Постанова in case no. 523/21243/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Київ

справа 523/21243/23

провадження 61-2250св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи : приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алєксєєва Олена Олександрівна, ОСОБА_3 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Сторожук Дмитро Іванович, на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 09 червня 2025 року у складі судді Кисельова В. К.та постанову Одеського апеляційного суду від 22 січня 2026 року у складі колегії суддів: Кострицьк ого В.В. , Коновалової В.А., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

27 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алєксєєва О. О., ОСОБА_3 , у якому просила суд:

встановити факт, який має юридичне значення, а саме факт її спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке було видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвою О. О. на ім`я відповідача ОСОБА_2 .

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з 14 вересня 2022 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , до цього тривалий час проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Стверджувала, що ОСОБА_4 разом із нею постійно проживав за її зареєстрованим місцем проживання в будинку АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

За життя, 14 вересня 2022 року, її чоловік нотаріально оформив заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповів їй, своїй дружині ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належні йому на праві власності 13/30 частини будинку АДРЕСА_3 , яка належала чоловікові на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою 20 березня 2007 року, а також земельну ділянку, площею 0,0899 га, розташовану за цією ж адресою, що належала йому на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД 786419 від 31 січня 2008 року.

Вважає, що, проживаючи разом з чоловіком, вона на підставі частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) прийняла спадщину.

У липні 2023 року вона звернулася до нотаріуса з метою оформлення документів на спадщину за заповітом, повідомивши про фактичне прийняття спадщини після смерті чоловіка. В нотаріальній конторі їй стало відомо, що 14 березня 2023 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся син спадкодавця - ОСОБА_2 . В той же день приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвою О. О. була заведена спадкова справа 14/2023.

28 липня 2023 року приватним нотаріусом Алєксєєвою О. О. їй була надана письмова відповідь за 323/01-26 про те, що вона пропустила шестимісячний строк звернення да нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, тому їй було рекомендовано звернутися до суду.

Вона зверталася до Суворовського районного суду м. Одеси із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, однак ухвалою суду від 22 листопада 2023 року у цивільній справі 523/16845/23 провадження у справі було закрито, оскільки із поданої нею заяви вбачався спір про право. При цьому судом було рекомендовано їй звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Позивачці згодом стало відомо, що приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алєксєєва О. О. видала на ім`я відповідача ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке ОСОБА_4 заповідав їй. Вважає, що вказаним порушені її спадкові права.

Просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 09 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовол ено.

Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільно постійно проживали на час відкриття спадщини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 в будинку АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 01 грудня 2023 року, у реєстрі за 14/2023, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_4 , 1947 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт проживання ОСОБА_4 на день його смерті з дружиною ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_2 встановлений на підставі належних та допустимих доказів .

При цьому суд вважав, що нотаріус видав ОСОБА_2. свідоцтво про право на спадщину за законом передчасно, без врахування прав та законних інтересів спадкоємця за заповітом - ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,адвокат Сторожук Д. І., який діє в інтересах ОСОБА_2 , оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 січня 2026 року апеляційну скаргу адвоката Сторожук а Д . І., який діє в інтересах ОСОБА_2 , залиш ено без задоволення , рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 09 червня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18 лютого 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Сторожук Д . І., засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 09 червня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 січня 2026 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

14 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що з 14 вересня 2022 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2022 року.

За життя, 14 вересня 2022 року ОСОБА_4 , на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким заповідав все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, своїй дружині ОСОБА_1 , що підтверджується заповітом, зареєстрованим у реєстрі за 524, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Каралкіною Ю. Г.

Заповіт ОСОБА_4 в судовому порядку недійсним не визнавався.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 05 грудня 2022 року.

Поховання ОСОБА_4 було здійснено за кошти ОСОБА_1 , що підтверджується договором-замовленням на організацію проведення поховання від 06 грудня 2022 року.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме 13/30 частини будинку АДРЕСА_3 , які належали спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину, реєстровий номер 3-669 від 20 березня 2007 року, видане Четвертою державною Одеською нотаріальною конторою, та на земельну ділянку, площею 0,0899 га. за цією ж адресою, кадастровий номер 5110137600:39:004:0002, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 31 січня 2008 року, виданого управлінням земельних ресурсів у м. Одесі.

14 березня 2023 року син спадкодавця ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Алєксєєвої О. О. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , зазначивши, що крім нього як спадкоємця також спадкоємцем першої черги є дочка спадкодавця ОСОБА_3 . В цей же день, 14 березня 2023 року, нотаріусом була відкрита спадкова справа 14/2023.

ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 не зверталася.

28 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Алєксєєвої О. О. з письмовою заявою про фактичне прийняття спадщини за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_4 .

Листом 323/01-16 від 28 липня 2023 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвою О. О. було відмовлено ОСОБА_1 в оформлені спадкових прав та повідомлено про те, що згідно статті 1270 ЦК України, вона пропустила строк для прийняття спадщини та запропоновано їй звернутися до суду.

23 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвій О. О. заяву про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, повідомивши, що вона прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_4 на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

Листом 370/02-14 від 25 серпня 2023 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алєксєєва О. О. послалась на попередню відповідь 323/01-16 від 28 липня 2023 року.

01 грудня 2023 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвою О. О. на ім`я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з 13/30 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_3 .

Також встановлено, що ОСОБА_4 з 08 вересня 2004 року по день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Факт спільного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_5 та ОСОБА_6 протягом останніх років та на момент смерті останнього за адресою: АДРЕСА_1 , підтвердили свідк и ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які були допитані в судовому засіданні під присягою в суді першої інстанції.

Крім того, вказаний факт підтверджується актом б/н від 01 вересня 2023 року, актом б/н від 02 вересня 2023 року, актом 42 від 06 вересня 2023 року, письмовими повідомленнями сімейного лікаря амбулаторії 9 КНП ЦПМСД 18 Одеської міської ради Зеленчук В. Д. від 04 вересня 2023 року та сімейного лікаря ОСОБА_16 від 05 вересня 2023 року.

В матеріалах справи також наявна відповідь директора ТОВ Смартлаб Сохань С. Є. від 30 травня 2024 року 121, з якої вбачається, що забір біоматеріалу у ОСОБА_4 було проведено 09 листопада 2021 року за адресою: мю Одеса, пров. Олександра Пресича, 7.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

Аналіз змісту частини третьої статті 1268 ЦК України свідчить про те, що законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2026 року у справ і 352/2632/23 (провадження 61-17660св24 )).

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі 385/321/20 (провадження

61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачою свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі 2-1316/2227/11 (провадження 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі 296/10637/15-ц (провадження 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі 742/740/17 (провадження 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі 504/3606/14-ц (провадження 61-6658сво23) зауважив, що недійсність свідоцтва обумовлена певними вадами , які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що належними та допустимими доказами підтверджено факт проживання ОСОБА_4 на день його смерті разом з дружиною ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_2 .

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц (провадження 14-446цс18)).

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_17 в силу положень частини третьої статті 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Дійшовши висновку про те, що ОСОБА_1 прийня ла спадщину після смерті чоловіка на підставі статті 1268 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 01 грудня 2023 року на ім`я ОСОБА_2 , оскілки видачею вказаного свідоцтва були порушені права позивачки, як спадкоємця за заповітом.

При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Верховний Суд встановив, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сторожук Дмитр оІванович, залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 09 червня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун