Постанова in case no. 120/17490/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Київ

справа 120/17490/24

адміністративне провадження К/990/23970/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В. Е.,

суддів: Кашпур О. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року (суддя Дмитришена Р. М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року (головуючий суддя Мацький Є. М., судді: Залімський І. Г., Сушко О. О.) у справі 120/17490/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови про заборону в`їзду в Україну,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі - військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови про заборону в`їзду в Україну.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та їх обґрунтування

2. Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 27 лютого 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року, закрив провадження в адміністративній справі 120/17490/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови про заборону в`їзду в Україну.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання позовної заяви, в розмірі 968 грн 96 коп.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень.

3. Вінницький окружний адміністративний суд з посиланням на статтю 140 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) указав, що з відповідача слід стягнути понесені позивачем судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання позовної заяви в розмірі 968 грн 96 коп. згідно з квитанцією від 30 грудня 2024 року 1384-2040-7099-3916. Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначив, що понесені витрати позивачем на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн підтверджується матеріалами справи. Водночас, відповідач просив відмовити у відшкодуванні витрат на оплату судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Суд, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що заявлена сума до відшкодування є завищеною з огляду на те, що ця справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, матеріали справи не містять великого обсягу, а відтак заявлена до відшкодування сума є неспівмірною із складністю справи. Відтак, враховуючи критерій обґрунтованості понесених позивачем витрат, заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 3000 грн, що відповідає критерію розумності та співмірності.

4. Залишаючи без змін ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду, Сьомий апеляційний адміністративний суд зазначив, що згідно із платіжною інструкцією від 09 січня 2025 року позивач сплатила адвокату за надані послуги 5 968 грн 96 коп. (із врахуванням судового збору). Отже понесені витрати позивачкою на правничу допомогу в розмірі 5000 грн підтверджуються матеріалами справи. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 квітня 2019 року у справі 826/9047/16 (касаційне провадження К/9901/5750/19). Ураховуючи зазначене та складність розглядуваної справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, значення цієї справи для учасника справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають задоволенню з огляду на їх співмірність та реальність у розмірі 3000 грн.

5. Отже, за висновками суду апеляційної інстанції, Вінницький окружний адміністративний суд при вирішенні цього публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

6. Не погоджуючись із ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій зазначила, що суди неповно з`ясували обставини, що мають суттєве значення для об`єктивного прийняття рішення в частині визначення підстави для закриття провадження, стягнення судових витрат, в тому числі судового збору та витрат на правову допомогу, на користь позивача, ґрунтуючись на неправильному застосуванні норм матеріального права та недотриманні процесуального обов`язку вивчення всіх обставин справи, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

7. На думку скаржника, суди не врахували істотні обставини, що унеможливлювали подальший розгляд справи, а саме, припинення існування предмету спору через реагування суб`єкта владних повноважень на зміну юридичного стану речей, що привели до скасування спірного рішення, а не внаслідок задоволення позову. Отже, покладання на відповідача судових витрат з посиланням на статтю 140 КАС України, без достатньої мотивації та обґрунтування вибору підстав закриття справи за умови відсутності факту задоволення позову, що ставить відповідача у завідомо гірше становище, створює правову колізію, яка потребує остаточного дослідження Верховним Судом.

8. Скаржник зауважив, що відповідач позовні вимоги не задовольняв, оскільки виконував функціональні обов`язки відповідно до визначеного Інструкцією 946 порядку, самостійно скасував постанову про заборону в`їзду від 31 жовтня 2024 року відносно ОСОБА_1 у зв`язку із скасуванням судом в іншій справі причини такої заборони, отже, на переконання скаржника, понесені позивачем судові витрати відповідачем не відшкодовуються згідно з частиною першою статті 140 КАС України.

9. Крім того, судами взагалі не було надано оцінки фактам, викладеним в заяві відповідача про закриття провадження у справі та неправильно кваліфіковано підстави для закриття справи. Зокрема, скасування оскаржуваної постанови про заборону в`їзду, не є ані задоволенням позову, ані його визнанням, а є виконанням юридичного обов`язку щодо дотримання вимог закону та керівних документів, отже єдиною правильною підставою для закриття провадження у справі є пункт 8 частини першої статті 238 КАС України.

10. Скаржник також послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного в постанові від 01 квітня 2025 року у справі 520/25012/24.

11. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, відмовити у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача судового збору в сумі 968 грн 96 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.

Позиція інших учасників справи

12. На момент розгляду справи, відзив на касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 від позивачки (її представника) до Верховного Суду не надходив.

13. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Рух касаційної скарги

14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 червня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі 120/17490/24.

Витребував справу 120/17490/24 із Вінницького окружного адміністративного суду.

15. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу 120/17490/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

16. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає таке.

17. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.

18. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 44 КАС України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

19. За змістом частини першої статті 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову.

20. Процесуальний порядок вирішення питання щодо наявності підстав для прийняття відмови від позовної заяви передбачений статтею 189 КАС України.

21. На підставі частини першої цієї статті позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

22. Частиною другою цієї статті визначено, що до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

23. Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог (частина третя статті 189 КАС України).

24. Частиною п`ятою статті 189 КАС України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

25. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

26. Згідно зі статтею 140 КАС України в разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

27. Таким чином, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Обов`язковою передумовою прийняття судом відмови від позову є роз`яснення сторонам наслідків відповідних процесуальних дій. При цьому, якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

28. Як убачається з матеріалів справи, 25 лютого 2025 року представником позивачки через підсистему Електронний суд подано заяву, у якій останній просив прийняти відмову від позову ОСОБА_1 , у зв`язку із задоволенням позову відповідачем після подання позовної заяви, а також вирішити питання про присудження на користь позивачки всіх понесених нею у справі витрат із відповідача, в тому числі витрат на правову допомогу.

29. За змістом частин першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

30. Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

31. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

32. Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону 5076-VI).

33. Відповідно до статті 19 Закону 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

34. Згідно зі статтею 30 Закону 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

35. Закон України від 02 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

36. За змістом статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

37. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

38. У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

39. Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

40. При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

41. Крім того при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

42. Як установили суди попередніх інстанцій, згідно із Додатком 4 до Договору 04/08/23 про надання правової допомоги від 04 серпня 2023 року адвокат Тарасенко Д. Ю. та ОСОБА_1 домовились про таке:

Клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо оскарження постанови про заборону в`їзду в Україну та вилучення інформації з баз даних.

Сторони погодили, що гонорар адвоката по цій справі становить 5000 гривень.

Гонорар має бути сплачений протягом 20 днів з дня підписання цього договору.

Відповідно до опису послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д. Ю позивачці було надано такі послуги:

- складання позовної заяви, в тому числі: аналіз наявних у позивача документів (0,5 год); написання безпосередньо тексту позовної заяви (2 год); складання пакету документів до суду (0,2 год);

- подача до суду доказів оплати послуг адвоката (0,2 год);

- ознайомлення із відзивом відповідача, подача відповіді на відзив (1,5 год);

- подача до суду додаткових пояснень щодо набрання законної сили рішенням суду (0,2 год);

- ознайомлення із поданими відповідачем документами щодо задоволення позову відповідачем, складання та подача до суду заяви про відмову від позову (1 год).

Згідно із платіжною інструкцією від 09 січня 2025 року позивач сплатила адвокату за надані послуги 5 968 грн 96 коп. (із врахуванням судового збору).

43. Разом із цим, як установив суд першої інстанції, відповідач просив відмовити у відшкодуванні витрат на оплату судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

44. За висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 16 грудня 2025 року у справі 640/14850/20 (провадження К/990/6369/22) у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України (критерії співмірності) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною дев`ятою статті 139 КАС України (зокрема критерії пропорційності і обґрунтованості), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, усі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

45. Ураховуючи наведене, а також те, що матеріалами справи підтверджуються понесені позивачкою витрати на правничу допомогу та сплату судового збору, Верховний Суд вважає правильною ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року, про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України із стягненням на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, а також на правничу допомогу.

46. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника наведені в касаційній скарзі на те, що єдиною правильною підставою для закриття провадження у справі є пункт 8 частини першої статті 238 КАС України з огляду на таке.

47. Так, відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

48. Згідно із частиною другою цієї статті суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (частина четверта статті 341 КАС України).

50. Як убачається з апеляційної скарги відповідача, яка подана на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року, військова частина НОМЕР_1 зазначила, що вважає оскаржувану ухвалу в частині розподілу судових витрат такою, що прийнята на основі неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. При цьому скаржник просив скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року лише в частині розподілу судових витрат.

51. Разом із цим, військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року не зазначала про неправильне застосування судом першої інстанції норми частини першої статті 238 КАС України, в контексті підстав для закриття провадження у справі.

52. Отже, Сьомий апеляційний адміністративний суд переглядав ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року лише в частині розподілу судових витрат.

53. Ураховуючи наведене, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані та не надає оцінки доводам скаржника, наведеним у касаційній скарзі про те, що єдиною правильною підставою для закриття провадження у справі є пункт 8 частини першої статті 238 КАС України, оскільки вказані доводи не були заявлені скаржником в апеляційній скарзі на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року, та не були оцінені судом апеляційної інстанції.

54. Посилання ж скаржника на те, що відповідач, виконуючи функціональні обов`язки відповідно до визначеного Інструкцією 946 порядку, самостійно скасував постанову про заборону в`їзду від 31 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_1 у зв`язку із скасуванням судом в іншій справі причини такої заборони, не нівелює факт задоволення відповідачем позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування постанови відповідача від 31 жовтня 2024 року про заборону в`їзду в Україну після подання позовної заяви, а відтак і наявності підстав для присудження понесених витрат позивачки у справі із відповідача.

55. Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій і не можуть бути підставою для скасування правильно винесених оскаржуваних рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

57. Частиною першою статті 350 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді О. В. Кашпур

Ж. М. Мельник-Томенко