Постанова in case no. 921/223/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Київ

cправа 921/223/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників:

позивача - Киричук Р.П.

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - Клебан М.А.

відповідача 3 - Гукалюк Н.П.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області та Державної податкової служби України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 (у складі колегії суддів: Коробенка Г.П. (головуючого), Михальської Ю.Б., Кравчука Г.А.)

за позовом Акціонерного товариства "ОТП Банк",

до : 1. Головного управління ДПС у Тернопільській області,

2. Головного управління ДПС в Івано-Франківській області,

3. Державної податкової служби України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Дочірнє підприємство "Аромат",

про виключення з акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, скасування (припинення) обтяження у вигляді податкової застави на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "ОТП Банк" (надалі - Банк, Позивач) до Головного управління ДПС у Тернопільській області (надалі - ДПС у Тернопільській області, Відповідач 1), Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (надалі - ДПС в Івано-Франківській області, Відповідач 2, Скаржник 1) та Державної податкової служби України (надалі - ДПС України, Відповідач 3) про виключення з акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави; скасування (припинення) обтяження у вигляді податкової застави на нерухоме майно.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що зареєстровані податкові застави перешкоджають ефективній реалізації предмета іпотеки, а тому їх збереження, на переконання Банку, порушує його права як іпотекодержателя та є підставою для припинення відповідних обтяжень відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі 921/223/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.2. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що перебування нерухомого майна в іпотеці саме по собі не виключає можливості поширення на нього податкової застави. Наявність раніше зареєстрованої іпотеки підлягає врахуванню на стадії звернення стягнення на майно з дотриманням установленого законом пріоритету обтяжень, однак не є безумовною підставою для припинення податкової застави.

Суд установив, що спірні об`єкти нерухомого майна належать Дочірньому підприємству "Аромат" (надалі - ДП "Аромат"), яке є податковим боржником, тоді як Банк залишається лише іпотекодержателем та права власності на це майно не набув. При цьому Позивач не довів порушення Відповідачами вимог законодавства під час опису майна та реєстрації податкової застави, а також того, що саме наявність такого обтяження порушує його права чи перешкоджає їх реалізації.

За таких обставин суд дійшов висновку, що Позивач не довів ані протиправності дій Відповідачів, ані порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів, у зв`язку із чим правові підстави для задоволення заявлених Банком позовних вимог відсутні.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 у справі 921/223/25 рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі 921/223/25 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

2.4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що іпотека спірного нерухомого майна була зареєстрована раніше за податкові застави щодо цього майна. Урахувавши черговість реєстрації обтяжень, суд апеляційної інстанції зазначив, що Банк як іпотекодержатель мав пріоритетне право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок спірного майна. Реалізувавши передбачене законом і договором право на звернення стягнення на предмет іпотеки, Позивач набув правомочностей розпорядження майном, здійсненню яких, за висновком суду, перешкоджає подальше збереження податкової застави.

Апеляційний господарський суд також урахував, що податкова застава виникла у зв`язку з податковим боргом ДП "Аромат", тоді як Банк не є боржником у відповідних податкових правовідносинах. Тому збереження такого обтяження після реалізації Позивачем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, за позицією суду, обмежує можливість розпорядження ним своїми речовими правами.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Звертаючись із касаційною скаргою, ДПС в Івано-Франківській області просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 - залишити без змін.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги Скаржник 1 посилається на:

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 16 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладених у постановах від 07.04.2021 у справі 924/199/20, від 19.01.2021 у справі 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі 925/642/19, від 06.04.2021 у справі 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі 200/606/18 та від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц;

- неправильне застосування статей 391, 396 Цивільного кодексу України.

На його думку, суд не врахував, що передбачений цією нормою речово-правовий спосіб захисту може застосовуватися особою, яка має речове право на чуже майно, лише за умови доведення факту порушення, невизнання або оспорювання саме такого права. Водночас Позивач не є власником спірного нерухомого майна, а наявність у нього статусу іпотекодержателя та наміру звернути стягнення на предмет іпотеки сама по собі не свідчить про виникнення у нього права вимагати усунення обтяжень, зареєстрованих щодо майна іпотекодавця.

У зв`язку із цим Скаржник 1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не встановив, яке саме речове право Позивача порушене наявністю податкової застави, у чому конкретно полягає таке порушення та чи забезпечує обраний ним спосіб захисту реальне відновлення відповідного права. При цьому ДПС в Івано-Франківській області вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 391, 396 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості захисту іпотекодержателем своїх прав шляхом припинення податкової застави, накладеної на майно іпотекодавця, до набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 89.3 статті 89, пункту 93.1 статті 93 та статті 95 Податкового кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.01.2021 у справі 813/3676/16.

ДПС в Івано-Франківській області наголошує, що Позивач не є власником спірного нерухомого майна, а заявлений ним позов не містить вимог, спрямованих на набуття або визнання права власності на це майно. На думку Скаржника 1, наведені Позивачем аргументи зводяться виключно до тверджень про те, що наявність податкової застави створює йому перешкоди у реалізації прав іпотекодержателя, що саме по собі не свідчить про порушення права, яке підлягає захисту у визначений Позивачем спосіб.

- неправильне застосування статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства без урахування висновків судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 27.06.2023 у справі 911/4706/15.

На обґрунтування цих доводів Скаржник 1 звертає увагу, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.08.2025 відкрито провадження у справі 924/552/25 про банкрутство ДП "Аромат", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та запроваджено процедуру розпорядження його майном строком на 170 календарних днів.

За позицією ДПС в Івано-Франківській області, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство спори, пов`язані з майновими правами боржника та належним йому майном, мають вирішуватися господарським судом у межах відповідної справи про банкрутство. Неврахування судом апеляційної інстанції наведених обставин та особливостей правового режиму майна боржника, на думку Скаржника 1, призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

3.4 . Звертаючись із касаційною скаргою, ДПС України також просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 - залишити без змін.

3.5. В обґрунтування касаційної скарги Скаржник 2 посилається на:

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 89.3 статті 89, пункту 93.1 статті 93 та статті 95 Податкового кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладених у постановах від 12.07.2023 у справі 806/1848/17 та від 21.06.2022 у справі 240/6321/20.

За твердженням Скаржника 2, системний аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що перебування нерухомого майна в іпотеці або заставі саме по собі не є перешкодою для поширення на це майно режиму податкової застави. Наявність раніше зареєстрованого обтяження підлягає врахуванню під час вирішення питання про звернення стягнення на майно, яке перебуває у податковій заставі, з дотриманням установленого законом пріоритету обтяжень, однак не зумовлює автоматичного припинення такої застави.

У зв`язку із цим він наголошує на недоведеності порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також на неврахуванні судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2019 у справі 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі 910/5958/20 та від 22.03.2023 у справі 509/5080/18, відповідно до яких відсутність порушеного права чи інтересу або невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, передбаченим законом, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;

- неправильне застосування статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

ДПС України звертає увагу, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.08.2025 відкрито провадження у справі 924/552/25 про банкрутство ДП "Аромат", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та запроваджено процедуру розпорядження його майном строком на 170 календарних днів.

Скаржник 2 зазначає, що саме господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, уповноважений вирішувати майнові спори, стороною в яких є боржник, а також спори щодо належного йому майна. Неврахування судом апеляційної інстанції факту відкриття провадження у справі про банкрутство ДП "Аромат", на думку Скаржника 2, свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та неправильне застосування норм матеріального права.

Також ДПС України вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, у яких іпотекодержатель звернувся з позовом про припинення податкової застави щодо майна іпотекодавця, стосовно якого після виникнення спірних правовідносин відкрито провадження у справі про банкрутство, та просить сформувати його в межах цього провадження.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Суду від 18.06.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПС в Івано-Франківській області на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду. Також вказаною ухвалою зупинено виконання/дію постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 у справі 921/223/25 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

4.2. Ухвалою Суду від 06.07.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПС України у справі 921/223/25 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду.

4.3. 06.07.2026 та 21.07.2026 від Банку надійшли відзиви на касаційні скарги ДПС в Івано-Франківській області та ДПС України, у яких Позивач просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

4.4. Ухвалою Суду від 22.07.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 29.07.2026.

4.5. 25.07.2026 від Банку надійшли додаткові пояснення у справі.

5. Обставини справи, встановлені судами

5.1 . На забезпечення виконання кредитних зобов`язань між Банком та ДП "Аромат" укладено іпотечний договір PL 11-603/29-1, посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за 2584.

5.2. Предметом іпотеки є належні ДП "Аромат" чотири комплекси нерухомого майна, розташовані у смт Володарка Київської області, місті Хоростків Тернопільської області та місті Рогатин Івано-Франківської області, а також земельна ділянка площею 4,0287 га, кадастровий номер 26:244:101:00:01:063:0002. Загальна заставна вартість майна становить 16 687 000,00 грн.

5.3. У зв`язку з порушенням забезпечених іпотекою зобов`язань Банком на підставі виконавчого напису нотаріуса 1240 розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

5.4. 07.06.2024 приватний виконавець відкрив виконавче провадження 75245508 щодо звернення стягнення на зазначені об`єкти нерухомості та земельну ділянку в рахунок погашення заборгованості перед Банком у розмірі 3 571 769,96 доларів США, що станом на 18.06.2020 становило 95 637 686,74 грн.

5.5. У межах виконавчого провадження 07.06.2024 накладено арешт на майно ДП "Аромат", 26.06.2024 та 10.07.2024 здійснено його опис, а 12.07.2024 залучено суб`єкта оціночної діяльності.

5.6. Водночас у Державному реєстрі речових прав зареєстровано податкові застави майна ДП "Аромат": 27.02.2024 - щодо двох комплексів у місті Хоростків за адресами вул. Незалежності, 2 та 2а; 11.04.2024 - щодо комплексу в смт Володарка за адресою вул. Миру, 5.

5.7. Позов обґрунтовано тим, що податкові застави зареєстровані після іпотеки та мають нижчий пріоритет, однак перешкоджають ефективній реалізації предмета іпотеки. Тому Банк вважає, що їх збереження порушує його права як іпотекодержателя та є підставою для припинення відповідних обтяжень.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги ДПС в Івано-Франківській області та ДПС України підлягають задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. З огляду на мотиви ухвалених у справі судових рішень та доводи касаційних скарг предметом касаційного перегляду є перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанції статей 16, 391, 396 Цивільного кодексу України, пункту 89.3 статті 89, пункту 93.1 статті 93 та статті 95 Податкового кодексу України в контексті вирішення питання, чи має Банк за встановлених судами обставин право вимагати скасування (припинення) обтяження нерухомого майна у вигляді податкової застави з урахуванням сформованих Верховним Судом підходів до застосування наведених норм. Крім того, касаційній перевірці підлягає можливість розгляду такого спору в позовному провадженні без його передання для розгляду в межах справи про банкрутство іпотекодавця, який у цій справі має процесуальний статус третьої особи, а також наявність підстав для формування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, визначених Скаржниками як підстави касаційного оскарження.

6.4. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

Щодо належного порядку розгляду спору.

6.5. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.08.2025 відкрито провадження у справі 924/552/25 про банкрутство ДП "Аромат", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та запроваджено процедуру розпорядження його майном строком на 170 календарних днів.

6.6. Відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

6.7. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі 607/6254/15-ц підкреслила, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

6.8. Концентрація спорів в межах справи про банкрутство, яка забезпечує реалізацію контролю суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, за діяльністю боржника є ефективним засобом юридичного захисту прав як банкрута, так і кредиторів та узгоджується з приписами норм Кодексу України з процедур банкрутства (постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2026 у справі 917/1500/18(917/1513/24, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2026 у справі 604/774/24 (4-с/604/4/25)).

6.9. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 27.06.2023 у справі 911/4706/15, на яку звертає увагу Скаржник 1, виснував, що частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства містить спеціальне правило, яке прямо вирішує питання територіальної (виключної) підсудності спорів у справах про банкрутство. На відміну від Господарського процесуального кодексу України, в якому за критерій розгляду справи взято місцезнаходження суду або особи, Кодекс України з процедур банкрутства встановлює самостійний універсальний критерій підсудності справ, стороною в яких є боржник - в межах справи про банкрутство.

6.10. Стаття 45 Господарського процесуального кодексу України визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

6.11. Верховний Суд у постановах від 13.10.2020 у справі 910/22904/15 і від 09.07.2025 у справі 914/466/23(914/2764/23) виснував, що участь боржника у спорі як третьої особи без самостійних вимог, виключає можливість розгляду такого спору в межах справи про банкрутство за правилами статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства .

6.12. У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що ДП "Аромат" не є стороною цього спору, а залучене до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача, тому правові підстави для розгляду спору в межах справи про банкрутство зазначеного підприємства відсутні.

Отже, розгляд спору в позовному провадженні без передачі матеріалів до справи про банкрутство ДП "Аромат" відповідає підходу Верховного Суду, зокрема викладеному у наведеній Скаржником 1 постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2023 у справі 911/4706/15. Тому доводи Скаржника 1, заявлені на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

6.13. Необґрунтованими у відповідній частині є й доводи Скаржника 2 про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права. Сформовані Верховним Судом правові висновки у їх системному взаємозв`язку визначають підхід до вирішення порушеного питання, у зв`язку із чим підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не підтвердилася.

Щодо наявності в банку як іпотекодержателя права вимагати припинення обтяження нерухомого майна податковою заставою.

6.14. У наведених Скаржником 1 постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі 924/199/20, від 19.01.2021 у справі 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі 925/642/19, від 06.04.2021 у справі 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі 200/606/18 та від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц зазначено на необхідності застосування конкретного способу захисту цивільного права залежно як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі 910/5958/20 та від 22.03.2023 у справі 509/5080/18, на які акцентує Скаржник 2, виходив із того, що відсутність порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.

6.15. Аналізуючи доведеність порушення прав Банку внаслідок реєстрації податкової застави як необхідної передумови для задоволення позову, Суд зазначає таке.

6.16. Сформована практика Верховного Суду у спорах щодо припинення податкової застави ґрунтується на необхідності встановлення правового статусу позивача, змісту належного йому права та характеру перешкод, які створює відповідне обтяження.

6.17. Так, у постановах від 09.05.2023 у справі П/811/1396/16, від 12.07.2023 у справі 806/1848/17 та від 30.06.2025 у справі 809/1159/17, на які посилаються Скаржники, Верховний Суд виходив із того, що перебування майна в раніше зареєстрованій іпотеці саме собою не перешкоджає його опису та державній реєстрації податкової застави.

Верховний Суд зазначив, що підпункт 87.3.1 пункту 87.3 статті 87 Податкового кодексу України забороняє використання як джерела погашення податкового боргу платника податків майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави. Однак, вказаними положеннями не обмежено право контролюючого органу здійснити саме опис майна (у порядку встановленому чинним законодавством) у податкову заставу відповідного платника податків, який на час вчинення таких дій має податковий борг (без здійснення дій щодо отримання дозволу та реалізації такого майна).

Аналогічний підхід застосовано у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі 813/3676/16, на яку звертають увагу Скаржники.

6.18. Отже, перебування майна у раніше зареєстрованій іпотеці визначає пріоритет іпотекодержателя під час задоволення забезпечених вимог, однак не виключає можливості реєстрації податкової застави щодо майна, яке продовжує належати податковому боржнику.

За таких обставин порушення прав іпотекодержателя пов`язується не із самим фактом опису майна та реєстрації податкової застави, а з реалізацією контролюючим органом дій, спрямованих на реалізацію цього майна всупереч пріоритету іпотеки, або з виникненням іншої конкретної перешкоди у здійсненні іпотекодержателем належних йому прав.

Тому за відсутності таких обставин сам по собі опис майна податкового боржника в податкову заставу не є достатнім для висновку про порушення прав іпотекодержателя.

6.19. Натомість у постановах від 02.11.2022 у справі 916/2016/21 та від 30.09.2025 у справі 914/2949/24 Верховний Суд розглядав правовідносини, у яких позивач уже правомірно набув право власності на майно, обтяжене податковою заставою, однак не був податковим боржником та не відповідав за податковими зобов`язаннями попереднього власника.

У цих справах Верховний Суд виходив із того, що передбачений статтею 93 Податкового кодексу України перелік підстав звільнення майна з податкової застави стосується майна платника податків, за яким обліковується податковий борг. Тому, якщо позивач правомірно набув право власності на відповідне майно, не є боржником за податковим боргом і не відповідає за податковими зобов`язаннями попереднього власника, положення статті 93 Податкового кодексу України до таких правовідносин не застосовуються. Податкова застава, яка не пов`язана з особою нового власника, але перешкоджає йому здійснювати правомочності користування та розпорядження майном, може бути припинена за його позовом на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий підхід викладено у постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі 464/3242/20, від 24.01.2024 у справі 569/9806/21, від 06.02.2024 у справі 914/2901/21 та від 11.03.2024 у справі 295/429/23.

6.20. Слід зазначити, що питання припинення податкової застави саме за позовом банку, який до набуття права власності був іпотекодержателем відповідного майна, також було предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові від 15.04.2026 у справі 910/3716/25 Верховний Суд виходив із того, що банк, який набув право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку", не замінює попереднього власника у податкових правовідносинах та не набуває статусу податкового боржника. Тому збереження податкової застави щодо вже належного банку майна створює перешкоди у здійсненні ним правомочностей власника та може бути усунуте шляхом припинення відповідного обтяження на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.

Також колегією суддів було зазначено, що належним способом захисту прав особи, яка на законних підставах набуває право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, буде позов про припинення податкової застави нерухомого майна .

У постанові від 03.07.2024 у справі 344/3333/23 Верховний Суд зазначив, що банк, який набув право власності на квартиру внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, не замінює попереднього власника у правовідносинах щодо погашення його податкового боргу. Податкова застава поширюється на майно платника податків, який має відповідний борг, тоді як подальше існування такого обтяження щодо майна нового власника обмежує його можливість розпоряджатися цим майном та порушує право власності.

6.21. Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

6.22. Верховний Суд у постанові від 30.09.2025 у справі 914/2949/24 виснував, що у розумінні цієї норми право власності може бути також порушене без вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець , у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

6.23. Отже, наведені висновки Верховного Суду свідчать про послідовний підхід до вирішення спорів цієї категорії, за яким наявність порушення права банку внаслідок реєстрації податкової застави визначається з урахуванням його правового статусу, змісту належного йому права та характеру перешкод у його здійсненні.

До набуття права власності на предмет іпотеки банк залишається іпотекодержателем, право якого полягає у переважному задоволенні забезпечених іпотекою вимог за рахунок вартості відповідного майна. Реєстрація податкової застави після виникнення іпотеки сама по собі не припиняє такого пріоритету та не надає контролюючому органу права реалізувати майно на погашення податкового боргу всупереч правам іпотекодержателя. Тому порушення прав банку в такому статусі має бути пов`язане з учиненням контролюючим органом дій щодо реалізації майна всупереч пріоритету іпотеки або з наявністю іншої конкретної перешкоди у здійсненні прав іпотекодержателя.

Набуття банком права власності на предмет іпотеки змінює його правовий статус і, відповідно, зміст права, за захистом якого він може звернутися. У такому разі банк захищає вже не право на переважне задоволення забезпечених вимог за рахунок вартості предмета іпотеки, а право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Оскільки набуття права власності на предмет іпотеки не має наслідком заміну попереднього власника у податковому зобов`язанні та не надає банку статусу боржника за податковим боргом, збереження податкової застави щодо вже належного йому майна може створювати перешкоди у здійсненні правомочностей власника. За умови доведеності таких перешкод банк має право вимагати їх усунення у спосіб, передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України.

6.24. Наведене свідчить про необґрунтованість доводів Скаржника 1 щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно застосування зазначених норм права у спірних правовідносинах. У практиці Верховного Суду сформульовано висновки, які у їх системному взаємозв`язку визначають підхід до вирішення спірного питання, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася.

6.25. Водночас суд апеляційної інстанції помилково послався на постанову Верховного Суду від 17.03.2026 у справі 924/377/25 як на таку, що містить висновок щодо застосування статей 16, 391 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Суд ураховує подібність фактичних обставин зазначеної справи до обставин цієї справи, оскільки в обох випадках банк, не набувши права власності на предмет іпотеки, розпочав процедуру звернення стягнення на нього, а суди, встановивши, що податкову заставу зареєстровано пізніше за іпотеку, задовольнили вимоги про припинення такого обтяження.

Однак Північний апеляційний господарський суд не врахував, що касаційне провадження у справі 924/377/25 було відкрито для перевірки доводів щодо застосування підпункту 20.1.35 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України. Питання про наявність у банку як виключно іпотекодержателя права на захист за статтями 16, 391 Цивільного кодексу України Верховний Суд у цій постанові не досліджував і відповідного висновку не формулював.

Отже, постанова від 17.03.2026 у справі 924/377/25 не містить правового висновку, який підлягав урахуванню при вирішенні питання про наявність у Банку порушеного права у цій справі.

6.26. У судовому засіданні та в поданих письмових поясненнях Банк не заперечував проти сформованого у судовій практиці підходу, відповідно до якого вимогу про припинення податкової застави за подібних обставин може заявити особа, яка набула право власності на відповідне майно. Водночас, не будучи власником спірного майна, Банк наполягав на можливості застосування такого способу захисту також іпотекодержателем, посилаючись на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України щодо захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу, а також на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.12.2024 у справі 916/379/23.

Наявність такого інтересу Банк обґрунтовував тим, що збереження податкової застави може негативно вплинути на сприйняття спірного майна потенційними покупцями, знизити його інвестиційну привабливість та ціну реалізації, а відтак і розмір коштів, за рахунок яких підлягають задоволенню забезпечені іпотекою вимоги.

6.27. З приводу наведеного Суд зазначає, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.12.2024 у справі 916/379/23, стосуються можливості оспорення фраудаторного правочину заінтересованою особою, яка не була його стороною, у разі вчинення такого правочину боржником на шкоду майновим правам та інтересам цієї особи. У таких правовідносинах захист спрямований на повернення відчуженого майна до майнової сфери боржника для подальшого задоволення вимог кредитора.

Натомість податкова застава не є правочином, а виникає на підставі закону за наявності визначених Податковим кодексом України обставин. У цій справі Банк оспорює не вчинене боржником відчуження майна, а публічне обтяження, установлене для забезпечення погашення податкового боргу.

Отже, наведені правовідносини відрізняються підставами виникнення, предметом судової перевірки, характером права, що підлягає захисту, та наслідками задоволення позову. Тому висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості оспорення фраудаторного правочину заінтересованим кредитором не можуть бути поширені на вимогу іпотекодержателя про припинення податкової застави лише з огляду на наявність у нього майнового інтересу.

Посилання Банку на можливе зниження інвестиційної привабливості та майбутньої ціни реалізації майна мають характер припущень і самі по собі не свідчать про порушення належного йому права іпотекодержателя. Банк не довів утрати пріоритету іпотеки, неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки чи задоволення забезпечених вимог відповідно до черговості зареєстрованих обтяжень.

Таким чином, сама по собі заінтересованість Банку в реалізації майна за найвищою можливою ціною не надає йому прав власника та не є самостійною підставою для застосування способу захисту, спрямованого на припинення обтяження майна, яке йому не належить.

6.28. Зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що, як на момент звернення з позовом, так і під час розгляду справи Банк не набув права власності на спірне майно, а здійснював примусове звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса з метою його подальшої реалізації на електронному аукціоні. Такий порядок звернення стягнення передбачений статтею 33 Закону України "Про іпотеку", а реалізація предмета іпотеки, на який звернено стягнення за виконавчим написом нотаріуса, відповідно до статті 41 цього Закону здійснюється на електронному аукціоні в межах виконавчого провадження. Зазначене узгоджується також із частиною сьомою статті 51 та статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження".

У судовому засіданні та письмових поясненнях Банк підтвердив, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ним не проводилася, а обраний ним спосіб задоволення забезпечених вимог полягає саме у продажу майна на електронному аукціоні. Отже, правовий статус Банку у спірних правовідносинах визначається статусом іпотекодержателя, а не власника майна.

6.29. Суди також не встановили, а Банк не довів, що контролюючий орган вчиняє дії, спрямовані на реалізацію спірного майна в рахунок погашення податкового боргу, або що зареєстрована податкова застава стала перешкодою для проведення виконавчих дій та подальшої реалізації предмета іпотеки.

6.30. З огляду на викладене, враховуючи, що право власності на спірне майно до Банку не перейшло, а порушення належного йому права на переважне задоволення забезпечених іпотекою вимог судами не встановлено та Банком не доведено, Суд погоджується з доводами Скаржників, наведеними на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

6.31. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції не врахував правового статусу Банку як іпотекодержателя та, відповідно, змісту права, порушення якого мало бути доведене для задоволення позову. За встановлених у справі обставин контролюючий орган не вчиняв дій щодо реалізації спірного майна всупереч пріоритету раніше зареєстрованої іпотеки, а податкова застава не перешкодила Банку звернути стягнення на предмет іпотеки та здійснювати виконавчі дії, спрямовані на його подальшу реалізацію. Отже, сама наявність податкової застави не свідчила про порушення належного Банку права на переважне задоволення забезпечених вимог та не утворювала підстав для припинення такого обтяження у заявлений ним спосіб. Натомість суд першої інстанції правильно врахував правовий статус Банку та недоведеність конкретного порушення його прав, у зв`язку із чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.3. Оскільки наведена Скаржниками підстава касаційного оскарження підтвердилася під час касаційного провадження, касаційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржуване судове рішення у справі - скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Судовий збір за подання касаційних скарг відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Позивача.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області та Державної податкової служби України задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 у справі 921/223/25 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі 921/223/25.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; код ЄДРПОУ 21685166) на користь Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 20; код ЄДРПОУ ВП 43968084) 29 068,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; код ЄДРПОУ 21685166) на користь Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8; код ЄДРПОУ 43005393) 29 068,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко