Постанова in case no. 916/800/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 916/800/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 (колегія суддів: Богацька Н. С. - головуюча, Принцевська Н. М., Аленін О. Ю.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.03.2026 (суддя Погребна К. Ф.) у справі

за заявою Петровірівської сільської ради Березівського району Одеської області

до осіб, які можуть набути статусу учасників справи (відповідачів): 1) Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, 2) Державної установи "Ширяївський виправний центр ( 111)", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк",

про забезпечення позову (до подання позовної заяви),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст обставин справи, що передували ухваленню оскаржуваних судових рішень

1.1. У березні 2026 року Петровірівська сільська рада Березівського району Одеської області (далі - Петровірівська сільська рада) звернулася до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просила накласти арешт на 112 земельних ділянок (згідно з переліком, наведеним у заяві) та заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (у тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних, міських рад, нотаріусам, іншим особам і органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно, а також внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записів про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо земельних ділянок.

1.2. Заява Петровірівської сільської ради про забезпечення позову обґрунтована тим, що Петровірівська сільська рада має намір звернутися до суду з позовом про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Одеській області) та про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права користування цими земельними ділянками. Водночас, за доводами Петровірівської сільської ради, на цей час є підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки існують реальні ризики утруднення або унеможливлення поновлення прав і законних інтересів Петровірівської сільської ради.

Петровірівська сільська рада також зазначала, що на її території знаходилася земельна ділянка, з якої надалі було сформовано 112 окремих земельних ділянок. Ця земельна ділянка, за доводами Петровірівської сільської ради, перебувала в державній власності без належного оформлення права користування, а тому, за твердженням Петровірівської сільської ради, відповідно до приписів пункту 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (внаслідок проведення адміністративно-територіальної реформи) вона належить до комунальної власності Петровірівської територіальної громади. Як стверджувала Петровірівська сільська рада, з моменту виникнення в неї майнових прав та інтересів на земельні ділянки право власності на них було зареєстровано за ГУ Держгеокадастру в Одеській області як на землі державної власності. Надалі, за доводами Петровірівської сільської ради, земельні ділянки були незаконно зареєстровані на праві постійного користування за Державною установою "Ширяївський виправний центр ( 111)" (далі - ДУ "Ширяївський виправний центр ( 111)"). При цьому Петровірівська сільська рада зазначала, що ГУ Держгеокадастру в Одеській області вкотре вживає заходи щодо чергової зміни користувача земельних ділянок.

Петровірівська сільська рада наголошувала на тому, що ГУ Держгеокадастру в Одеській області має намір передати земельні ділянки іншій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк" (далі - ТОВ "Державний земельний банк") із метою подальшої їх передачі в оренду третім особам. Наведене, на думку Петровірівської сільської ради, свідчить про існування реальної загрози переходу прав на земельні ділянки до інших суб`єктів та значно ускладнить захист майнових прав та інтересів Петровірівської сільської ради. При цьому, за доводами Петровірівської сільської ради, невжиття таких заходів забезпечення позову вплине на зміну власника або користувача земельних ділянок, що збільшить коло відповідачів у справі та призведе до затягування її розгляду. За таких обставин, на думку Петровірівської сільської ради, вона не зможе належним чином відновити своє порушене право в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.03.2026, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 у справі 916/800/26, задоволено заяву Петровірівської сільської ради про забезпечення позову.

Вирішено накласти арешт на земельні ділянки, перелік яких наведено в резолютивній частині ухвали господарського суду першої інстанції.

Вирішено заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (у тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних, міських рад, нотаріусам, іншим особам і органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно, а також внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записів про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо земельних ділянок, перелік яких наведено в резолютивній частині ухвали господарського суду першої інстанції.

2.2. Господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, задовольняючи заяву Петровірівської сільської ради про забезпечення позову, виходив із обґрунтованості та доведеності вимог Петровірівської сільської ради, викладених у заяві про забезпечення позову. Господарські суди попередніх інстанцій, зокрема, зазначили, що як неодноразова зміна користувачів земельних ділянок, так і неодноразова зміна власників, свідчить про наявність у осіб, які можуть набути статусу учасників справи (відповідачів), можливості та наміру розпорядитися предметом спору. Тому, за висновками господарських судів, із урахуванням предмета та підстав позову, запропоновані Петровірівською сільською радою заходи забезпечення позову є цілком обґрунтованими і такими, що спрямовані на забезпечення справедливого та ефективного захисту прав. Господарські суди попередніх інстанцій також зазначили, що запропоновані Петровірівською сільською радою заходи забезпечення позову дадуть можливість захистити право в межах одного цього судового провадження, без нових звернень до суду.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 та ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.03.2026 у справі 916/800/26, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Державний Земельний Банк" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Петровірівської сільської ради про забезпечення позову.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Державний Земельний Банк" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме: приписів статей 75, 86, 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України, та неправильним застосуванням положень статей 136, 137, 139 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. ТОВ "Державний Земельний Банк" також вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені в постановах від 18.10.2021 у справі 910/8346/21, від 09.09.2022 у справі 904/7630/21, від 14.09.2023 у справі 918/531/23, від 29.04.2025 у справі 916/4956/24, від 19.12.2024 у справі 910/6192/24, від 04.09.2024 у справі 915/249/24, від 20.01.2025 у справі 910/8275/24, від 27.02.2024 у справі 916/4159/23, від 24.04.2024 у справі 754/5683/22.

3.4. Крім того, ТОВ "Державний Земельний Банк" із покликанням на неправильне застосування апеляційним господарським судом положень частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України стверджує про неможливість вжиття заходів забезпечення позову, які полягають у зупиненні чи іншому втручанні в проведення конкурсу, що проводиться від імені держави (державного органу). При цьому, як зазначає скаржник, він визнає, що роздруківки з електронного майданчика щодо оголошених земельних торгів не були зазначені у фінальному переліку додатків до апеляційної скарги ТОВ "Державний земельний банк". Разом із тим, на думку ТОВ "Державний Земельний Банк", апеляційний господарський суд порушив положення статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не оцінив наявні у справі докази щодо публікації оголошень про земельні торги та впливу судової заборони на їх завершення; не надав належного мотивування щодо істотних доводів апеляційної скарги та не здійснив апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову в межах доводів апеляційної скарги ТОВ "Державний Земельний Банк" із повною перевіркою наявних доказів.

ТОВ "Державний Земельний Банк" також зазначає, що докази щодо оголошення аукціону наявні в матеріалах справи цієї справи, оскільки Петровірівська сільська рада такі докази подала разом із запереченнями на заяву ТОВ "Державний земельний банк" про застосування зустрічного забезпечення від 31.03.2026. За доводами ТОВ "Державний Земельний Банк", у переліку додатків до цих заперечень наявні роздруківки відомостей із офіційного електронного майданчика щодо відповідних аукціонів із оренди (суборенди) землі.

3.5. При цьому, на думку скаржника, суди, застосувавши положення статей 136, 137, 139 Господарського процесуального кодексу України, допустили застосування заходів забезпечення позову щодо земельних ділянок, права на які належать особі, не визначеній у заяві про забезпечення позову як можливий учасник справи (Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України ( 115)" (далі - ДП "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України ( 115)"), без перевірки необхідності, адекватності та співмірності такого обмеження.

3.6. За доводами ТОВ "Державний Земельний Банк", суди, задовольнивши заяву Петровірівської сільської ради про забезпечення позову, помилково не дослідили процесуальну поведінку Петровірівської сільської ради у справі 916/1804/24, не оцінили причини припинення провадження у справі 916/1804/24, не перевірили зв`язок між залишенням позову у справі 916/1804/24 без розгляду та негайним повторним зверненням із заявою про тотожне забезпечення позову.

3.7. ГУ Держгеокадастру в Одеській області у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ТОВ "Державний Земельний Банк" задовольнити, оскаржувані ТОВ "Державний Земельний Банк" судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Петровірівської сільської ради про забезпечення позову. При цьому, на думку ГУ Держгеокадастру в Одеській області, дії Петровірівськрї сільської ради щодо подання заяви про забезпечення позову спрямовані не на отримання належного судового захисту, а на створення перешкод належному власнику та користувачу у використанні земельних ділянок.

3.8. Петровірівська сільська рада у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ТОВ "Державний Земельний Банк" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Петровірівська сільська рада вважає правильними висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність у цьому випадку підстав для задоволення заяви Петровірівської сільської ради про забезпечення позову. Крім того, Петровірівська сільська рада на підтвердження проведення аукціонів щодо продажу права оренди земельних ділянок до відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Державний Земельний Банк" додала публікації, оприлюдненні на платформі "Прозорро". Петровірівська сільська рада також до цього відзиву додала витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

3.9. Верховний Суд зазначає, що не може взяти до уваги докази, додані Петровірівською сільською радою до відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Державний Земельний Банк", оскільки відповідно до імпертаивних приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, якими задоволено заяву Петровірівської сільської ради про забезпечення позову.

4.3. За змістом частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

4.4. Переглянувши оскаржувані судові рішення, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.5. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

4.6. Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

4.7. Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

4.8. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 27.05.2026 у справі 906/1663/25, від 14.04.2026 у справі 907/992/25.

4.9. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав і охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.07.2026 у справі 910/14001/25, від 29.09.2026 у справі 910/2694/26, від 04.02.2026 у справі 927/730/25.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду від 15.09.2020 у справі 753/22860/17, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

4.10. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.07.2026 у справі 910/14001/25, від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 29.06.2026 у справі 910/2694/26.

4.11. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

4.12. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

4.13. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 27.05.2026 у справі 906/1663/25.

4.14. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі 922/1583/23, від 28.07.2021 у справі 914/2072/20.

4.15. Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

4.16. При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 27.05.2026 у справі 906/1663/25, від 28.04.2026 у справі 916/1194/25.

4.17. Водночас колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.07.2026 у справі 910/14001/25, від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 27.05.2026 у справі 906/1663/25.

4.18. Верховний Суд також зазначає, що обранням належного, такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову забезпечується дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 27.05.2026 у справі 906/1663/25, від 30.07.2026 у справі 906/1155/24.

4.19. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі 754/5683/22 дійшла висновку про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

4.20. Основним, за висновком Великої Палати Верховного Суду, є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

4.21. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів 1- 3 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

4.22. Визначення таких понять, як арешт майна та заборона на відчуження майна, містяться в постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі 643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження майна - перешкода у вільному розпорядженні майном. Арешт майна та заборона відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, які за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном.

4.23. Верховний Суд також зазначає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може призвести до порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен установити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

4.24. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши заяву Петровірівської сільської ради про забезпечення позову в цій справі, зазначили, що Петровірівська сільська рада в заяві про забезпечення позову просила накласти арешт на земельні ділянки та заборонити державним реєстраторам і прирівняним до них особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цих земельних ділянок.

4.25. При цьому суди встановили, що Петровірівська сільська рада в заяві про забезпечення позову зазначила про намір звернутися до суду з позовом про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння ГУ Держгеокадастру в Одеській області та про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права користування цими земельними ділянками.

4.26. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що всі без винятку земельні ділянки, на які Петровірівська сільська рада просить накласти арешт, зареєстровані на праві власності за ГУ Держгеокадастру в Одеській області. Суди, встановивши такі обставини, зазначили, що Петровірівська сільська рада мала намір звернутися до суду з позовними вимогами про витребування майна до його титульного власника - ГУ Держгеокадастру в Одеській області.

4.27. При цьому, як зазначили господарські суди попередніх інстанцій, відповідно до тверджень Петровірівської сільської ради на її території знаходилася земельна ділянка, з якої надалі було сформовано 112 окремих земельних ділянок. Ця земельна ділянка перебувала в державній власності без належного оформлення права користування, а тому, за доводами Петровірівської сільської ради, відповідно до приписів пункту 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (внаслідок проведення адміністративно-територіальної реформи) вона належить до комунальної власності Петровірівської територіальної громади. Як стверджувала Петровірівська сільська рада, з моменту виникнення в неї майнових прав та інтересів на земельні ділянки право власності на них було зареєстровано за ГУ Держгеокадастру в Одеській області як на землі державної власності. Надалі, за доводами Петровірівської сільської ради, земельні ділянки були незаконно зареєстровані на праві постійного користування за ДУ "Ширяївський виправний центр ( 111)". При цьому Петровірівська сільська рада зазначала, що ГУ Держгеокадастру в Одеській області вкотре вживає заходи щодо чергової зміни користувача земельних ділянок.

4.28. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Кабінет Міністрів України 13.06.2024 прийняв розпорядження 541-р "Про вилучення і передачу земельних ділянок у постійне користування без зміни цільового призначення", яким вилучив із постійного користування державних підприємств, установ земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком та передав їх у постійне користування Державному підприємству "Фонд аграрних інвестицій" (далі - ДП "Фонд аграрних інвестицій") без зміни цільового призначення. Суди також виснували, що в додатку до цього розпорядження зазначено про земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні ДП "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України ( 115)", та наведено перелік кадастрових номерів земельних ділянок, які співпадають із кадастровими номерами земельних ділянок у цій справі.

4.29. Крім того, господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, задовольняючи заяву Петровірівської сільської ради про забезпечення позову, взяв до уваги як неодноразові зміни власників земельних ділянок, так і неодноразові зміни користувачів цих земельних ділянок. Зокрема, суди зазначили, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (земельної ділянки з кадастровим номером 5125484400:01:001:0090 площею 7,3848 га) власником цієї земельної ділянки було ГУ Держгеокадастру в Одеській області.

4.30. Проте, як установили господарські суди попередніх інстанцій, станом на 09.07.2024 власником зазначеної земельної ділянки є Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України, а користувачем - ДП "Фонд аграрних інвестицій".

4.31. Разом із тим суди встановили, що станом на 16.07.2024 власником цієї ж земельної ділянки знову є ГУ Держгеокадастру в Одеській області, а користувачем - ДП "Фонд аграрних інвестицій".

4.32. При цьому, як установили господарські суди попередніх інстанцій, ТОВ "Державний Земельний Банк" підтверджує, що воно є правонаступником ДП "Фонд аграрних інвестицій", яке реорганізоване шляхом перетворення в ТОВ "Державний Земельний Банк" відповідно до наказу Фонду державного майна України від 09.04.2024 703 "Про припинення юридичної особи - державного підприємства "Фонд аграрних інвестицій" в результаті реорганізації шляхом перетворення в товариство з обмеженою відповідальністю", і на підставі цього розпорядження 81 земельну ділянку (зі складу 112 ділянок) передано в постійне користування ДП "Фонд аграрних інвестицій"(яке реорганізовано в ТОВ "Державний земельний банк"), з метою їх подальшого виставлення на земельні торги.

4.33. Господарські суди попередніх інстанцій, установивши такі обставини, виснували, що як неодноразова зміна користувачів земельних ділянок, так і неодноразова зміна власників, свідчить про наявність у осіб, які можуть набути статусу учасників справи (відповідачів) можливості та наміру розпорядитися предметом спору. Тому, за висновками господарських судів, із урахуванням предмета та підстав позову запропоновані Петровірівською сільською радою заходи забезпечення позову є цілком обґрунтованими і такими, що спрямовані на забезпечення справедливого та ефективного захисту прав.

Суди також урахували, що Верховний Суд у постанові від 14.04.2025 у справі 916/1804/24, перевіряючи правильність висновків судів про наявність підстав для забезпечення позову (фактично з тим самим обґрунтуванням необхідності забезпечення позову), погодився з висновками судів про наявність у відповідачів можливості та наміру розпорядитися предметом спору (передати земельні ділянки іншій особі - ТОВ "Державний земельний банк" із метою їх подальшої передачі в оренду).

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що запропоновані Петровірівською сільською радою заходи забезпечення позову дадуть можливість захистити право в межах одного цього судового провадження, без нових звернень до суду. За таких обставин господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, задовольняючи заяву Петровірівської сільської ради про забезпечення позову, виходив із обґрунтованості та доведеності вимог Петровірівської сільської ради, наведених у заяві про забезпечення позову.

4.34. Верховний Суд зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі ТОВ "Державний земельний банк", не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.

4.35. Водночас ТОВ "Державний Земельний Банк" із покликанням на неправильне застосування апеляційним господарським судом положень частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України стверджує про неможливість вжиття заходів забезпечення позову, які полягають у зупиненні чи іншому втручанні в проведення конкурсу, що проводиться від імені держави (державного органу). При цьому, як зазначає скаржник, він визнає, що роздруківки з електронного майданчика щодо оголошених земельних торгів не були зазначені у фінальному переліку додатків до апеляційної скарги ТОВ "Державний земельний банк". Разом із тим, на думку ТОВ "Державний Земельний Банк", апеляційний господарський суд порушив положення статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не оцінив наявні у справі докази щодо публікації оголошень про земельні торги та впливу судової заборони на їх завершення; не надав належного мотивування щодо істотних доводів апеляційної скарги та не здійснив апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову в межах доводів апеляційної скарги ТОВ "Державний Земельний Банк" із повною перевіркою наявних доказів.

ТОВ "Державний Земельний Банк" також зазначає, що докази щодо оголошення аукціону наявні в матеріалах справи цієї справи, оскільки Петровірівська сільська рада такі докази подала разом із запереченнями на заяву ТОВ "Державний земельний банк" про застосування зустрічного забезпечення від 31.03.2026. За доводами ТОВ "Державний Земельний Банк", у переліку додатків до цих заперечень наявні роздруківки відомостей із офіційного електронного майданчика щодо відповідних аукціонів із оренди (суборенди) землі.

4.36. Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що відповідно до частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

4.37. Водночас Петровірівська сільська рада у відзиві на касаційну скаргу, заперечуючи проти доводів ТОВ "Державний Земельний Банк" про наявність доказів щодо оголошення аукціону, стверджує таке. Дійсно Петровірвська сільська рада, заперечуючи проти задоволення клопотання ТОВ "Державний земельний банк" про зустрічне забезпечення, покликалась на оголошення ТОВ "Державний земельний банк" аукціону. Проте такими доводами Петровірвська сільська рада наголошувала на тому, що вже після ухвалення судом рішення про вжиття заходів забезпечення позову та надіслання такого рішення суду до електронного кабінету ТОВ "Державний земельний банк", останній, незважаючи на таке рішення суду, розпочав процедуру аукціону з продажу права суборенди земельних ділянок, а саме опублікував відповідні оголошення. Петровірівська сільська рада стверджує, що такі обставини відбулися вже після постановлення судом першої ухвали про забезпечення позову. Петровірівська сільська рада також зазначає, що зміна обставин після вжиття судом заходів забезпечення позову, зокрема, станом на дату розгляду Південно-західним апеляційним господарським судом апеляційної скарги ТОВ "Державний земельний банк", не свідчить про незаконність і необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, оскільки зміна обставин відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу не може бути підставою для прийняття судом рішення про скасування заходів забезпечення позову.

4.38. Водночас апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, встановив, що ТОВ "Державний Земельний Банк" не подало суду жодних належних і допустимих доказів, які би підтверджували оголошення аукціону, торгів, що проводяться від імені держави або за участю призначеного державним органом суб`єкта з приводу земельних ділянок. Крім того, сам скаржник у касаційній скарзі визнає, що роздруківки з електронного майданчика щодо оголошених земельних торгів не були зазначені у фінальному переліку додатків до апеляційної скарги ТОВ "Державний земельний банк".

4.39. Отже, Верховний Суд зазначає, що скаржник у цьому випадку не довів того, що станом на момент постановлення ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову в цій справі був оголошений аукціон щодо продажу прав на земельні ділянки. За таких обставин необґрунтованими є доводи ТОВ "Державний Земельний Банк" про неправильне застосування апеляційним господарським судом положень частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу.

4.40. Крім того, Верховний Суд не може взяти до уваги твердження ТОВ "Державний Земельний Банк" про те, що апеляційний господарський суд порушив положення статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України, не надав належного мотивування щодо істотних доводів апеляційної скарги та не здійснив апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову в межах доводів апеляційної скарги ТОВ "Державний Земельний Банк" із повною перевіркою наявних доказів, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваної постанови. Колегія суддів також зазначає, що апеляційний господарський суд здійснив перегляд оскаржуваної постанови з дотриманням приписів процесуального законодавства та в межах вимог і доводів апеляційної скарги ТОВ "Державний Земельний Банк".

4.41. При цьому, на думку скаржника, суди, застосувавши положення статей 136, 137, 139 Господарського процесуального кодексу України, допустили застосування заходів забезпечення позову щодо земельних ділянок, права на які належать особі, не визначеній у заяві про забезпечення позову як можливий учасник справи (ДП "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України ( 115)", без перевірки необхідності, адекватності та співмірності такого обмеження.

4.42. Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржника, визнає їх необґрунтованими з огляду на таке. Апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, зазначив, що вимога про витребування земельних ділянок може бути пред`явлена лише до ГУ Держгеокадастру в Одеській області, оскільки всі без виключення земельні ділянки зареєстровані на праві власності за ГУ Держгеокадастру в Одеській області. Апеляційний господарський суд також зазначив, що до ДП "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України ( 115)" пред`явлено лише позовні вимоги про скасування державної реєстрації права користування земельними ділянками. При цьому, як установив суд, у заяві про забезпечення позову серед осіб, які можуть набути статусу учасників справи (відповідачів), Петровірівська сільська рада зазначила: ГУ Держгеокадастру в Одеській області, ТОВ "Державний Земельний Банк", ДУ "Ширяївський виправний центр ( 111)".

4.43. Апеляційний господарський суд також виснував, що запропоновані Петровірівською сільською радою та вжиті судом заходи забезпечення позову (накладення арешту на земельні ділянки та заборона державним реєстраторам і прирівняним до них осіб здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок) спрямовані виключно на заборону розпоряджатися земельними ділянками з метою їх збереження до визначення подальшої його долі. При цьому постійний землекористувач наділений правомочностями лише щодо володіння та користування земельною ділянкою, а не щодо розпорядження нею. Тому, за висновком суду, запропоновані Петровірівською сільською радою та вжиті судом заходи забезпечення позову, як і вимога майбутнього позову про витребування земельних ділянок, стосуються виключно титульного власника земельних ділянок - ГУ Держгеокадастру в Одеській області, який відповідно до частини 2 статті 139 Господарського процесуального кодексу України був зазначений Петровірівською сільською радою як особа, яка може набути статусу учасника справи.

4.44. Крім того, апеляційний господарський суд виснував, що накладення арешту на земельні ділянки, право користування якими має ДП "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України ( 115)", жодним чином не порушує права ТОВ "Державний земельний банк".

4.45. Верховний Суд також ураховує, що Петровірівська сільська рада надалі, подавши позов до Господарського суд Одеської області, визначила одним із відповідачів ДП "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України ( 115)".

4.46. За доводами ТОВ "Державний Земельний Банк", суди, задовольнивши заяву Петровірівської сільської ради про забезпечення позову, помилково не дослідили процесуальну поведінку Петровірівської сільської ради у справі 916/1804/24, не оцінили причини припинення провадження у справі 916/1804/24, не перевірили зв`язок між залишенням позову у справі 916/1804/24 без розгляду та негайним повторним зверненням із заявою про тотожне забезпечення позову.

4.47. Верховний Суд, розглянувши такі доводи скаржника, визнає їх необґрунтованими, оскільки, по-перше, такі доводи спростовуються змістом оскаржуваної постанови; по-друге, відповідно до частини 4 статті 226 Господарського процесуального кодексу України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно; по-третє, як зазначив апеляційний господарський суд, залишення позову Петровірівської сільської ради без розгляду з підстав нез`явлення її представника в судове засідання не позбавляє її права на судовий захист; по-четверте, апеляційний господарський суд установив, що подання нового позову (фактично лише зі зміненим способом захисту) не свідчить про зловживання Петровірівською сільською радою процесуальними правами.

4.48. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги доводи ТОВ "Державний Земельний Банк" про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені в постановах від 18.10.2021 у справі 910/8346/21, від 09.09.2022 у справі 904/7630/21, від 14.09.2023 у справі 918/531/23, від 29.04.2025 у справі 916/4956/24, від 19.12.2024 у справі 910/6192/24, від 04.09.2024 у справі 915/249/24, від 20.01.2025 у справі 910/8275/24, від 27.02.2024 у справі 916/4159/23, від 24.04.2024 у справі 754/5683/22, які стосуються наявності підстав для забезпечення позову, оскільки суд у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин, наведених у заяві про забезпечення позову, оцінює доводи, які наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, та робить висновок про наянвість або відсутність підстав для забезпечення позову у справі.

4.49. Отже, ТОВ "Державний Земельний Банк", звертаючись із касаційною скаргою, не довело порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

4.50. За таких обставин колегія суддів визнає необґрунтованими доводи ТОВ "Державний Земельний Банк" про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме: приписів статей 75, 86, 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України та неправильним застосуванням положень статей 136, 137, 139 Господарського процесуального кодексу України. Тому Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права.

4.51. Інші доводи скаржника фактично стосуються вирішення справи по суті позовних вимог, а тому не можуть бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції під час перегляду судових рішень щодо забезпечення позову.

4.52. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що вжиті господарськими судами заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін.

4.53. Інші доводи скаржника не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій і не можуть слугувати підставою для скасування судових рішень.

4.54. Таким чином, за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносини господарськими судами попередніх інстанцій, із правильним застосуванням норм процесуального права. Підстав для скасування чи зміни судових рішень, що оскаржуються, Верховний Суд не встановив.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Відповідно до частини 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

5.3. Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.03.2026 у справі 916/800/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає .

Головуюча Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак