Постанова in case no. 213/2353/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року

м. Київ

справа 213/2353/23

провадження 61-12721св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: територіальна громада м. Кривого Рогу в особі виконавчого комітету Криворізької міської ради, виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради ,

третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Гірників, 52 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Кривого Рогу в особі виконавчого комітету Криворізької міської ради, виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Гірників, 52 , про визнання членом сім`ї наймача, визнання права користування житлом та зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення

за касаційною скаргою адвоката Чапали Юрія Олександровича як представника ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право користування житловим приміщенням (квартирою) АДРЕСА_1 , та зобов`язати територіальну громаду м. Кривого Рогу в особі виконавчого комітету Криворізької міської ради та виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради укласти з нею договір найму житлового приміщення за цією адресою.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що ОСОБА_2 і та ОСОБА_1 є рідними братом і сестрою. Вони разом із матір ? ю ОСОБА_3 були зареєстровані і проживали у двокімнатній квартирі АДРЕСА_2 .

На підставі домовленостей з ПАТ ІНГЗК ОСОБА_3 замінила цю квартиру на дві інші, а саме: на АДРЕСА_3 (для ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ); на АДРЕСА_4 (для ОСОБА_2 ).

06 червня 2013 року між ПАТ ІНГЗК і ОСОБА_3 укладено договір міни, згідно з яким за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на однокімнатну квартиру на АДРЕСА_3 за ПАТ ІНГЗК зареєстровано право власності на двокімнатну квартири, розташовану на АДРЕСА_2 .

Квартира АДРЕСА_1 спочатку була в користуванні ОСОБА_2 , потім в 2013 році була передана у комунальну власність міста для надання ОСОБА_2 можливості набути право власності на це житло, шляхом його приватизації.

Договір міни з ОСОБА_2 не укладався, оскільки він не мав права власності на житло, що підлягало знесенню (квартира на АДРЕСА_2 ).

Передання квартири з власності ПАТ ІНГЗК до комунальної власності здійснювалося в межах заходів із компенсації громадянам втраченого права на житло у зв`язку з їх відселенням із санітарної зони для розширення земель виробничого призначення.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради від 16 листопада 2011 року 391 з ОСОБА_2 укладено договір найму на спірну квартиру.

ОСОБА_2 не зміг скористатися правом на приватизацію спірної квартири, оскільки внаслідок нападу на нього 11 червня 2022 року отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Між братом і сестрою склалися не лише родинні, а й тісні особисті відносини, що характеризувалися взаємною повагою, увагою та турботою. Брат піклувався про сестру та фактично забезпечував їй необхідну підтримку. У періоди відсутності матері сестра проживала разом із братом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 04 серпня 2025 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю підтвердження постійного проживання позивача у спірній квартирі. Позивач мала місце реєстрації за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ) на момент смерті наймача, і відповідно не набула права користування спірною квартирою після його смерті.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 07 жовтня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Чапала Ю. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення, а рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Позивач не довела факту постійного проживання у спірній квартирі, ведення спільного господарства із ОСОБА_2 , участі у витратах та утриманні спірної квартири, відсутність у неї іншого житла. Суд також врахував, що позивач після смерті брата та на день звернення до суду з цим позовом зберігала постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.

Наймач квартири ОСОБА_2 не вчинив інших дій для вселення позивача у спірну квартиру у період з 2013 року до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Чапала Ю. О. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2023 року у справі 199/736/22, від 13 лютого 2019 року у справі 711/7316/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі 754/11685/16-ц, від 24 червня 2020 року у справі 310/98/18, від 15 травня 2019 року у справі 638/13938/16-ц;

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 106 ЖК України у подібних правовідносинах в частині можливості визнання наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення у разі смерті попереднього наймача особи, яка в судовому порядку вимагає визнання її членом сім`ї наймача, і яка на момент смерті наймача не проживала в спірному житловому приміщенні, оскільки тимчасово виїхала до іншого місця проживання, зокрема за межі України, з поважних причин - внаслідок збройної агресії російської федерації;

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 64 ЖК України у подібних правовідносинах в частині можливості визнання позивачки членом сім`ї наймача, що постійно проживала з ним у спірному житловому приміщенні, за наявності згоди наймача на вселення особи до такого приміщення, що вбачається з конклюдентних дій наймача, зокрема виражених у письмових заявах, тощо.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Позивач постійно проживала у спірній квартирі.

Суд залишив поза увагою факт несення позивачем витрат на утримання спірної квартири, що вказує про фактичне користування житлом. Позивач 16 березня 2022 року виїхала за межі України у зв`язку із збройною агресією рф, у зв`язку із чим на момент смерті наймача вона була тимчасово відсутньою.

Проживання ОСОБА_1 у спірному житлі підтвердили також свідки.

У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив виконавчого комітету Криворізької міської ради про залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Позивач у період з травня 2010 року до червня 2022 року була зареєстрована за іншою адресою. Позивач не довела належними і допустимими доказами факту постійного і тривалого проживання у спірній квартирі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

29 жовтня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.

Наймачем цієї квартири є ОСОБА_2 .

У спірній квартирі був зареєстрований лише ОСОБА_2 з 26 травня 2010 року до 29 червня 2022 року (знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є рідними братом і сестрою.

Відповідач звертався до ВП 6 щодо самовільного зайняття квартири АДРЕСА_1 . Згідно з відповіддю ВП 6 працівники поліції відвідували цю адресу, двері ніхто не відчинив, сусіди повідомили, що там мешкає раніше невідома жінка, яка рідко з`являється.

ОСОБА_1 з 18 травня 2010 року до 02 червня 2023 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Ця квартира станом на 20 серпня 2010 року перебувала у власності ПАТ ІнГЗК , з 06 червня 2013 року право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_3 .

02 червня 2023 року ОСОБА_1 уклала декларацію з сімейним лікарем та в декларації її адреса зазначена як АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 виїхала з України 16 березня 2022 року (копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон).

ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_1 .

Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вказали, що ОСОБА_2 отримав у користування спірну квартиру. З ОСОБА_2 періодично проживала його сестра ОСОБА_1 . Позивач на цей час проживає у Польщі. Свідки не знають, хто сплачує за квартиру.

Свідок ОСОБА_4 , яка вказана такою, що підписувала акт фактичного проживання від 31 травня 2023 року, не підтвердила обставини цього акта щодо проживання позивача в спірній квартирі, його складання.

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_3 (мати позивача) пояснила, що після досягнення 18 річного віку позивач почала проживати з братом ОСОБА_2 на АДРЕСА_4 , де проживає до цього часу, сплачує комунальні платежі.

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_1 (позивач) пояснила, що з 2020 року проживає без реєстрації у спірній квартирі, сплачує комунальні платежі та проживає у ній до цього часу.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 9 ЖК України (на час спірних правовідносин) передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Частинами першою та другою статті 61 ЖК України визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в цьому житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

За особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.

Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 червня 2020 року у справі 755/16392/17, від 26 грудня 2024 року у справі 489/1183/21, від 19 березня 2026 року у справі 645/621/21.

Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначила, що вона набула права користування спірною квартирою.

Встановивши, що позивач не надала належних доказів на підтвердження факту постійного проживання у спірній квартирі, ведення спільного господарства із ОСОБА_2 , участь у витратах та в утриманні спірного житла, врахувавши, що на момент звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 була зареєстрована в іншому житлі, а достовірність акта встановлення фактичного проживання від 31 травня 2023 року свідок не підтвердила, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не набула права користування спірним житлом.

При цьому суди правильно не взяли до уваги твердження позивача про намір ОСОБА_2 за життя зареєструвати сестру у квартирі, оскільки такі доводи не підтверджені належними доказами, зокрема в матеріалах справи немає згоди ПрАТ ІНГЗК на її реєстрацію, а ОСОБА_2 у період з 2013 року до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) не вчинив жодних дій, спрямованих на вселення позивача до спірної квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 виїхала за межі України у березні 2022 року у зв`язку із збройною агресією рф, а тому не могла проживати у спірній квартирі, висновків судів не спростовують, адже позивач не довела проживання у спірній квартирі до цього часу.

Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів , зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки обставин справи, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

За встановлених судами обставин, рішення апеляційного суду не суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу адвоката Чапали Юрія Олександровича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

І. А. Воробйова

Є. В. Коротенко