Постанова in case no. 910/1859/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 910/1859/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Марченко О. М. (самопредставництво),

відповідача - Манько О. В. (самопредставництво),

Рудченко Є. Д. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026

у справі за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі - ДП "МТП "Чорноморськ", Підприємство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу від 28.11.2024 477-р (далі - Рішення АМК) за результатами розгляду справи 130-26. 13/88-22.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що Рішення АМК прийнято за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи та при недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, що відповідно до статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон 2210) є підставами для визнання цього Рішення недійсним.

1.3. За твердженням позивача, Комітет безпідставно визнав дії Підприємства порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті та пунктом 2 статті 50 Закону 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку стивідорних послуг. Відповідач невірно визначив товарні та територіальні (географічні) межі ринку та не встановив всіх суб`єктів господарювання, які у період з 19.10.2021 до 24.02.2024 здійснювали господарську діяльність на відповідному ринку, та, як наслідок, не здійснив розрахунку часток відповідних суб`єктів господарювання на ринку, що, у свою чергу, призвело до хибних висновків Комітету та недостовірності висновків у частині, що стосується інформації та доказів зайняття Підприємством монопольного (домінуючого) становища на відповідному ринку із часткою 100 %. Комітет безпідставно не включив у перелік суб`єктів ринку стивідорних послуг інших портових операторів, які протягом визначеного Комітетом періоду (19.10.2021 до 24.02.2022) проводили вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів в межах спеціалізованого поромного комплексу (5 термінал).

1.4. Також позивач вказував, що АМК невірно визначив "межі товарного ринку", оскільки, на його думку, стивідорні послуги є узагальненням поняттям всіх видів вантажно-розвантажувальних робіт та робіт з обслуговування суден в морських портах.

1.5. Крім того, на переконання позивача, висновки Комітету щодо зловживання Підприємством монопольним (домінуючим) становищем є такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, адже АМК не встановлено фактів щодо реалізації ним проявів дискримінації суб`єктів господарювання. Натомість у Рішенні АМК також встановлено не встановлено обставин щодо відмови позивачем суб`єктам господарювання в укладенні нових договорів. Позивач вважає, що Комітетом не доведено обставин щодо дискримінаційності умов, затвердженої "Політики укладання договорів з основної діяльності ДП "МТП "Чорноморськ", у якій визначені мінімальні критерії для контрагентів, яким вони мають відповідати, якщо мають намір укласти договір про надання послуг із Підприємством. Натомість Комітет не врахував, що позивач у відносинах із своїми контрагентами в силу положень статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вільний, як у виборі контрагентів, так і у погодженні з ними договірних умов.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 (суддя Зеленіна Н. І.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 (колегія суддів: Корсак В. В., Алданова С. О., Євсіков О. О.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Підприємство , із посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга (з урахуванням усунення недоліків та додаткових пояснень) подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) із посиланням на посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без врахування висновків Верховного Суду, зокрема:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі 910/23000/17 та у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі 910/13869/19, від 01.10.2020 у справі 920/890/19, від 15.04.2021 у справі 910/17929/19, від 15.07.2021 у справі 904/4598/20, від 07.06.2022 у справі 910/3603/21 та від 10.09.2020 у справі 910/23375/17 (важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень АМК);

- щодо застосування статей 12, 13 Закону 2210, які викладені у постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі 922/4858/23 та від 01.10.2020 у справі 908/540/19 (обов`язку суду здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем; недоведення АМК або його територіальним відділенням, яке є стороною у справі, факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, навіть у разі доведення зайняття цим суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища є підставою для визнання частково недійсним рішення АМК у частині визнання дій такого суб`єкта господарювання зловживанням монопольним (домінуючим) становищем та накладення штрафу); органи АМК у прийнятті рішення мають обов`язок саме з дотриманням приписів Методики встановлювати протиправність дій суб`єкта господарювання (монополіста) на визначеному АМК ринку товарів/послуг, шляхом встановлення істотних обставин щодо того які наслідки мали відповідні дії / їх вплив на стан конкуренції на цьому ринку та до яких наслідків призвели такі дії (ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів); тобто довести факт зловживання суб`єктом господарювання своїм монопольним (домінуючим) становищем на визначеному ринку);

- у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі 911/2532/18 (у контексті того, що не можуть бути визнані дискримінаційними умови господарського договору, укладеного сторонами на підставі вільного волевиявлення; дискримінація у договірних відносинах між рівними за статусом суб`єктами може бути тільки там, де існує примус до вступу у договірні правовідносини; відповідно до статей З, 6, 627 ЦК в Україні діє принцип свободи договору).

- у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі 910/14949/18, від 02.10.2018 у справі 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі 902/761/18, від 04.12.2019 у справі 917/2101/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі 129/1033/13-ц (щодо стандартів доказування, у контексті того, що висновки АМК, покладені в основу Рішення повинні ґрунтуватися на беззаперечно встановлених фактах, які підтвердженні належними та допустимими доказами).

4.1.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Підприємство зазначає про необхідність формування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, щодо застосування положень:

- пунктів 1.3, 4.2, 6.1, 8.1, 8.4, 9.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК від 05.03.2002 49-р (далі - Методика), у взаємозв`язку з положеннями пунктами 7, 11 частини першої статті 1 Закону України "Про морські порти України", зокрема, у контексті визначення територіальних та товарних меж ринку послуг, що надаються суб`єктами господарювання в морських портах, з метою визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку;

- пунктів 2 розділу II та пункт 3 розділу VII Порядку розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Комітету України від 19.04.1994 5 (зі змінами) [далі - Порядок], частини другої статті 35 та статті 48 Закону 2210, зокрема, у контексті можливості / неможливості надання Комітетом протилежних за змістом висновків зроблених за результатом дослідження однакових доказів, одного товарного ринку та територіальних меж ринку на якому проводять діяльність одні і ті ж суб`єкти господарювання, лише за результатами розгляду різних антимонопольних справ;

- статті 46 Закону 2210, у контексті меж дискреційних повноважень АМК (наявності / відсутності у нього певної міри розсуду) під час вирішення питання щодо надання суб`єкту господарювання рекомендацій та / або притягнення його до відповідальності.

4.1.4. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та підлягають скасуванню на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази.

4.1.5. За твердженням позивача, суди у вирішені цього спору, зокрема у застосуванні положень Методики та перевірки висновків Комітету у частині визначення монопольного (домінуючого) становища Підприємства на ринку стивідорних послуг не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та доводам позивача про те, що відповідач у Рішенні АМК неправильно визначив товарні та територіальні межі відповідного ринку, не встановив усіх його учасників, не дослідив наявність взаємозамінних послуг, не здійснив належного аналізу конкурентного середовища та без достатніх правових і економічних підстав дійшов висновку про зайняття Підприємством монопольного (домінуючого) становища із часткою 100 %. У вирішенні спірного питання суди фактично погодилися з висновками АМК, що територіальні межі відповідного ринку можуть бути визначені виключно територією структурного підрозділу позивача - Спеціалізованого поромного комплексу ДП "МТП "Чорноморськ", а склад учасників такого ринку може обмежуватися лише діяльністю позивача.

4.1.6. У цьому аспекті скаржник наголошує, що під час визначення територіальних меж ринку стивідорних послуг АМК мав обов`язок дослідити діяльність усіх портових операторів, які у спірний період фактично могли надавати аналогічні послуги в межах морського порту "Чорноморськ", у т.ч. і перевірити можливість отримання споживачами аналогічних послуг в інших морських портах України. На його переконання, саме неправильне розуміння змісту норм Закону України "Про морські порти України" і призвело до штучного звуження Комітетом територіальних меж ринку та виключення з аналізу інших портових операторів і, як наслідок, до помилковості висновків щодо монопольного (домінуючого) становища позивача.

4.1.7. Також скаржник зазначає, що поза увагою судів залишилися його доводи стосовно наявності протилежних за змістом висновків Комітету щодо частки позивача на ринку товару - надання ДП "МТП "Чорноморськ" стивідорних послуг на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) у МТП "Чорноморськ" в межах одних територіальних та часових меж ринку. Зокрема, суди не надали належної оцінки, наявному у матеріалах справи поданню про попередні висновки Комітету від 30.05.2025 130-26.13/186-21/138-спр/кі, складеному в межах розгляду справи 130-26.13/186-21, у якому за висновками відповідача, частка Підприємства на ринку стивідорних послуг на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) у МТП "Чорноморськ" складає 35 %.

4.1.8. На переконання скаржника, суди оцінки наведеному не надали та фактично погодилися з можливістю застосування Комітетом положень частини другої статті 35, статті 48 Закону 2210 та Порядку, зокрема щодо можливості без належного мотивування встановлювати різні характеристики одного й того самого ринку та різну частку одного й того самого суб`єкта господарювання, використовуючи однакову доказову базу. Такий підхід не узгоджується з законодавчо-визначеним обов`язком АМК забезпечити об`єктивність, повноту та послідовність дослідження доказів та прийняття мотивованих рішень, а висновки судів у цій частині фактично легітимізують можливість різного застосування Комітетом одних і тих самих норм конкурентного законодавства до однакових правовідносин, що суперечить принципу правової визначеності як складовій верховенства права.

4.1.9. Суди не надали належної оцінки доводам позивача в частині того, що АМК за результатами розгляду справи 130-26.13/88-22 при прийнятті оскаржуваного Рішення АМК не застосував положення статті 46 Закону 2210 та не надав можливості Позивачу усунути порушення, шляхом надання обов`язкових рекомендацій. Натомість маючи такі повноваження застосував до Підприємства найбільш суворий захід відповідальності - визнав дії позивача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та наклав штраф.

4.1.10. Скаржник вважає, що суди у вирішенні цього спору не дотрималися обов`язку здійснили перевірку повноти встановлення АМК фактичних обставин, належності та достатності доказів, послідовності їх оцінки, відповідності застосованої санкції принципам пропорційності та рівності, а також не перевірили, належність дотримання АМК своїх дискреційних повноважень у спосіб, визначений Законом та фактично обмежилися посиланням на виключну компетенцію Комітету щодо встановлення порушення конкурентного законодавства. Наведене, на думку скаржника, фактично означає відмову суду від здійснення судового контролю за законністю реалізації дискреційних повноважень органу державної влади.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу Комітет заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням від 28.11.2024 477-р у справі 130-26.13/88-22:

- визнано, що ДП "МТП "Чорноморськ" у межах території спеціалізованого поромного комплексу (5-й термінал), який розташований у морському торговельному порту "Чорноморськ" із 19.10.2021 до 24.02.2022 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку стивідорних послуг : із вантажо-розвантажувальних робіт, обслуговування і зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) (Мультимодальному морському терміналі) у морському порту "Чорноморськ" із часткою 100% ;

- визнано дії ДП "МТП "Чорноморськ", які полягають у встановленні з 19.10.2021 до 24.02.2022 в "Політиці укладання договорів з основної діяльності ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" переліку визначених вимог і мінімальних критеріїв, яким має відповідати контрагент і має бажання/намір укласти договір про надання послуг із ДП "МТП "Чорноморськ" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку стивідорних послуг: із вантажо-розвантажувальних робіт, обслуговування і зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) (Мультимодальному морському терміналі) у морському порту Чорноморськ, шляхом встановлення таких умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку ;

- за означене порушення на ДП "МТП "Чорноморськ" накладено штраф у розмірі 2 000 000,00 грн.

5.2. Під час розгляду справи 130-26.13/88-22 АМК встановив, зокрема, таке:

- у володінні позивача (на праві господарського відання) перебуває Спеціалізований поромний комплекс (5-й термінал) [далі також - СПК (5-й термінал)], який примикає до причалів Адміністрації морських портів України і розташований у морському торговельному порту "Чорноморськ" та включає в себе технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури, що забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів;

- відтак, Підприємство не є власником СПК (5-й термінал), так само як і причалів, що примикають до комплексу.

- водночас, Підприємство надає стивідорні послуги, а споживач, який з ним уклав договір, отримує такі послуги лише на території СПК (5-й термінал), який визначено Комітетом, як територіальні (географічні) межі ринку;

- стивідорні послуги на СПК (5-й термінал) не мають аналогів та є необхідними для обробки вантажу в морському торговельному порту "Чорноморськ", тобто відсутні послуги, взаємозамінні з послугами, які надає Підприємство, що пов`язані з вантажно-розвантажувальними роботами, обслуговуванням та зберіганням вантажів автотехніки (автомобілів нових і вживаних) та транспортних засобів на території СПК (5-й термінал);

- суб`єкти господарювання, які уклали з Підприємством договір про надання стивідорних послуг, не можуть отримувати аналогічні послуги від інших портових операторів, оскільки останні не є взаємозамінним товаром з визначеними стивідорними послугами, а надання таких стивідорних послуг Підприємством поза межами СПК (5-й термінал) неможливе, оскільки включає не тільки вантажно- розвантажувальні роботи, а й обслуговування і зберігання вантажів, що неможливо без наявності складських площ зі спеціальним покриттям, освітленням і охороною, де можна зберігати автомобілі, не проводячи їх розмитнення;

- окрім того, Підприємство повідомило Комітет, що на території СПК (5-й термінал) відсутні інші портові оператори, крім нього, не здійснюють господарської діяльності;

- ввезення морським транспортом в Україну автотехніки (автомобілів нових і вживаних) та транспортних засобів не є взаємозамінним з іншими видами перевезень, оскільки перевезення нової та вживаної автотехніки (автомобілів) авіаційним, автомобільним або залізничним транспортом набагато дорожчі від перевезень морським транспортом, а також при перевезенні значної кількості автотехніки (автомобілів нових і вживаних) в обмежені строки доволі часто не вистачає рухомого складу, щоб вивезти необхідну кількість автомобілів. При цьому, з точки зору швидкості (крім авіаційного транспорту) та вартості, перевезення саме морським транспортом є оптимальним варіантом;

- окрім того, в морських портах України, крім СПК (5-й термінал), відсутнє таке поєднання портової інфраструктури, що дозволяє одночасно перевантажувати з поромів і суден типу RoRo, РСС із кормовою й боковою рампами та зберігання нової автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів, не проводячи їх розмитнення;

- інші морські порти України, крім СПК (5-й термінал), не мають необхідної сукупності портової інфраструктури для надання стивідорних послуг, які охоплюють послуги з вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування й зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів, жоден інший суб`єкт господарювання, крім Підприємства, не може їх надавати в межах СПК (5-й термінал).

5.3. У Рішенні АМК містяться такі висновки:

- товарними межами ринку є надання Підприємством стивідорних послуг на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) у морському торговельному порту "Чорноморськ";

- територіальними межами ринку є територія Спеціалізованого поромного комплексу (5-й термінал), який примикає до причалів Адміністрації морських портів України і розташований у морському торговельному порту "Чорноморськ";

- часовими межами ринку визначено період дії укладання договорів з основної діяльності ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" - із 19.10.2021 до 24.02.2022;

- бар`єрами вступу на ринок є організаційні і економічні обмеження.

5.4. За висновком Комітету, Підприємство з 19.10.2021 до 24.02.2022 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку стивідорних послуг: із вантажо-розвантажувальних робіт, обслуговування і зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) у морському порту "Чорноморськ" із часткою 100%.

5.5. У пункті 46 Рішення АМК встановлено, що товаром є стивідорні послуги на СПК (5-й термінал) у морському торговельному порту "Чорноморськ".

5.6. СПК (5-й термінал) перебуває у володінні ДП "МТП "Чорноморськ" на праві господарського відання та включає в себе технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури, забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів. Відтак, ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" не є власником СПК (5-й термінал), так само як і причалів, що примикають до комплексу.

5.7. Водночас, Підприємство надає стивідорні послуги, а споживач, який уклав договір з ДП "МТП "Чорноморськ", отримує такі послуги лише на території СПК (5-й термінал), який визначено як територіальні (географічні) межі ринку.

5.8. Стивідорні послуги на СПК (5-й термінал) не мають аналогів та є необхідними для обробки вантажу в морському торговельному порту "Чорноморськ", тобто відсутні послуги, взаємозамінні з послугами, які надає Підприємвто, що пов`язані з вантажно-розвантажувальними роботами, обслуговуванням та зберіганням вантажів автотехніки (автомобілів нових і вживаних) та транспортних засобів на території СПК (5-й термінал) .

5.9. Суб`єкти господарювання, що уклали з Підприємством договір про надання стивідорних послуг, не можуть отримувати аналогічні послуги від інших портових операторів, оскільки останні не є взаємозамінним товаром з визначеними стивідорними послугами, а надання таких стивідорних послуг Підприємством поза межами СПК (5-й термінал) неможливе.

5.10. Комітет також встановив, що приймати та обробляти нову та вживану автотехніку та транспортні засоби можуть морський торговельний порт "Чорноморськ", морський порт "Рені", морський порт "Одеса" та морський порт "Скадовськ", проте у морських портах України відсутнє поєднання причалів, призначених для перевантаження з поромів та суден типу RoRo й РСС із кормовою та боковою рампами, та великі території для зберігання нової автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів зі спеціальним покриттям, освітленням і охороною, де можна зберігати автомобілі, не проводячи їх розмитнення.

5.11. Такі можливості наявні лише на території СПК (5-й термінал), що знаходиться у господарському віданні Підприємства.

5.12. На території СПК (5-й термінал) відсутні інші портові оператори, крім Підприємства.

5.13. У Рішенні АМК встановлено, що через відсутність альтернативних джерел отримання стивідорних послуг із навантаження-розвантаження, зберігання автотехніки (автомобілі нові чи вживані) на території СПК (5-й термінал) Підприємство для суб`єктів господарювання (експедиторів), що здійснюють відповідну діяльність на території порту "Чорноморськ" є фактично єдиним суб`єктом господарювання, який надає такі послуги.

5.14. Отже, щодо монопольного (домінуючого) становища Підприємства Комітетом встановлено, зокрема, що у розумінні положень абзацу другого частини першої статті 12 Закону 2210, ДП "МТП "Чорноморськ" на території СПК (5-й термінал) із 19.10.2021 до 24.02.2022 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку стивідорних послуг: із вантажо-розвантажувальних робіт, обслуговування і зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) у морському порту "Чорноморськ" із часткою 100 %, як таке що не мало жодного конкурента на ринку.

5.15. Щодо зловживанням Підприємством монопольним (домінуючим становищем) на ринку, то у Рішенні АМК, зокрема, встановлено таке:

- займаючи монопольне становище на ринку стивідорних послуг на території СПК (5- й термінал), 19.10.2021 Підприємство затвердило "Політику укладання договорів з основної діяльності ДП "МТП "Чорноморськ" (далі - Політика), у якій визначило мінімальні критерії для контрагентів, яким вони мають відповідати, якщо мають бажання / намір укласти договір про надання послуг з Підприємством;

- запровадження критеріїв у Політиці укладання договорів створювало би бар`єри для виходу на ринок для контрагентів, які планували укласти договір про надання послуг з ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ", зокрема: наявності досвіду роботи в експедируванні експортних/імпортних/транзитних вантажів від одного року; розміру статутного капіталу не менше 500 тис. грн; наявності активів на балансі підприємства на суму не менше 500 тис. грн; наявності договору страхування відповідальності експедитора на суму не менше 1 млн грн; суми авансового внеску, що перераховується на рахунок ДП "МТП "Чорноморськ" - 250 тис. грн ;

- комітетом також враховано повідомлення Асоціації міжнародних експедиторів України від 19.06.2023 02/26-23-Ю, лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджи Шіппінг" від 27.09.2023 2709/23, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік" від 27.09.2023 1/27, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Груп" від 28.09.2023 3, Товариства з обмеженою відповідальністю "Октопод Шилінг Компані" від 08.05.2024 08-05-24/1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шилінг" від 26.04.2024 501085/20, у яких останні також вказували, що встановлені Підприємством положення Політики укладання договорів є дискримінаційними , такими, що ущемляють інтереси споживачів та перешкоджають діяльності експедиторів, які уклали або намір укласти договори про надання послуг з Підприємством.

5.16. АМК мотивував свої висновки тим, що мінімальні критерії у Політиці Підприємства свідчать про створення переваг і привілейованого становища для генеральних експедиторів та з іншого боку - створення перешкод для виходу на ринок нових, а також усунення з ринку невеликих компаній. Тобто є штучним економічним бар`єром допуску на ринок, що зрештою створило б ситуацію з порушенням конкурентних відносин на ринку транспортно- експедиторських послуг з організації перевезення автомобілів через морський торговельний порт "Чорноморськ", отриманням окремими підприємствами безпідставних конкурентних переваг, тощо.

5.17. За умов наявності конкуренції на ринку споживачі мали б можливість перейти до іншого портового оператора, а Підприємство конкурувало би з ним і не встановило б у Політиці укладання договорів вимог й мінімальних критеріїв.

5.18. З огляду на наведене, АМК і дійшов висновків, про наявність в діях ДП "МТП "Чорноморськ" порушень вимог законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, шляхом встановлення з 19.10.2021 до 24.02.2022 в "Політиці укладання договорів з основної діяльності ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" переліку визначених вимог і мінімальних критеріїв, яким має відповідати контрагент і має бажання/намір укласти договір про надання послуг із вантажо-розвантажувальних робіт, обслуговування і зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) (Мультимодальному морському терміналі) у морському порту "Чорноморськ". Такі дії Підприємства призвели до ущемлення інтересів споживачів, що було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

6.3. Склад судової колегії змінювався, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи, який наявний у матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними та скасування рішення АМК, за яким дії позивача кваліфіковано за ознаками пункту 1 частини другої статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону 2210.

7.2. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (тут і надалі в редакції чинній станом на час виникнення спірних відносин) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

7.3. Згідно з приписами статті 3 названого Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

7.4. Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження ).

7.5. Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону 2210 (тут і надалі в редакції чинній станом на час виникнення спірних відносин) суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції .

7.6. За приписами частини першої статті 13 Закону 2210 зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

7.7. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 13 Закону 2210, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку .

7.8. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 50 Закону 2210 порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

7.9. Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону 2210).

7.10. Зміст оскаржуваних позивачем судових рішень свідчить, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили із того, що оскаржуване Рішення АМК прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права та є обґрунтованим.

7.11. Зокрема, за висновками судів, позивачем не спростовано обставин покладених відповідачем в основу оскаржуваного Рішення АМК, зокрема, що: Підприємство у межах території Спеціалізованого поромного комплексу (5-й термінал) (Мультимодальний морський термінал), який розташований у МТП "Чорноморськ" (далі - СПК 5-й термінал) із 19.10.2021 до 24.02.2022 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку стивідорних послуг із вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування й зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на СПК 5-й термінал у МТП "Чорноморськ" із часткою 100 %, як і не спростовано обставин покладених в основу висновків Комітету, що дії Підприємства, як монополіста, які полягали у встановленні з 19.10.2021 до 24.02.2022 в "Політиці укладання договорів з основної діяльності ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" переліку визначених вимог і мінімальних критеріїв, яким має відповідати контрагент і має бажання/намір укласти договір про надання послуг із позивачем, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону 2210 (встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку).

7.12. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.13. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.14. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.15. Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.16. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

7.17. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах 522/2202/15-ц (пункт 22) і 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

7.18. Зокрема, з посиланням на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду у справах 910/23000/17, 910/13869/19, 920/890/19, 910/17929/19, 904/4598/20, 910/3603/21 та 910/23375/17 скаржник наголошує на неврахуванні судами його доводів щодо обов`язковості дотримання органами Комітету вимог законодавства та здійснення ними своїх повноважень лише на підставі, у спосіб та у межах повноважень, наданих їм законодавством України .

7.19. У цьому аспекті доводи позивача також із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, ґрунтуються на тому, що судами не надано належної оцінки тому, що Комітетом при прийнятті оскаржуваного Рішення порушені вимоги Закону 2210, зокрема, в частині визначення територіальних та товарних меж ринку послуг, що надаються суб`єктами господарювання в морських портах, з метою визначення монопольного (домінуючого) становища Підприємства на ринку стивідорних послуг. За твердженням скаржника, Комітетом у Рішенні не встановлено всіх суб`єктів господарювання, які здійснювали в період з 19.10.2021 до 24.02.2024 господарську діяльність на відповідному ринку, та, відповідно, як результат неправильно здійснено розрахунок часток відповідних суб`єктів господарювання на ринку, що призвело до прийняття хибного висновку на підставі недостовірної інформації та доказів стосовно зайняття позивачем монопольного становища на відповідному ринку із часткою 100 %.

7.20. Позивач вважає, що саме неправильне розуміння Комітетом положень статті 1 Закону України "Про морські порти України" і стало підставою для штучного звуження відповідачем територіальних меж ринку та призвело до виключення з аналізу інших портових операторів і, як наслідок, помилковості висновків про наявність у Підприємства монопольного становища.

7.21. У вирішенні означених вище доводів касаційної скарги колегія суддів враховує сталі та послідовні висновки Верховного Суду про те, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі , в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі 910/23000/17 на неврахування якої посилається скаржник).

7.22. Стосовно визначення поняття "дискреційні повноваження", то слід зазначити, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру", який що хоча і не регламентує відносини щодо захисту економічної конкуренції та не застосовується АМК під час розгляду справ щодо визначення монопольного становища, втім, Верховний Суд звернув увагу саме щодо визначення на рівні законодавства, що таке дискреційні повноваження, а саме: це повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано .

7.23. Верховний Суд під час розгляду справ, за участю АМК та його відділень, послідовно висновував про те, що: дискреційні повноваження АМК мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля; при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог; ураховуючи, зокрема, статтю 19 Конституції України, приписи Закону, Закону України "Про Антимонопольний комітет України", під час прийняття рішення АМК має переслідувати лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримуватись принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечувати належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймати своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечувати послідовне застосування загальних нормативно-правових приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості; критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності такого суб`єкта, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття .

7.24. У вирішенні доводів скаржника щодо недотримання Комітетом принципу належного врядування та неправильного застосування судами матеріальних норм (див. пункт 4.1.3 цієї постанови), колегія суддів враховує сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема про те, що за змістом положень статей 1, 12 Закону 2210 монополізація - це досягнення суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища. Суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин .

7.25. Частиною другою статті 12 Закону 2210 визначено, що монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він (суб`єкт господарювання) не доведе, що зазнає значної конкуренції.

7.26. Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку . При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища .

7.27. Верховний Суд неодноразово зазначав, що на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов`язок з доведення у суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку, також покладено обов`язок доведення наявності у діях суб`єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі зайняття монопольного (домінуючого) становища суб`єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону 2210.

7.28. У силу приписів Методики:

- Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках (пункт 1.2);

- визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення об`єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб`єкта господарювання (групи суб`єктів господарювання); конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб`єктом (суб`єктами) господарювання; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; розрахунок часток суб`єктів господарювання на ринку (підпункти 2.1.1., 2.1.2, 2.1.4., 2.1.8 пункту 2.1);

- перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи) (пункт 4.1);

- товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого .

7.29. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.

7.30. У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи (пункт 5.1);

- при проведенні дослідження необхідно враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи однорідних товарів (товарних груп), які розглядаються споживачем як один і той же товар (товарна група), і які можуть бути стандартизовані або диференційовані (пункт 5.2);

- територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися:

фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи);

технологічні зв`язки між виробниками і споживачами;

можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування;

співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів;

можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні;

рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи);

наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки;

наявність знаків для товарів і послуг;

наявність на відповідній території та рівень бар`єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар`єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар`єрів, що пов`язані з ефектом масштабу виробництва; бар`єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар`єрів, пов`язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар`єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо;

місце розташування специфічних груп споживачів;

рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями.

7.31. При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції (пункт 6.1);

- коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена дослідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі (пункт 6.2);

- часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою (пункт 7.1);

- бар`єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є: обмеження за попитом, пов`язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи) [пункт 9.2];

- наявність хоча б одного бар`єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб`єктом господарювання протягом 1 - 2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб`єкт господарювання не є потенційним конкурентом (пункт 9.3);

- потенційними конкурентами вважаються такі суб`єкти господарювання:

які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології тощо, але з різних причин не реалізують ці можливості;

які виготовляють товари (товарні групи), що складають товарні межі ринку, але не реалізують їх на відповідному ринку;

нові суб`єкти господарювання, які можуть вступити на ринок (пункт 9.1).

7.32. Як вже було зазначено вище суди встановили, що із з`ясованого попередніми судовими інстанціями змісту Рішення АМК вбачається, що згідно з останнім Комітетом встановлено, а позивачем не спростовано, що послуги на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) у МП "Чорноморськ" є унікальними . Саме цей термінал має специфічне поєднання причалів для суден типу RoRo (з рампами) та великих спеціалізованих територій для зберігання автотехніки без розмитнення і споживач (експедитор), якому потрібно вивантажити автомобілі з порома типу RoRo, не може замінити цю послугу вивантаженням на зерновому чи контейнерному терміналі іншого порту через відсутність там відповідної інфраструктури та митних режимів . За наведеного, Комітет і виснував, що послуги за межами СПК (5-й термінал) не є взаємозамінними для конкретної категорії споживачів.

7.33. Тобто об`єктом дослідження Комітету був вузькоспеціалізований сегмент послуг на конкретній технологічній ділянці - (5-й термінал) у МТП "Чорноморськ, на якій Підприємство є єдиним надавачем послуг із вантажо-розвантажувальних робіт, обслуговування і зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на СПК (5-й термінал) у МП "Чорноморськ".

7.34. Судами також встановлено, що позивач не спростував висновків Комітету та не надав суду жодного доказу того, що він у період з 19.10.2021 до 24.02.2022 на означеному ринку (у межах території СПК (5-й термінал), який розташований у МТП "Чорноморськ") займав монопольне (домінуюче) становище на ринку стивідорних послуг: із вантажо-розвантажувальних робіт, обслуговування і зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на СПК (5-й термінал) (Мультимодальному морському терміналі) у морському порту "Чорноморськ".

7.35. Крім того, судами обґрунтовано враховано, що позивач у своїй відповіді на запити Комітету також підтверджував вказані обставини та зазначав про те, що території СПК (5-й термінал) інші стивідорні компанії діяльності не здійснюють.

7.36. Отже, суди встановили, що при прийнятті Рішення АМК відповідач визначав товарні межі ринку на підставі властивостей товару, його призначення та взаємозамінності з іншими товарами, товарними групами та з урахуванням обставин, встановлених у пункті 5.1 Методики. Також відповідно до пунктів 9.1. та 9.2. Методики Комітет встановив, що у Підприємства відсутні потенційні конкуренти на цьому ринку (жоден інший суб`єкт господарювання, крім позивача не може їх надавати в межах СПК (5-й термінал), а бар`єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є те, що в інших морських портах України, крім СПК (5-й термінал), відсутнє таке поєднання портової інфраструктури, що дозволяє одночасно перевантажувати з поромів і суден типу RoRo, РСС із кормовою й боковою рампами та зберігання нової автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів, не проводячи їх розмитнення.

7.37. Тобто, висновки, зроблені Комітетом й наведені в Рішенні АМК, є результатом проведеного дослідження становища Підприємства на ринку стивідорних послуг із вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування й зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на СПК (5-й термінал) у морському порту "Чорноморськ".

7.38. Тобто у Рішенні АМК Підприємство визнано таким, що займає монопольне становище на ринку стивідорних послуг із вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування й зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на СПК (5-й термінал) у морському торговельному порту Чорноморськ, а не на ринку із проведення вантажних операцій, зокрема, і вантажно-розвантажувальних робіт, як помилково стверджує скаржник.

7.39. Підсумовуючи наведене Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

7.40. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

7.41. Суд зауважує, що висновки Верховного Суду у застосуванні Комітетом приписів Методики є сталими і послідовними, зокрема, що господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку. Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі 910/6999/17, від 19.06.2018 у справі 910/3047/17, від 11.06.2019 у справі 915/523/18, від 05.03.2020 у справі 910/2921/19.

7.42. Норми чинного законодавства України не містять якогось вичерпного переліку можливих ринків товарів. У кожному випадку Комітет, здійснюючи контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, проводить дослідження ринку та визначає межі товарного ринку, а тому, зокрема, не можуть братися до уваги посилання сторін спору на те, що той чи інший ринок товарів, вивчення якого проводиться органом Антимонопольного комітету України, не передбачений законом. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі 914/2667/20.

7.43. Аргументи касаційної скарги Підприємство висновків судів не спростовують. Обставини щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися. Водночас позивач, зазначаючи у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, фактично вдається до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанції, та зазначає про незгоду із здійсненою цими судами оцінкою доказів зі справи. При цьому відповідні доводи скаржника спростовуються висновками попередніх судових інстанцій у цій справі.

7.44. Отже, зважаючи на встановлені судами обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права (пунктів 1.3, 4.2, 6.1, 8.1, 8.4, 9.1 Методики та статті 1 Закону України "Про морські порти України") у подібних правовідносинах.

7.45. Суд також відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника на наявність протилежних за змістом висновків Комітету щодо частки позивача на ринку товару - надання ДП "МТП "Чорноморськ" стивідорних послуг на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) у МТП "Чорноморськ". Суд апеляційної інстанції встановив, що у поданні з попередніми висновками Комітету від 30.05.2025 130-26.13/186-21/138-спр/кі, складеному в межах розгляду справи 130-26.13/186-21, у якому за висновками відповідача, частка Підприємства на ринку стивідорних послуг на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) у МТП "Чорноморськ" складає 35 %, Суд відхиляє як необґрунтовані. Зокрема, у означеному поданні чітко вказано, що: товарними межами ринків є послуги з надання доступу до об`єктів портової інфраструктури та стивідорні послуги, які не мають товарів-замінників , а часовими межами ринків послуг з доступу до об`єктів портової інфраструктури та стивідорних послуг визначено період часу з 12.06.2019 до 24.02.2022.

7.46. Наведене свідчить про обґрунтованість висновків апеляційного господарського суду про те, що визначення Комітетом частки суб`єкта на ринку є похідним від встановлених у кожній окремій справі товарних та географічних меж ринку і об`єктом дослідження у оспорюваному Рішенні АМК був вузькоспеціалізований сегмент послуг на конкретній технологічній ділянці (5-й термінал) на якому позивач є єдиним надавачем послуг та про відсутність підстав для формування висновків Верховного Суду в цій частині.

7.47. У вирішенні доводів касаційної скарги в частині неправильного застосування судами положень статті 46 Закону 2210, Суд зазначає, що питання використання органами АМК означеного інструменту - надання рекомендацій є виключно повноваженням адміністративного органу (Комітету) надане йому законом - обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

7.48. Водночас можливості суду у вирішенні питання законності / незаконності застосування Комітетом положень цієї статті за результатами дослідження ринку самим Комітетом, або під час розгляду заяви про порушення антимонопольного законодавства, або застосування її в рамках вже відкритої справи про порушення антимонопольного законодавства, суттєво обмежені рамками конституційного принципу поділу влади (стаття 6 Конституції України) та ГПК України (статті 2, 5).

7.49. Тобто Суд, виконуючи завдання господарського судочинства, діючи на його засадах (принципах), визначених частинами першою - другою статті 2, частинами першою-другою статті 5, частиною першою статті 14, пунктами 7, 8 частини четвертої статті 238 ГПК України, своїм судовим рішенням може лише перевірити правильність застосування органами АКМ відповідних правових норм та за результатами перевірки дійти висновків щодо відповідності оспорюваного Рішення АМК вимогам статті 59 Закону 2210.

7.50. Суд апеляційної інстанції надав оцінку зазначеним доводам Підприємства та дійшов заснованого на вимогам закону висновку, що сам факт припинення Підприємством порушення в ході розгляду справи, зокрема, скасування Політики укладання договорів було враховано Комітетом при визначенні розміру штрафу застосованого у оскаржуваного рішенні, однак ці обставини не можуть нівелювати самого факту вчинення Підприємством порушення та свідчити про неправильність застосування органом АМК статей 12, 13, 50, 52, 59 Закону 2210 при прийнятті оскаржуваного рішення.

7.51. Що ж до твердження скаржника про те, що суди фактично легітимізували недотримання Комітетом принципу правової визначеності, перевищення повноважень, встановлених законодавством про захист економічної конкуренції, то зазначене є виключно власною суб`єктивною позицією скаржника, яка не відповідає дійсним обставинам справи та не ґрунтується на приписах норм конкурентного законодавства.

7.52. За наведеного вище Суд відхиляє, як необґрунтовані доводи касаційної скарги Підприємства (див. пункти 4.1.3., 4.1.5. - 4.1.10. цієї постанови) та зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.

7.53. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то Суд зазначає, що предметом розгляду у цій справі є визнання недійсним рішення АМК, відповідно до якого дії Підприємства кваліфіковано, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону 2210, у вигляді зловживанням монопольним (домінуючим) становищем.

7.54. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

7.55. Стверджуючи про наявність вказаної підстави, позивач посилається на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду у справах 910/23000/17, 910/13869/19, 920/890/19, 910/17929/19, 904/4598/20, 910/3603/21 та 910/23375/17, зокрема: "щодо важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень" та про те: "що рішення АМК України має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема самими судами у прийнятті судових рішень".

7.56. У всіх означених постановах Верховний Суд із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 зі справи 910/23000/17 наголошував на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що орган АМК має враховувати при ухваленні рішень.

7.57. Водночас посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду у означених справах відхиляються як необґрунтовані, оскільки, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень суди у цій справі оцінюючи наявність / відсутність підстав для скасування Рішення АМК оцінювали крізь призму статті 59 Закону 22210. При цьому суди не встановили порушення принципу неналежного урядування, а тому відсутні підстави вважати, що висновки Верховного Суду, зокрема стосовно необхідності дотримання АМК при ухваленні рішень принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, не враховані попередніми судовими інстанціями при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

7.58. Посилання скаржника на неврахування висновків у яких Верховний Суд вказує, що: рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення; про підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК, а також на висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які викладені у постановах від 18.03.2020 у справі 129/1033/13-ц, від 30.01.2020 у справі 910/14949/18, від 02.10.2018 у справі 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі 902/761/18, від 04.12.2019 у справі 917/2101/17, у яких Верховний Суд наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, Суд також відхиляє, як необґрунтовані.

7.59. Суди попередніх інстанцій на виконання припису статті 59 Закону 2210 проаналізували зміст оскаржуваного рішення АМК, перевірили дотримання Комітетом вимог законодавства, дослідили та оцінили наведені сторонами доводи, аргументи та докази, і дійшли висновку про повноту дослідження АМК дійсних обставин справи, можливість встановити мотиви його прийняття, які можуть бути достатніми для висновків органу, викладених у Рішенні АМК і не встановили підстав, передбачених статтею 59 Закону 2210 для визнання його недійсним.

7.60. Наведене свідчить, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, наведеним скаржником.

7.61. Стосовно посилань скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статей 12, 13 Закону 2210, які викладені у постановах від 01.10.2020 у справі 908/540/19 та від 13.08.2024 у справі 922/4858/23, Суд зазначає, що правовідносини у наведених справах є схожими в широкому розумінні за предметом позову (визнання недійсним / скасування рішення АМК) та нормативно-правовим регулюванням в контексті кваліфікації дій як правопорушення, що полягає у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем (стаття 13 Закону 2210).

7.62. Водночас алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

7.63. Отже, кожна справа за участю органів АМК є індивідуальною, що обумовлено, окрім правової кваліфікації дій, яку здійснює АМК, у тому числі, різним правовим регулюванням правовідносин певного ринку, особливостей товару, так і на підставі тих обставин, фактів, доказів, які АМК досліджує та оцінює у своєму рішенні, і які в подальшому досліджуються та оцінюються судом через призму статті 59 Закону 2210.

7.64. Так, у справі 908/540/19 суди розглядали позовні вимоги про визнання недійсними пунктів рішення АМК, згідно з яким позивача визнано таким, що займає монопольне становище на ринку послуг з надання інтернет-операторам доступу до інфраструктури об`єктів електроенергетики , шляхом надання у користування опор повітряних ліній електропередач, які знаходяться у його власності, для сумісного підвішування на них телекомунікаційних мереж, а дії позивача зі встановлення економічно необґрунтованої вартості таких послуг кваліфіковано як зловживання монопольним становищем.

7.65. У справі 922/4858/23 суди розглядали позовні вимоги про визнання недійсним рішення АМК, згідно з яким позивача визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам у межах територій де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у його власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, а дії позивача, які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 до 08.08.2018, що призводять до утворення штучної заборгованості за надані послуги та створення перешкод для подальшого переходу до інших постачальників природного газу, кваліфіковано як зловживання монопольним становищем.

7.66. Натомість у справі, судові рішення в якій переглядаються, позивача визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку стивідорних послуг: із вантажо-розвантажувальних робіт, обслуговування і зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на Спеціалізованому поромному комплексі (5-й термінал) (Мультимодальному морському терміналі) у морському порту "Чорноморськ", а кваліфікація порушення законодавства про захист економічної конкуренції за пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, шляхом встановлення з 19.10.2021 до 24.02.2022 в "Політиці укладання договорів з основної діяльності ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" переліку визначених вимог і мінімальних критеріїв, яким має відповідати контрагент і має бажання/намір укласти договір про надання послуг із вантажо-розвантажувальних робіт, обслуговування і зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на СПК (5-й термінал) (Мультимодальному морському терміналі) у морському порту "Чорноморськ".

7.67. Як вже зазначено вище, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову з підстав відсутності порушень Комітетом у застосуванні статей 12, 13, 50 Закону 2210 та положень Методики під час прийняття оспорюваного рішення, правильного встановлення Комітетом меж ринку надання послуг, обґрунтованості висновків відповідача про монопольне становище позивача на ринку, у т.ч. і його зловживання позивачем цим становищем та, відповідно, порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

7.68. Отже, проаналізувавши судові рішення Верховного Суду у справах 908/540/19 та 922/4858/23, Суд дійшов висновку, що застосування судами у цій справі норм матеріального права, на порушення яких покликається скаржник, не суперечить жодному з висновків суду касаційної інстанції у зазначених справах суду касаційної інстанції, також суди не здійснили й іншого тлумачення цих норм права, а їх застосування у цій справі залежало від встановлених і доведених обставин справи, а також оцінки наданих суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.

7.69. Водночас цитуючи висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 26.05.2021 у справі 911/2532/18 з посиланням на недоведення Комітетом обставин фактичної дискримінації суб`єктів господарювання, які мали бажання / намір укласти з позивачем договір про надання послуг із вантажо-розвантажувальних робіт, обслуговування і зберігання нової та вживаної автотехніки (автомобілів) і транспортних засобів на СПК (5-й термінал) (Мультимодальному морському терміналі) у морському порту "Чорноморськ", останній не враховує, ані змісту висновків суду касаційної інстанції у наведеній постанові, у т.ч. і підстав та предмету позову у цій справі, ані можливості їх застосування у контексті предмету розгляду в справі, що розглядається, у т.ч. і без урахування самої суті інкримінованого йому порушення законодавства про захист економічної конкуренції (створення, як монополістом на визначеному Комітетом ринку послуг із часткою 100 %, переваг експедиторів, які відповідають визначеним у Політиці критеріям та створення перешкод іншим експедиторам, які їм не відповідають). Водночас, як вірно встановили суди, за умов наявності конкуренції на означеному ринку споживачі послуг (експедитори) мали б можливість перейти до іншого портового оператора, а Підприємство конкурувало би з ним і не встановило б у Політиці вимог й мінімальних критеріїв.

7.70. Доводи касаційної скарги означеного не спростовують.

7.71. Наведене вище свідчить, що відсутні підстави для закриття касаційного провадження в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, водночас підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України також не знайшла свого підтвердження.

7.72. Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то Суд зазначає таке.

7.73. Верховний Суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.74. Підприємство у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, також посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази у справі.

7.75. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.76. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі 905/1750/19, 20.05.2021 у справі 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі 922/2447/21, від 08.02.2024 у справі 916/2266/22, від 18.04.2024 у справі 910/2812/23 тощо.

7.77. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пунктах 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість наявності підстав касаційного оскарження у цій частині, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави, зазначеної у касаційній скарзі, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду відсутні.

7.78. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі (пункт 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України), у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

7.79. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та/або неправильне застосування норм матеріального права.

7.80. Доводи, викладені у відзиві, беруться до уваги Верховним Судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

7.81. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

7.82. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 у справі 910/1859/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

Суддя Т. Малашенкова