Постанова in case no. 910/14325/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Київ

cправа 910/14325/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача 1: Ворона Л.О.,

від відповідача 2: Титикало Р.С.,

від третіх осіб: не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області"

на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Кропивна Л.В., Євсіков О.О.)

від 23.04.2026

у праві за позовом ОСОБА_1

до: 1) Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації), 2) Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача : 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 , 3) ОСОБА_4 , 4) ОСОБА_5 , 5) ОСОБА_6 , 6) ОСОБА_7 , 7) ОСОБА_8 , 8) ОСОБА_9 , 9) ОСОБА_10 ,

про визнання недійсними протоколу, розпорядження та статуту,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) (далі - Відповідач 1) та Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" (далі- Відповідач 2) про:

- визнання недійсним протоколу Парафіяльних Загальних зборів Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області 1 від 01.07.2024;

- визнання протиправним та скасування розпорядження Голови Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) від 05.09.2024 546 "Про реєстрацію статуту Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" у новій редакції";

- визнання недійсним Статуту Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" у новій редакції, зареєстрований розпорядженням Голови Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 546 "Про реєстрацію статуту Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" у новій редакції".

2. В обґрунтування позову Позивач вказує, що будь-яких рішень релігійною громадою щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях або про внесення змін до статуту релігійної громади не приймалось. Рішення на парафіяльних загальних зборах релігійної громади 01 липня 2024 року були прийняті неуповноваженими особами, які ніколи не були членами релігійної громади та не входили до складу загальних зборів релігійної громади. Крім того, за доводами Позивача, загальні збори відбулись за відсутності кворуму.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 15.09.2025 у задоволенні позову відмовив повністю.

4. Вказане рішення мотивоване, зокрема, таким:

- дії голови Полтавської ОВА відповідали вимогам чинного законодавства із врахуванням того, що у нього були відсутні підстави для відмови у реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції. При цьому суд врахував, що обраний спосіб захисту про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Полтавської ОВА є неефективним;

- встановивши, що загальні збори 01 липня 2024 року, на яких приймались, серед іншого, рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та зміни до статуту релігійної громади, проводились без порушень вимог чинного законодавства, умов статуту (чинного на момент проведення зборів), а позивачем не доведено невідповідності статуту (у новій редакції) нормам чинного законодавства, а також, встановивши відсутність порушення спірним статутом прав Позивача, суд дійшов висновку про відмову у позові.

5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 23.04.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі 910/14325/24 скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову повністю.

6. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована таким:

- станом на 11.11.2023 відповідно до наданих Позивачем документів до складу релігійної громади входило 40 осіб. Відповідно до журналу реєстру фіксованих членів релігійної організації "Свято-Успенська релігійна громада Української православної церкви м. Кременчук Полтавської області (затвердженого рішенням парафіяльних загальних зборів релігійної громади, оформленим протоколом 2 від 01.06.2024) до складу громади входило 129 осіб;

- Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами, що особи, визначені у протоколі від 01.07.2024, на момент ухвалення спірних рішень були членами релігійної організації та, відповідно, були наділені відповідними правами у розумінні положень Статуту і Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зокрема, правом участі у прийнятті рішень щодо зміни канонічного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту;

- Позивача, який є настоятелем (священнослужителем) релігійної громади, після прийняття спірного рішення про зміну канонічного підпорядкування та затвердження статуту у новій редакції було фактично усунуто від доступу до храму та позбавлено можливості здійснювати богослужіння, що свідчить про порушення його прав у розумінні статті 4 ГПК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, та стислий виклад позиції інших учасників справи

7. Відповідач 2 (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі 910/14325/24 повністю і залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2025 у справі 910/14325/24.

8. Підставами касаційного оскарження Скаржник зазначає пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та стверджує, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у цій справі винесена із застосуванням норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 14.12.2022 у справі 924/173/22, від 03.04.2024 у справі 906/1330/21 (пункти 8.78. і 8.80), від 18.03.2025 у справі 911/3017/23 (рункти 48, 49) щодо застосування частини другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";

- від 03.04.2024 у справі 906/1330/21 (пункти 8.22, 8.27-8.33), від 14.12.2022 у справі 924/173/22 щодо застосування частини другої та третьої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";

- від 03.04.2024 у справі 906/1330/21 (пункт 8.71) щодо застосування частини першої статті 74 ГПК України;

- від 06.04.2021 у справі 910/10011/19 (пункт 96) щодо способу захисту;

- від 03.04.2024 у справі 906/1330/21 (пункти 8.11-8.12 та 8.33-8.34), від 12.09.2024 у справі 906/820/22, від 18.03.2025 у справі 911/3017/23 та від 18.12.2025 у справі 910/7956/24 щодо застосування частини першої статті 2 ГПК України;

- від 19.03.2019 у справі 925/1027/15, від 18.06.2020 у справі 909/965/16, від 26.02.2019 у справі 913/632/17, від 13.01.2021 у справі 10/Б-921/1442/2023, від 18.11.2020 у справі 910/11152/19 щодо застосування частини шостої статті 91, частини третьої статті 269 ГПК України;

- від 04.11.2025 у справі 910/16311/24, від 11.09.2025 у справі 922/2523/22, від 18.09.2025 у справі 910/10621/23 щодо застосування статті 282 ГПК України.

9. 25 травня 2026 року Позивач, через систему "Електронний Суд", подав відзив на касаційну скаргу Відповідача 2, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

10. 20 березня 1992 року рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної ради народних депутатів (облвиконкому) 60 зареєстровано статут Успенської Української Православної Церкви релігійної громади (парафії) Української Православної Церкви м. Кременчук.

11. 20 березня 1992 року проведено державну реєстрацію Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області, як юридичної особи (ідентифікаційний код 21063795).

12. Розпорядженням Голови Полтавської обласної держадміністрації від 13.04.2009 115 зареєстровано статут Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області у новій редакції, який ухвалений загальними зборами віруючих 01.12.2008 (свідоцтво Полтавської обласної державної адміністрації про реєстрацію статуту релігійної організації 992/115 від 13.04.2009).

13. Відповідно до статуту Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області (зареєстрованого розпорядженням Голови Полтавської обласної держадміністрації від 13.04.2009 115) (надалі - Статут):

1.1. Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви (надалі також - парафія) - релігійна організація, первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви (надалі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Кременчуцької єпархії;

1.2. Парафія створюється за бажанням віруючих з благословення єпархіального архієрея;

1.3. Парафія об`єднує громадян православного віросповідання для спільного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання;

1.4. Парафія діє, дотримуючись чинного законодавства, статуту Руської Православної Церкви (надалі - РПЦ), статуту УПЦ, статуту Кременчуцької єпархії, а також цього статуту;

1.5. У своїй діяльності Парафія керується цим Статутом, постановами Соборів РПЦ і УПЦ, Священних Синодів РПЦ і УПЦ, Указами єпархіального архієрея, визначеннями Помісних та Архієрейських Соборів РПЦ і УПЦ;

1.6. Парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею;

1.7. Парафія як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і цього Статуту.

14. Органами Парафіяльного управління є Парафіяльні загальні збори, очолювані настоятелем, та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше двох третин від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів (п. 2.1. Статуту).

15. Пунктом 2.2. Статуту передбачено, що членами Парафії є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають Статути РПЦ та УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що унеможливлює участь у богослужбовому житті.

16. Відповідно до п. 2.3. Статуту Парафіяльні збори відповідно до Статуту УПЦ, зокрема, приймають нових членів Парафії.

17. Указом Митрополита Кременчуцького і Лубенського Миколая від 16.10.2021 31 архімандрит ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) призначений на несення послуху настоятеля Свято-Успенського Собору м. Кременчук.

18. 01 липня 2024 року на Парафіяльних Загальних зборах "Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області" (код ЄДРПОУ 21063795) (присутні 26 осіб) прийнято такі рішення, які оформлені протоколом 1:

1. Обрати Головою Загальних зборів - Кучменко О.Ю., а Секретарем - Пономаренко О.М .

2. Встановити і затвердити список членів Релігійної громади, які беруть участь у цих Загальних зборах, що додається (Додаток 1).

3. Змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Української Православної Церкви (Православної Церкви України); визначити, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та Предстоятелю Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (Додаток 2).

4. Змінити найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади - "РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "СТАВРОПІГІЙНА РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ПАРАФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВСОЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) МІСТА КРЕМЕНЧУК КРЕМЕНЧУЦЬКОГО РАЙОНУ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ".

5. Викласти та прийняти Статут Релігійної громади в новій редакції, подати прийнятий Статут Релігійної громади в новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею "Управління Київської Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", митрополиту Епіфанію (додаток 2).

6. Під час богослужінь здійснювати поминання таким чином: "Владику і отця нашого Епіфанія, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України".

7. Обрати головою Парафіяльної ради Релігійної громади Кучменко Оксану Юріївну, помічником голови Парафіяльної ради Релігійної громади - Літвінову-Кулагіну Олену Вікторівну та скарбником Парафіяльної ради Релігійної громади - Демченко Галину Анатоліївну строком на три роки.

8. Обрати Петрова Володимира Анатолійовича головою Ревізійної комісії Релігійної громади, Богданову Олену Валеріївну та Бондаренко Марію Юріївну - членами Ревізійної комісії Релігійної громади строком на три роки.

9. Уповноважити голову та секретаря Загальних зборів на підписання прийнятого Статуту Релігійної громади у новій редакції, а також цього Протоколу.

10. Провести реєстрацію Статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Уповноважити Кучменко Оксану Юріївну на представництво інтересів Релігійної громади перед органами державної влади, в тому числі, але не обмежуючись, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, обласними державними адміністраціями, відділами (управліннями) державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з метою реєстрації Статуту Релігійної громади у новій редакції, а також проведення державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та відповідно надати право від імені Релігійної громади підписувати заяви, форми реєстраційних карток, подавати всі необхідні документи, включаючи заяви, форми реєстраційних карток, цей протокол Загальних зборів Релігійної громади, Статут Релігійної громади та інші документи, передбачені чинним законодавством України, засвідчувати своїм підписом копії документів з метою реєстрації Статуту Релігійної громади у новій редакції, а також внесення змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запитувати та отримувати (в тому числі оригінали) будь-які документи, у разі необхідності вносити плату за дії, що пов`язані з такою державною реєстрацією.

19. 09 серпня 2024 року уповноважена особа Кучменко Оксана Юріївна подала до Полтавської обласної військової адміністрації заяву про реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, у зв`язку зі зміною підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України.

20. Розпорядженням Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 546 зареєстровано статут Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" у новій редакції.

21. Зі Статуту Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" (нова редакція), прийнятого рішенням Парафіяльних зборів, оформленими протоколом 1 від 01.07.2024, вбачається, що цей Статут був затверджений Предстоятелем Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм 04.07.2024 та зареєстрований розпорядженням Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 546.

22. 10 вересня 2024 року державним реєстратором Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації Січевським С.Я. проведено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу із ідентифікаційним кодом 21063795, про що зроблено запис 1009421070012000065.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

23. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.

Розгляд клопотань

24. 25 травня 2026 року Позивач через систему "Електронний суд" подав до Суду клопотання про припинення повноважень представника.

25. Також 26 травня 2026 року Позивач через систему "Електронний суд" подав до Суду клопотання про відмову від касаційної скарги.

26. В обґрунтування вказаного клопотання Позивач вказав, що 24.05.2026 відбулися загальні парафіяльні збори Релігійної організації "Свято-Успенська Релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області" (ідентифікаційний код юридичної особи - 21063795), на яких Релігійна громада ухвалила подати заяву про відмову від касаційної скарги у справі 910/14325/24 за касаційною скаргою Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" (актуальне найменування юридичної особи - Релігійна організація "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області") на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026.

27. У свою чергу, Релігійна організація "Ставропігійна релігійна громада Свято- Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" 27.05.2026 через "Електронний суд" подала до Суду заяву, в якій просила залишити без розгляду клопотання Позивача про відмову від касаційної скарги. При цьому Відповідач 2 вказав, що ОСОБА_1 не є керівником релігійної організації у зв`язку із зупиненням виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі 910/14325/24.

28. Розглянувши подані Позивачем клопотання, Суд відмовив у їх задоволенні з мотивів, озвучених у судовому засіданні 17.06.2026.

29. Зокрема, Суд виходив з того, що відповідно до частини четвертої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження.

30. Виходячи зі змісту наведеної норми, враховуючи те, що касаційна скарга подана представником Відповідача - Релігійною організацією "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області", а заява про відмову від касаційної скарги - ОСОБА_1 , який є Позивачем в цій справі, з огляду на те, що спір у справі стосується правомірності зміни канонічної та організаційної форми Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області, в якій Позивач одночасно є настоятелем, Суд вважає відсутніми правові підстави для задоволення вказаних клопотань ОСОБА_1 до моменту підтвердження чи спростування висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову (визнання протиправним та скасування розпорядження голови Полтавської ОВА; визнання недійсними оспорюваних рішень парафіяльних загальних зборів релігійної громади та визнання недійсним статуту у новій редакції).

31. 15 червня 2026 року Позивач через систему "Електронний суд" подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

32. В обґрунтовування вказаного клопотання Позивач вказує, що у даній справі наявна виключна правова проблема, яка полягає в тому, що законодавець не сформулював чітко визначеного порядку набуття особою статусу члена релігійної громади, а також того, яке саме рішення та в якій саме формі загальні (парафіяльні) збори зобов`язані прийняти для отримання учасником права приймати участь з розгляду питання про зміну конфесійної підлеглості.

33. Позивач вказує, що прогалина в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" досі не вирішена судом. Вона існувала як на момент передачі справи 906/1330/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, так і зберігається станом на теперішній час, оскільки після ухвалення відповідних положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зміни, спрямовані на врегулювання вказаних питань, законодавцем не вносилися. Така обставина свідчить про наявність тривалої нормативної невизначеності у сфері регулювання членства у релігійній громаді та порядку його встановлення.

34. Також заявник вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2024 року у справі 906/1330/21 у питанні, чи порушуються право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання у зв`язку із зміною релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях.

35. Розглянувши вказане клопотання, Суд відзначає таке.

36. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

37. Лише за наявності умов, визначених наведеним положенням, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

38. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

39. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

40. Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 ГПК України вбачається, що справа з указаної підстави може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.

41. Виходячи з наведених критеріїв, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має бути обґрунтовано її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад, наведено інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

42. Втім, Позивач не навів наявності неоднакової та суперечливої судової практики з поставлених питань та, відповідно, наявності виключної правової проблеми у невизначеній кількості спорів щодо наведених питань.

43. Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументованого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема. Отже, заявлене Позивачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, які б надавали можливість подолати бар`єр означених показників, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підґрунтя вважати, що існують підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

44. При цьому відсутні підстави для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.04.2024 у справі 906/1330/21, адже Позивач не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтовану необхідність у відступі від висновків, а саме: не навів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Не встановлено таких обставин і Судом.

45. Фактично ж доводи заявника у означеній частині зводяться до власного трактування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі 906/1330/21 та до незгоди з останніми, що вочевидь не може бути обґрунтованою підставою для відступу від таких.

46. Враховуючи вищенаведене, у задоволенні клопотання Позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень у справі

47. Предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недійсним протоколу загальних зборів релігійної громади, визнання протиправним та скасування розпорядження Голови обласної державної адміністрації про реєстрацію статуту релігійної організації у новій редакції та визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції.

48. Суд першої інстанції у цій справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, визнав необґрунтованими доводи Позивача про те, що на загальних зборах релігійної громади голосували особи, які не є членами цієї громади та про відсутність кворуму, у зв`язку з чим дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

49. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу на вказане судове рішення. Відповідач 2, у свою чергу, подав відзив на апеляційну скаргу Позивача.

50. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову, виходячи з того, що Позивачем подано протокол 4 від 11.11.2023, протокол 2 від 01.06.2024 зі списком членів релігійної організації "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області", затвердженим Митрополитом Кременчуцьким і Лубенським 03.06.2024, а Відповідачами не доведено, що особи, які брали участь в ухваленні оскаржуваного рішення загальних зборів від 01.07.2024 були членами релігійної громади.

51. У касаційній скарзі Скаржник (Відповідач 2), посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2025 року у справі 910/16311/24, від 11.09.2025 у справі 922/2523/22, від 18.09.2025 у справі 910/10621/23 щодо застосування положень статті 282 ГПК України в частині обов`язку суду надати оцінку всім доводам та доказам учасників справи і мотивувати їх відхилення, вказує на те, що суд апеляційної інстанції повністю проігнорував та не спростував детальні аргументи Відповідача 2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо недостовірності та недопустимості наданих Позивачем протоколів.

52. Перевіривши доводи Скаржника, наведені у касаційній скарзі, Суд звертає увагу на таке.

53. Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

54. Статтею 282 ГПК України закріплено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

55. Верховний Суд у постанові від 04.11.2025 у справі 910/16311/24, на яку посилається Скаржник, сформував такі висновки щодо застосування положень статті 282 ГПК України:

"В силу положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Метою апеляційного перегляду справи є перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи повторно.

Враховуючи вимоги ст. 282 ГПК України, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом."

56. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2025 у справі 922/2523/22.

57. У постанові від 18.09.2025 у справі 910/10621/23, на яку посилається Скаржник, Верховний Суд сформулював такі висновки:

"У змісті статті 282 ГПК України законодавець закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини (частина третя зазначеної статті) із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд має у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України.

Отже, апеляційний господарський суд наділений правом самостійно здійснити оцінку та аналіз наявних у матеріалах справи доказів, а також перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі 910/20010/20, від 16.11.2022 у справі 910/4390/21).

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обов`язок суду мотивувати судове рішення також спрямований на втілення принципу верховенства права, а саме підтримання довіри громадян до суду. Вмотивованість судового рішення демонструє сторонам те, що вони були почуті, забезпечує публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення ЄСПЛ "Серявін та інші проти України"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Зрештою, вимога щодо вмотивованості судового рішення є важливим елементом "належної" (справедливої) судової процедури, як вона трактується ЄСПЛ. При цьому ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України"). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерладів")".

58. Однак, постанова суду апеляційної інстанції у цій справі вказаним висновкам не відповідає з огляду на наступне.

59. Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що висновки апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову зроблені у зв`язку з наданими Позивачем протоколами 4 від 11.11.2023, 2 від 01.06.2024 зі списком членів релігійної організації, з огляду на які суд дійшов висновку про не доведеність Відповідачами того, що особи, які брали участь в ухваленні оскаржуваного рішення загальних зборів від 01.07.2024, були членами релігійної громади.

60. Із відзиву Відповідача 2 на апеляційну скаргу Позивача вбачається, що Відповідач 2 вказував на обставини, які свідчать про штучність та фальсифікацію наданих Позивачем протоколів, тобто про недостовірність та недопустимість вказаних доказів.

61. Так, Відповідач 2 у відзиві на апеляційну скаргу Позивача зазначав про те, що:

- копії вказаних протоколів відсутні в реєстраційній справі, наданій Полтавською ОВА - Відповідачем 1 у справі;

- у протоколі 4 від 11.11.2023 зазначено про присутність 40 осіб членів загальних зборів (із посиланням на додаток 3), проте цих осіб не ідентифіковано і не затверджено рішенням Парафіяльних загальних зборів;

- положення про членство, яке є додатком 1, не підписано головою і секретарем зборів та іншими особами, які брали участь у зборах, уповноваженими на підписання протоколу з додатками; те ж саме стосується і додатку 2, який ніким не підписаний;

- документ під назвою "Список парафіян, які присутні на парафіяльних зборах Свято-Успенської релігійної громада Української Православної Церкви м.Кременчука Полтавської області (ЄДРПОУ 21063795) 11 листопада 2023 року", підписано головою і секретарем зборів за відсутності підписів ще п`яти уповноважених на підпис осіб;

- у протоколі від 11.11.2023 по п`ятому питанню вирішено делегувати право підписати цей протокол обраним п`ятьом членам із числа 40 осіб, нібито присутніх на загальних зборах, зокрема: ОСОБА_15 , який нібито був секретарем зборів, ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , проте в списку парафіян, присутніх на парафіяльних зборах 11 листопада 2023 року, відсутні особи з такими прізвищами ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , а також ОСОБА_15 (секретар), з огляду на це такі особи, в тому числі секретар зборів, не могли підписувати протокол;

- такі обставини стосуються і протоколу 1 від 20.10.2021;

- у протоколі 2 від 01.06.2024 зазначено про присутність 129 осіб, які проголосували за визначення та затвердження порядку денного, і з числа яких обрано голову і секретаря зборів. В подальшому по 1-му питанню порядку денного про прийняття заяв кандидатів в кількості 89 та про прийняття рішення про прийняття їх у дійсні члени голосували 40 осіб, тобто 129 осіб = 89+40, і в подальшому за всі інші питання вже зазначено про голосування 129 осіб;

- Парафіяльні загальні збори 01 червня 2024 року не обирали членів лічильної комісії, а в протоколі відсутнє рішення лічильної комісії за результатами голосування по всім питанням порядку денного, що свідчить про відсутність голосування та визначення результатів голосування, тобто про фіктивність протоколу загальних зборів;

- у протоколі від 01.06.2024 зазначено про участь і виступ членів релігійної організації: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , але вказані особи не є в списку до протоколу від 11.11.2023 і до протоколу від 01.06.2024, тобто не приймали участі в цих зборах;

- у списку в кількості 129 осіб двічі зазначаються одні і ті ж особи, зокрема: ОСОБА_20 під 33 і 116, ОСОБА_21 під АДРЕСА_1 , ОСОБА_22 під 22 і 84, ОСОБА_23 під 24 і 36;

- протокол 3 від 10.06.2024 і журнал є штучно створеними, містять ознаки фальсифікації та є продовженням штучно створених попередніх протоколів;

- про неналежність, недопустимість, недостовірність цих доказів було заявлене клопотання (т.6 а.с.129-132).

62. Однак, суд апеляційної інстанції не надав відповіді на вказані аргументи Відповідача 2, належним чином не мотивував підстав їх спростування або відхилення.

63. Наведене свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням положень статей 236, 269, 282 ГПК України.

64. Крім того, Скаржник у касаційній скарзі стверджує про порушення судом апеляційної інстанції частини 1 статті 74 ГПК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в пункті 8.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі 906/1330/21.

65. Суд погоджується з вказаними доводами Скаржника з огляду на наступне.

66. Частиною першою статті 74 ГПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

67. У цій справі Позивач свої позовні вимоги про визнання недійсним протоколу загальних зборів релігійної громади та про скасування статуту релігійної організації в новій редакції обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення загальних зборів релігійної громади про зміну канонічної підлеглості та затвердження нової редакції статуту прийнято особами, які не є членами релігійної громади.

68. Велика Палата Верховного Суду в пункті 8.71. постанови від 03.04.2024 у справі 906/1330/21 вказала на те, що оскільки саме Позивач стверджував, що оспорюване рішення загальних зборів релігійної громади прийняте особами, які не були членами цієї громади на той час, коли він був настоятелем громади, він мав вказати, на чому ґрунтуються такі його твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.

69. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові мотиви ухвалення нового рішення про задоволення позову підсумував так:

"Таким чином, колегія суддів виходить з того, що відповідачами не доведено належними та допустимими доказами, що особи, визначені у протоколі від 01.07.2024, на момент ухвалення відповідних рішень набули статусу членів (учасників) релігійної організації (УПЦ) та, відповідно, були наділені відповідними правами у розумінні положень Статуту і Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зокрема, правом участі у прийнятті рішень щодо зміни канонічного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту."

70. Однак таке покладення тягаря доказування виключно на Відповідачів при тому, що саме Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежністю осіб до членів релігійної організації, не відповідає положенням частини першої статті 74 ГПК України та висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.04.2024 у справі 906/1330/21.

71. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

72. Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

73. Однак, в порушення вище вказаних вимог процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції у цій справі не надав відповідь на доречні та важливі доводи Відповідача 2, не спростував та не відхилив аргументи Відповідача 2 щодо недостовірності, неналежності та недопустимості доказів, якими Позивач обґрунтовував позовні вимоги, не навів правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи не взято до уваги судом.

74. Без належного врахування усіх вимог та заперечень сторін щодо обставин, які можуть підтверджувати чи спростовувати належність осіб до членів релігійної організації та, відповідно, наявність у вказаних осіб повноважень на участь у загальних зборах релігійної громади, судове рішення у такому спорі не може вважатися законним та обґрунтованим в розумінні положень статей 86 і 236 ГПК України.

75. Отже, доводи Скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у зв`язку з недослідженням доказів та ненаданням відповіді на доречні аргументи Відповідача 2, а також у зв`язку з неналежним розподіленням обов`язку доказування, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у вказаних у касаційній скарзі постановах, що призвело до неправильного вирішення спору, знайшли своє підтвердження.

76. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

77. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

79. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України).

80. Згідно з частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

81. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

82. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 302, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи 910/14325/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" задовольнити частково.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі 910/14325/24 скасувати.

4. Справу 910/14325/24 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

(з окремою думкою)

Судді Г. Вронська

І. Кондратова

Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Вронською Г.О.