим, що вони не вважають можливим цифрову ідентифікацію щодо себе (або замість свого імені або разом зі своїм іменем із застосуванням цифрових ідентифікаторів, у тому числі за допомогою унікального номеру запису у реєстрі). Ці права не можуть бути скасовані чи звужені в силу приписів статті 22 Конституції України.

2.3. Звертали особливу увагу на те, що цифровий ідентифікатор УНЗР формується і може бути записаний за таким же принципом, як і штрих-код на товар (згідно схеми EAN- 13 міжнародного стандарту ІS0/ІЕС 14443А), що грубо порушує приписи статті 21 Конституції України, оскільки з присвоєнням ідентифікатора відбувається відчуження імені людини, яке стає вторинною інформацією про неї. У цьому зв`язку позивачі підкреслили, що відмова від отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон із застосуванням засобів Реєстру не є їх окремою думкою чи окремими релігійними міркуваннями, це є позицією Української Православної Церкви, членами якої вони є.

2.4. Позивачі наголосили на тому, що статтею 16 Закону України від 20.11.2012 5492-VI Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус (у редакції Закону від 20.11.2012; далі - Закон 5492-VІ) гарантовано право осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, імплантованого у відповідний бланк документа, на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія.

2.5. При цьому, позивачі підкреслили, що гарантії, передбачені статтею 16 Закону 5492-VІ також є неприйнятними для них, позаяк чинна редакція вказаного Закону передбачає альтернативу паспортам з безконтактним електронним носієм (зокрема, у статті 14 зазначено про те, що документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки), а отже, на їх думку, може забезпечити реалізацію такого права і у інший альтернативний законний спосіб, передбачений, зокрема, Положенням про паспорт громадянина України для виїзду за кордон та Положенням про паспорт громадянина України, затвердженими Постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 719-V.

2.6. Головним та важливим судовим прецедентом у подібних питаннях позивачі вважали постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі 806/3265/17, відповідно до якого аналогічні позовні вимоги до органу Державної міграційної служби були задоволені, визнано протиправною відмову територіального підрозділу Державної міграційної служби України у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки з аналогічних підстав.

3. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2023 позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі 420/12858/23.

4. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 роз`єднано у самостійні провадження заявлені в справі 420/12858/23 позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до Чорноморського відділу ГУ ДМС в Одеській області та ГУ ДМС в Одеській області та виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_1 . Цьому провадженню присвоєно 420/14126/23.

Установлені судами фактичні обставини справи

5. ОСОБА_1 звернулася до Чорноморського відділу ГУ ДМС в Одеській області із заявою від 17.03.2023 щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року 719-V та Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 231.

6. Чорноморський відділ ГУ ДМС в Одеській області у відповіді від 06.04.2023 повідомив заявницю, що правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначаються Законом 5492-VI. Паспорт для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій. У ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 2503-ХІІ.

7. Не погоджуючись з відмовою відповідача в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року 719-V, якою внесено зміни до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 2503-ХІІ, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

8. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2023, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ДМС в Одеській області, Чорноморського відділу ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

8.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відмова від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія передбачена лише у процедурі отримання паспорта громадянина України, тоді як паспорт громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до частини четвертої статті 22 Закону 5492-VI, є за формою іншим документом і виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних. Прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, з 20.12.2016 припинено.

8.2. Посилання позивачки на право отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон на підставі Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.11.2007 719-V суди відхилили, оскільки фактично бланки таких паспортів станом на сьогоднішній день не виготовляються у зв`язку з втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження технічного опису та зразка бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон та внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України від 26.06.2007 858.

8.3. За висновками судів попередніх інстанцій необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про те, що відмова відповідача у видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон без застосування безконтактного електронного носія персональних даних та застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру становить втручання держави у приватне та сімейне життя, оскільки чинне законодавство щодо порядку видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон будь-яких прямих чи непрямих переваг, привілеїв чи обмежень за релігійними переконаннями не встановлює.

8.4. Відхиляючи доводи ОСОБА_1 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зауважив, що правовідносини у наведеній справі не є подібними до обставин цієї справи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

9. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

9.1. Ця касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з необхідністю відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 13, частини четвертої статті 22 Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а, застосованого судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи.

9.2. По-перше, на переконання скаржниці, суди попередніх інстанцій проігнорували приписи пункту 5 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до якого додаткова інформація (зокрема біометрична) про пред`явника паспорта, зміст якої визначається відповідно до законодавства, може відтворюватися на безконтактному електронному носієві, вмонтованому в паспорт. Отже, за доводами касаційної скарги, не є обов`язковим відтворення біометричної інформації у паспорті громадянина для виїзду за кордон та взагалі надання персональної інформації до системи Єдиного державного демографічного реєстру, у зв`язку з чим постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 152 та Закон 5492-VІ не тільки звужує право позивачки на паспорт громадянина України для виїзду за кордон без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а фактично, з її погляду, скасовує таке право, що є порушенням статей 8, 22 Конституції України.

9.3. У зв`язку з цим скаржниця зауважила, що, посилаючись на положення Закону 5492-VІ та постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 152, суди обох інстанцій визнали, що останні є обов`язковими для оформлення документів, які посвідчують особу, у т.ч. для виїзду громадянина України за кордон, однак не врахували, що позивачка не зможе виїжджати за кордон за відсутності документа, який дає право на виїзд за межі України, що також, на її думку, порушує надані громадянам України гарантії держави про вільне пересування, закріплені у статті 33 Конституції України.

9.4. По-друге, скаржниця наполягала на тому, що суди попередніх інстанцій не врахували позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі 806/3265/17 стосовно недосконалості Закону 5492-VI та інших законів, якими не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних.

9.5. Не заперечуючи можливості застосування нових законів щодо інших громадян, які бажають оформлювати паспорт громадянина України для виїзду за кордон із застосуванням засобів Реєстру, скаржниця наполягала на тому, що порушується принцип рівності, установлений статтею 24 Конституції України, оскільки, з її погляду, припиненням використання бланків паспорта громадянина України для виїзду за кордон без застосування засобів Реєстру державою фактично встановлено переваги іншим громадянам, які погоджуються надавати згоду на збір та обробку персональних даних, наслідком чого є можливість оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон над тими громадянами, які не надають згоду на збір та обробку персональних даних, яким документ для виїзду за кордон не оформлюється, чим порушується принцип вільного пересування, визначений статтею 33 Конституції України в умовах війни російської федерації проти України.

9.6. Обґрунтовуючи підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а, скаржниця вказувала на те, що у вказаній справі Верховний Суд не надавав оцінки можливості застосування пункту 5 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 719-V, як підставі для оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без застосування Єдиного державного демографічного реєстру, без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР) та без надання персональної інформації до нього як способу захисту прав і свобод людини і громадянина. ОСОБА_1 наполягала на тому, що відтворення біометричної інформації у паспорті громадянина України для виїзду за кордон та взагалі надання персональної інформації до системи Єдиного державного демографічного реєстру не є імперативною (обов`язковою) нормою права що надає можливість оформлення такого паспорта без безконтактного електронного носія.

9.7. На думку скаржниці, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору безпідставно застосували норми Закону 5492-VI, а не рішення Європейського суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office, суть якого зводиться до того, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (з позиції скаржниці у її ситуації таким є пункт 5 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон), то держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності, а тому, з її погляду, відповідач як державний орган діяв протиправно. На підставі наведеного скаржниця доводила необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а, в тому числі з позиції необхідності застосування рішення Європейського суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office.

10. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Єресько Л.О., суддям Губській О.А., Соколову В.М.

11. Судом ухвалою від 14.05.2024 касаційну скаргу залишено без руху, а ухвалою від 03.06.2024 - поновлено пропущений з поважних причин строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

12. У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30.05.2025 486/0/78- 25, здійснено за допомогою автоматизованої системи документообігу суду заміну судді Губської О.А. на суддю Загороднюка А.Г.

13. Ухвалою Суду від 28.01.2026 закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Позиція інших учасників справи

14. ГУ ДМС в Одеській області подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення та наводило доводи про безпідставність вимог позивачки, оскільки прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, з 20.12.2016 припинено, тому у відповідача немає законних підстав для видачі паспорта без застосування безконтактного носія персональних даних. Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ГУ ДМС в Одеській області вважає законними та обґрунтованими, а тому просило залишити їх без змін.

14.1. ГУ ДМС в Одеській області наголосило на тому, що подана ОСОБА_1 заява від 17.03.2024 не була заявою-анкетою встановленого зразка, а тому розглянута відповідачем відповідно до вимог Закону України Про звернення громадян , а за наслідками розгляду у встановлені для цього зазначеним Законом порядку та строки листом від 06.04.2023 заявниці роз`яснено правила та процедуру оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Отже, лист відповідача від 06.04.2023 не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а тому на час звернення ОСОБА_1 до суду її права та інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду, не були порушені.

Висновки Верховного Суду, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

15. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Водночас суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

17. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

18. Спір у цій справі виник у зв`язку із зверненням громадянки України до органу Державної міграційної служби про оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон відповідно до Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України 719-V від 23.02.2007, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі та без застосування безконтактного електронного носія персональних даних.

19 . Перед тим, як перейти до викладення мотивів ухваленого в цій справі рішення по суті позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити таке.

20. Звернення позивачки про отримання паспорта громадянина України за формою і змістом не відповідає вимогам до заяви-анкети, на підставі якої до Єдиного державного демографічного реєстру вноситься відповідна інформація про особу заявника та яка є підставою для вчинення територіальними органами і підрозділами ДМС відповідних дій/прийняття рішень щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон встановленого зразка. Тому зауваження ГУ ДМС в Одеській області з цього приводу є слушними. Однак, з огляду на мотиви подання цього позову (йдеться про суб`єктивне ставлення позивачки до форми паспорта для виїзду за кордон, який виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру), звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою-анкетою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 152 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон слугуватиме підставою для оформлення їй паспорта громадянина України у формі книжечки з імплантованим у неї безконтактним електронним носієм інформації, а також означатиме, що зазначені в цій заяві відомості, відповідно до названого вище Порядку, підлягатимуть внесенню до Єдиного державного демографічного реєстру, з чим, власне, і не погоджується позивачка. З огляду на зазначене, Суд вважає, що у цій справі існує правовий спір, який може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства.

21. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

22. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

24. Статтею 22 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

25. За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

26. Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

27. Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

28. За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

29. Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну регулюється Законом України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України від 21.01.1994 3857-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон 3857-XII).

30. Згідно з частиною першою статті 1 Закону 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

31. Серед документів, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, вказано паспорт громадянина України для виїзду за кордон (частина перша статті 2 Закону 3857-XII).

32. Статтею 3 Закону 3857-XII встановлено порядок перетинання громадянами України державного кордону України, відповідно до якого перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

33. Необхідність отримання паспорта для виїзду за кордон, не вважається, з точки зору національного та міжнародного права, неправомірним втручанням у свободу пересування, а розглядається як законний та необхідний інструмент її регулювання, регламентований спосіб її реалізації.

34. Пунктом 3 статті 5 Закону України Про громадянство України від 18.01.2001 2235-ІІІ паспорт громадянина України для виїзду за кордон, визначено документом, що підтверджує громадянство України.

35. Відповідно до статті 5 Закону України Про громадянство України постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 2503-XII (далі - Постанова 2503-XII) були затверджені положення про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження, до якої постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 719-V внесено зміни, якими, серед іншого, затверджено Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, яким з того часу і регулювалися питання оформлення та виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

36. Так, положеннями пункту 5 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (у редакції постанови Верховної Ради України від 23.02.2007 719-V) передбачено, що паспорт є зшитою нитками обрізною книжечкою розміром 88 х 125 міліметрів, що складається з обкладинки, 32 (або 64) паперових сторінок та сторінки, виготовленої з багатошарового полімерного матеріалу (сторінки даних), ушитої між внутрішнім лівим боком обкладинки та першою сторінкою паспорта. Додаткова інформація (зокрема біометрична) про пред`явника паспорта, зміст якої визначається відповідно до законодавства, може відтворюватися на безконтактному електронному носієві, вмонтованому в паспорт.

37. У зв`язку з євроінтеграційними процесами Верховна Рада України прийняла Закон України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус від 20.11.2012 5492-VI (далі - Закон 5492-VI; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначила правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

38. Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр цей законопроект має на меті виконання Україною зобов`язань перед Європейським Союзом (ЄС) щодо отримання громадянами України права безвізового режиму в`їзду та переміщення територією країн ЄС, у зв`язку з чим безальтернативною вимогою ЄС, викликаною боротьбою із злочинністю, тероризмом та незаконною міграцією, є запровадження ідентифікаційних проїзних документів з електронним носієм біометричної інформації відповідно до стандартів Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) із забезпеченням на належному рівні захисту персональних даних з урахуванням ключових положень угоди про створення асоціації між ЄС та Україною про захист персональних даних фізичних осіб та запровадження сучасних рівнів безпеки всіх ідентифікаційних документів, що оформлюються Україною.

39. Запровадження єдиної системи реєстрації населення, яке охоплює все населення країни із сучасним рівнем безпеки як персональних даних, так і всіх ідентифікаційних документів з електронним носієм біометричної інформації, є одним із кроків у напрямку гармонізації національного законодавства та чинної практики обліку населення із законодавством та практикою країн Європейського співтовариства, намір щодо приєднання до яких держава Україна офіційно задекларувала 2010 року.

40. Ухвалення закону про порядок ідентифікації та посвідчення особи не може вважатися у розумінні статті 22 Конституції України звуженням свободи пересування чи права вільно залишати країну, а наявність дійсного паспорту для виїзду за кордон є умовою для перетину кордону, а не забороною на виїзд. Сама по собі вимога мати посвідчення особи та проходити стандартну ідентифікацію не звужує змісту конституційного чи конвенційного права на вільний виїзд. Запровадження стандартів ідентифікації та документів вимагається міжнародним правом для підтвердження громадянства та статусу особи, регулює законність перетину кордону та встановлення особи, що відповідає міжнародним стандартам безпеки та запобігає незаконній міграції, а не обмежує саму свободу пересування.

41. Згідно з частиною першою статті 4 Закону 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (далі - ЄДДР, Реєстр) - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

42. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються (абзац другий частини першої статті 4 Закону 5492-VI).

43. ЄДДР ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. ЄДДР у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи (абзац третій частини першої статті 4 Закону 5492-VI).

44. Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

45. На виконання цього законодавчого положення Кабінет Міністрів України постановою від 18.10.2017 784 затвердив Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації (далі - Постанова 784).

46. Зокрема, пунктом 4 цього Порядку передбачено, що Реєстр складається з головного та резервного обчислювальних центрів і вузлів уповноважених суб`єктів. Уповноважені суб`єкти є розпорядниками відомчих інформаційних систем у межах, визначених Законом України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус . Засобами Реєстру є технічні і програмні засоби відомчих інформаційних систем уповноважених суб`єктів, що застосовуються для внесення інформації до Реєстру та оформлення документів.

47. Відповідно до частини першої статті 10 Закону 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України Про захист персональних даних .

48. У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

49. Назви та види документів, що оформляються із застосуванням засобів ЄДДР, визначено у статті 13 Закону 5492-VI. За частиною першою цієї статті документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

50. Згідно з частиною другою статті 13 Закону 5492-VI документи, передбачені цією статтею, є власністю України.

51. Одним із документів Реєстру, який за своїм функціональним призначенням є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, зазначено паспорт громадянина України для виїзду за кордон (підпункт б пункту 1 частини першої статті 13 Закону 5492-VI).

52. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон містить безконтактний електронний носій.

53. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 цього ж Закону безконтактний електронний носій - це імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов`язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб кваліфікованого електронного підпису у випадках, передбачених законодавством.

54. Метою ведення ЄДДР є ідентифікація особи, що у розумінні пункту 6 статті 3 Закону 5492-VI є встановленням особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо, для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів (абзац третій частини першої статті 4 Закону 5492-VI).

55. Для посвідчення особи необхідно встановити, що паспорт належить саме цій особі, тобто ідентифікувати її, що за положеннями пункту 5 частини першої статті 3 Закону 5492-VI означає здійснити комплекс заходів, що дає змогу виконати пошук за принципом один до багатьох , зіставляючи дані (параметри) особи, у тому числі біометричні, з інформацією Реєстру.

56. Посвідчення особи та її ідентифікація здійснюється за допомогою перевірки зображення особи та інших біометричних даних, які за визначенням пункту 2 статті 3 Закону 5492-VI є сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб (біометричні дані, параметри - відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук).

57. За частинами першою статті 14 Закону 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.

58. Згідно з частиною другою статті 15 Закону 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

59. Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 07.05.2014 152 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (далі - Постанова 152), якою затверджені зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, згідно з додатками 1 і 2 та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (далі - Порядок 152; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

60. Частиною четвертою цієї постанови визначено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 20.12.2016 припиняється; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 20.12.2016, є чинним протягом строку, на який його було видано.

61. Відповідно до пункт 1 Порядку 152 паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт для виїзду за кордон) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім`я якої він оформлений, і дає право такій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Паспорт для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій.

62. Згідно з частиною першою статті 16 Закону 5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

63. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 16 Закону 5492-VI головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів.

64. За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб`єктом.

65. Рішення про оформлення документа, у тому числі замість втраченого або викраденого, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, приймається розпорядником Реєстру, Міністерством закордонних справ за результатами ідентифікації заявника (частина шоста статті 16 Закону 5492-VI).

66. Підстави, за яких уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено в частині сьомій статті 16 Закону 5492-VI, зокрема, у разі, якщо заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа.

67. Згідно з вимогами частин першої-четвертої статті 22 Закону 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон.

67.1. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

67.2. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.

67.3. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.

68. Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України для виїзду за кордон, визначено у частині сьомій статті 22 Закону 5492-VI. Він містить, серед іншого, унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.

69. Поряд із цим, у статті 7 Закону 5492-VI визначено перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до Реєстру вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи (пункт 12 частини першої статті 7).

70. Інформація, яку тут виокремлено, у розумінні пункту 2 частини першої статті 3 Закону 5492-VI, є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.

71. Захист персональних даних є невід`ємною складовою права людини на приватність, що гарантується статтею 32 Конституції України та статтею 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція).

72. Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини .

73. Статтею 8 Конвенції гарантовано право кожному на повагу до його приватного і сімейного життя та обумовлено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

74. Отже, щоб не порушувати вказаного положення Конвенції, відповідне втручання з боку держави повинно відповідати вимогам, викладеним у частині 2 статті 8 Конвенції, тобто: 1) здійснюватися згідно із законом ; 2) переслідувати одну з легітимних цілей, перелічених у частині 2 статті 8 Конвенції; та 3) бути необхідним для досягнення такої цілі.

75. Суд вважає за необхідне зауважити, що організаційні засади створення і функціонування ЄДРР, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені Законом 5492-VI, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання.

76. Статтею 8 Закону 5492-VI встановлені гарантії захисту і безпеки інформації ЄДРР, серед яких передбачено, що внесена до Реєстру інформація є конфіденційною, нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою, збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься у Реєстрі, здійснюються відповідно до закону, відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом, особам, які працюють з базами даних Реєстру, заборонено вимагати, обробляти та використовувати будь-яку інформацію, не передбачену цим Законом.

77. У спірних правовідносинах позивачка просить надати їй документ державного зразка, що посвідчує особу та служить для ідентифікації такої особи, що неможливо зробити без обробки персональних даних, перелік яких чітко визначений законом, що не є надмірним. Підстави та умови обробки необхідного переліку персональних даних також чітко встановлені законом та слугують меті, з якою особа звернулася до уповноваженого законом державного органу, та не накладають на особу надмірного тягаря.

78. Слід констатувати, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд у подібних правовідносинах сформував правові висновки щодо застосування приписів Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 719-V, зокрема, у постановах від 23.09.2024 у справі 360/3686/21 та від 06.02.2025 у справі 420/14124/23. Висновки у наведених справах є релевантними до обставин цієї справи, які в силу частини третьої статті 341 КАС України підлягають врахуванню при вирішенні цієї справи, Суд не бачить підстав відступати від них у цій справі і надалі зауважує таке.

79. Так, у постанові від 23.09.2024 у справі 360/3686/21 Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого з моменту прийняття норм Закону 5492-VI, яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, механізм оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон визначений Порядком 152. У інший спосіб оформлення закордонного паспорту громадянину України не є можливим.

80. Враховуючи раніше сформовані висновки у постанові від 08.12.2022 у справі 380/6916/20, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивачки щодо порушення її права на отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, засобів Єдиного державного демографічного реєстру, без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних на підставі Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 719-V. Суд підкреслив, що відповідно до пункту 7 вказаної постанови зразок паспорта затверджується Кабінетом Міністрів України, водночас фактично бланки таких паспортів станом на сьогоднішній день не виготовляються у зв`язку з втратою чинності положень постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження технічного опису та зразка бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон та внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України від 26.06.2007 858.

81. У вказаній справі [ 360/3686/21], Верховний Суд підкреслив, що незважаючи на те, що Положення про паспорт, на який посилалася позивачка, на момент звернення до суду із цим позовом було чинним, усе ж насамперед варто зважати на те, що це - підзаконний нормативно-правовий акт, тоді як сфера правовідносин, у якій виник цей спір, врегульована Законом 5492-VI та урядовими постановами, прийнятими на підставі та на виконання цього Закону.

82. З аналізу норм Закону 5492-VI та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів Верховний Суд констатував, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок і сторінки даних, водночас прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, з 20.12.2016 було припинено, а тому у посадових осіб міграційної служби відсутні правові підстави для видачі особам паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.

83. За висновком Верховного Суд, чинне законодавство щодо порядку видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, яким передбачено обов`язковість внесення відповідних даних до Єдиного державного демографічного реєстру (із зняттям біометричних даних, тобто відцифруванням обличчя, підпису та відбитків пальців рук) при оформленні особою означеного паспорта без альтернативи щодо визначення підстав для невнесення таких даних до Реєстру, при цьому будь-яких прямих чи непрямих переваг, привілеїв чи обмежень за релігійними переконаннями (чи з інших підстав) не встановлює.

84. Враховуючи висновки, викладені у постанові від 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а, Верховний Суд наголосив на тому, що особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься лише у паспорті громадянина України (частина четверта статті 13 Закону 5492-VI).

85. У взаємозв`язку з цим Верховний Суд звертав увагу на те, що випадки, коли інформація про відцифровані відбитки пальців рук особи для отримання нею паспорту громадянина України для виїзду за кордон не вноситься до Реєстру деталізовано у пункті 3 Порядку отримання, вилучення з Єдиного державного демографічного реєстру та знищення відцифрованих відбитків пальців рук особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 669 (далі - Порядок 669), а саме: відсутність можливості через якість отриманого графічного зображення відцифрованих відбитків усіх пальців рук особи ідентифікувати її; недосягнення особою 12-річного віку; відсутність у особи всіх пальців рук; неможливість особи пересуватися самостійно у зв`язку із тривалим розладом здоров`я та потребування термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров`я, оформленим в установленому порядку.

86. Проте обставин того, що позивачка підпадає під вказаний перелік виключних обставин, за яких можлива відсутність інформації про відцифровані відбитки пальців рук особи судами попередніх інстанцій у цій справі не встановлено.

87. Посилання позивачки на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі 806/3265/17 (зразкова справа), є помилковими, адже такі стосуються інших правовідносин, а саме: визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки (внутрішній паспорт громадянина України) з огляду на релігійні переконання особи. Однак у цьому випадку предметом розгляду є питання видачі позивачці паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

88. На відміну від паспорта громадянина України, отримання якого є обов`язком кожного громадянина України (частина друга статті 21 Закону 5492-VI), отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон є реалізацією права на вільний виїзд за межі України (частина друга статті 22 Закону 5492-VI).

89. З огляду на викладене, виходячи із вказаного правового регулювання та враховуючи раніше сформовані висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову.

90. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в частині необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а, колегія суддів зауважує, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

91. Як закріплено у частині п`ятій статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

92. Причинами для відповідного відступлення можуть бути вади попереднього судового рішення чи групи судових рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), а також зміни суспільного контексту.

93. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступлення від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави, зокрема, його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їхнього правового регулювання.

94. Так, відступленням від висновку необхідно розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

95. Своєю чергою касаційна скарги не містить переконливих та обґрунтованих доводів необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а. Аргументи скаржниці в цій частині фактично зводяться до незгоди із висновками суду касаційної інстанції у вказаній справі, які були застосовану у справі, що розглядається, що не може слугувати самостійним свідченням необхідності відступу від них.

96. Своєю чергою сама по собі незгода позивача із позицією Верховного Суду, викладеною в зазначеній постанові, не може бути підставою для відступлення від усталеної, послідовної судової практики.

97. Скаржниця у касаційній скарзі, серед іншого, наполягала на тому, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору безпідставно застосували норми Закону 5492-VI, а не рішення Європейського суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office , суть якого зводиться до того, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (з позиції скаржниці у її ситуації таким є пункт 5 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон), то держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності, а тому, з її погляду, відповідач як державний орган діяв протиправно. На цій підставі з позиції необхідності застосування рішення Європейського суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office скаржниця доводила необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а.

98. Реагуючи на вказані доводи, Суд вважає за необхідне зауважити, що рішення 41/74 у справі Yvonne Van Duyn v Homme Office ухвалено Судом справедливості Європейського Союзу (ЄС), а не Європейським судом з прав людини, як на те помилково вказує скаржниця, та стосується тлумачення одного з аспектів юридичної визначеності щодо застосування директив Ради ЄС (як джерел права ЄС) та їх прямої дії на громадян держав - членів ЄС, тобто питань, які в українських судах у принципі не могли виникнути, позаяк Україна поки що не є членом ЄС.

99. Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ) інформаційним листом від 18.11.2014 1601/11/10/14-14 звертав увагу судів апеляційної інстанції на те, що слід розрізняти рішення Європейського суду з прав людини як органу, юрисдикція якого поширюється на держави-члени Ради Європи, та рішення Суду справедливості ЄС, який діє лише у межах правової системи Європейського Союзу.

100. У цьому зв`язку ВАСУ підкреслив, що відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 3477-IV суди при розгляді справ застосовують як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

101. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

102. Вирішуючи клопотання про передачу справи до відповідної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду або до об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду або до Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а, Верховний Суд виходить із такого.

103. Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України від 02.06.2016 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. У кожному касаційному суді утворюються судові палати з розгляду окремих категорій справ з урахуванням спеціалізації суддів. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

104. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, визначених статтею 328 КАС України.

105. Отже, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем.

106. Як уже зазначено раніше, частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

107. Правовий висновок Верховного Суду про те, що відмова від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія передбачена лише у процедурі отримання паспорта громадянина України, тоді як паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до частини четвертої статті 22 Закону 5492-VI є за формою іншим документом і виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних, викладено у постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а, від 08.12.2022 у справі 380/6916/20, від 23.09.2023 у справі 360/3686/21, від 23.09.2024 у справі 360/3686/21 та від 06.02.2025 у справі 420/14124/23.

108. Своєю чергою підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду або Великої Палати Верховного Суду визначені статті 346 КАС України відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів із цієї самої палати або у складі такої палати (частина перша статті 346 КАС України).

108.1. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 346 КАС України).

108.2. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 346 КАС України).

108.3. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 346 КАС України).

109. Водночас механізм відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів або палати визначений у частині другій статті 346 КАС України та передбачає, що у цьому випадку суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від такого висновку.

110. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 346 КАС підставами для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, або необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

111. Оскільки позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, і Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а, підстави для передачі справи на розгляд відповідної палати немає.

112. Водночас така підстава як передача справи на розгляд об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні колегії суддів касаційного суду, статтею 346 КАС України не передбачена.

113. На підставі наведеного, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду або до об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду або до Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.06.2021 у справі 0240/3048/18-а.

114. У підсумку варто зазначити, що з огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

115. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

116. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

117. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

118. Отже, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, тому Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

119. З огляду на результат касаційного розгляду, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи 420/14126/23 на розгляд палати, об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду або Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі 420/14126/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк