Постанова in case no. 520/31735/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Київ

справа 520/31735/25

адміністративне провадження К/990/23218/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025, постановлену суддею Лук`яненко М. О., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2026, ухвалену колегією суддів у складі Перцової Т. С., Жигилія С. П., Макаренко Я. М., у справі 520/31735/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська оборонна промисловість , Товариства з обмеженою відповідальністю Харківське агрегатне конструкторське бюро про визнання протиправним та скасування наказу та стягнення коштів,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Акціонерного товариства Українська оборонна промисловість (далі - АТ УОП ), Товариства з обмеженою відповідальністю Харківське агрегатне конструкторське бюро (далі - ТОВ ХАКБ ), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ АТ УОП від 30.06.2023 136-к Про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень ;

- стягнути з ТОВ ХАКБ на користь позивача середній заробіток за період часу вимушеного прогулу за період 30.06.2023 по 03.11.2025 у розмірі 2 240 000 грн;

- стягнути з ТОВ ХАКБ на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 480 000 грн;

- стягнути з АТ УОП моральну шкоду у розмірі 500 000 грн;

- стягнути з ТОВ ХАКБ на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення з 03.11.2025 по день набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, виходячи із розміру посадового окладу 80 000 грн за один календарний місяць затримки.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржуваним наказом його відсторонено від виконання повноважень керівника на підставі частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до закінчення строку дії укладеного з ним контракту, який спливав 03.11.2025. На його переконання, таке рішення призвело до неправомірного позбавлення його можливості виконувати трудові обов`язки та отримувати заробітну плату.

Зазначав, що умовами контракту, укладеного з АТ УОП , не визначено переліку підстав для відсторонення керівника від виконання повноважень. Тому вважав, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення трудового законодавства, чинного на момент оскаржуваного наказу.

Водночас трудове законодавство не передбачало такої підстави для відсторонення працівника від роботи, як надходження листа слідчого з позначкою для врахування в роботі щодо повідомлення позивачеві про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 436-2 Кримінального кодексу України.

Посилаючись на незаконність відсторонення від виконання повноважень та подальше звільнення у зв`язку із закінченням строку дії контракту, позивач уважав наявними підстави для стягнення з ТОВ ХАКБ компенсаційних витрат, а з АТ УОП - моральної шкоди.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 08.12.2025, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2026, відмовив у відкритті провадження у справі.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спір має вирішуватися у порядку господарського судочинства, оскільки основна позовна вимога щодо оскарження наказу про відсторонення позивача з посади належить до корпоративних спорів.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що цей спір належить розглядати в порядку господарського судочинства, оскільки основна позовна вимога стосується оскарження рішення органу управління юридичної особи про відсторонення позивача від виконання повноважень керівника її дочірнього підприємства.

За висновками судів, правовідносини між позивачем як керівником юридичної особи, який входить до складу її виконавчого органу, та органом, уповноваженим управляти цією юридичною особою, мають корпоративний характер.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2026, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у цій справі має публічно-правовий характер, оскільки призначення позивача на посаду здійснювалося за погодженням з Кабінетом Міністрів України, що, на його переконання, свідчить про публічний характер виконуваних ним повноважень.

Позивач також посилається на положення Закону України Про державну службу та стверджує, що до публічної служби належить діяльність на посадах у державних підприємствах, установах та організаціях, які виконують функції держави, зокрема у сфері оборонно-промислового комплексу.

Відповідач - АТ УОП - подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими, у зв`язку з чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Наполягає, що судом касаційної інстанції сформовано усталену практику, відповідно до якої спори щодо припинення повноважень керівника підприємства, що виникають між таким керівником та засновником або уповноваженим органом управління підприємства, належать до юрисдикції господарських судів.

Відповідач - ТОВ ХАКБ - не подав відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження у справі повідомлений належним чином.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Колегія суддів перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя, після одержання позовної заяви, з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно з частиною другою статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

За приписами пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

- спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1);

- спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2).

За визначеннями, наведеними у частині першій статті 4 КАС України:

- публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2);

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7);

- публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі 823/2042/16, від 17.06.2020 у справі 826/10249/18 та інші).

Застосовуючи наведені положення до обставин цієї справи, колегія суддів не погоджується з доводами позивача про те, що спірні правовідносини пов`язані з проходженням ним публічної служби.

Визначення публічної служби, наведене в пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, не охоплює трудову чи управлінську діяльність на посадах державних підприємств або господарських товариств, корпоративні права яких належать державі. Сам по собі факт належності державі корпоративних прав у юридичній особі, виконання нею завдань у сфері оборонно-промислового комплексу або її стратегічне значення для держави не змінюють правової природи відносин між такою юридичною особою та її керівником і не надають останньому статусу особи, яка проходить публічну службу.

Виконання підприємством окремих функцій, пов`язаних із забезпеченням обороноздатності держави, також не означає, що всі відносини за участю такого підприємства є публічно-правовими. Для цього необхідно встановити, що відповідний суб`єкт саме у спірних правовідносинах здійснював публічно-владні управлінські функції, тобто був наділений повноваженнями владно визначати поведінку іншого учасника правовідносин не як роботодавець, засновник чи орган корпоративного управління, а як носій публічної влади.

Натомість у спірних правовідносинах АТ УОП діяло не як суб`єкт владних повноважень, а як уповноважений орган управління юридичною особою, реалізуючи компетенцію щодо формування та діяльності її виконавчого органу.

Оскаржуваним наказом позивача тимчасово відсторонено від виконання повноважень головного конструктора - директора ТОВ ХАКБ саме на підставі частини третьої статті 99 ЦК України. Водночас у цьому наказі відсутні посилання на законодавство, що регулює проходження публічної служби, або на здійснення АТ УОП делегованих владних повноважень. Як правильно установили суди попередніх інстанцій, спірне рішення прийняте в порядку реалізації повноважень у сфері управління товариством.

За своєю правовою природою передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України тимчасове відсторонення члена виконавчого органу спрямоване на припинення можливості здійснювати ним повноваження з управління юридичною особою. Тому відносини між керівником виконавчого органу та суб`єктом, уповноваженим приймати рішення щодо надання, обмеження або припинення таких повноважень, мають корпоративний, а не публічно-правовий характер.

Не змінює характеру цих правовідносин і та обставина, що призначення позивача на посаду погоджувалося Кабінетом Міністрів України. Таке погодження є елементом установленого державою механізму управління належними їй корпоративними правами та контролю за діяльністю підприємств оборонно-промислового комплексу. Воно не є актом прийняття позивача на публічну службу, не породжує між ним і Кабінетом Міністрів України відносин публічної служби та не змінює правової природи укладеного з ним контракту.

Посилання позивача на положення Закону України Про державну службу також не підтверджує публічно-правового характеру цього спору.

Позивач фактично виходить із припущення, що вказаний Закон безпосередньо відносить посадових осіб державних підприємств до суб`єктів публічної служби. Водночас така норма у законодавстві відсутня.

Натомість у частині третій статті 3 Закону України Про державну службу прямо передбачено, дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності.

Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду сформувала системний підхід щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства.

Так, у постанові від 15.09.2020 у справі 205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 01.06.2014 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів від 13.05.2014 289-VIII, відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого частину першу статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 такого змісту 5) припинення повноважень посадових осіб . Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачення такої підстави розірвання трудового договору забезпечить можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб .

У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду у справі 205/4196/18 підкреслила, що під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Тому Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати таке.

За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі 510/456/17, від 19.02.2020 у справі 145/166/18, від 19.02.2020 у справі 361/17/15-ц).

Отже, між сторонами не виникло відносин владного підпорядкування, характерних для публічно-правового спору. Спір виник у зв`язку з реалізацією уповноваженим органом корпоративних повноважень щодо управління юридичною особою та тимчасового відсторонення керівника її виконавчого органу.

При цьому, заявлені позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди є похідними від вимоги про скасування рішення щодо відсторонення його від виконання повноважень і не змінюють корпоративного характеру основного спору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 1 частини першої статті 170 КАС України не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду цієї справи.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2026 у справі 520/31735/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов