Постанова in case no. 953/8079/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа 953/8079/24

провадження 51-559 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12024221130001100 від 13 липня 2024 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК України) ,

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Київського районного суду міста Харкова від 08 серпня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців. Вирішено зарахувати в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 13 липня 2024 року до 08 серпня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.

Відповідно до обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, 12 липня 2024 року о 23:00 ОСОБА_7 , маючи умисел спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, а саме легковим автомобілем Daewoo Lanos д.н.з. НОМЕР_1 , синього кольору, 2008 року випуску, який належить ОСОБА_8 , перебуваючи в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , діючи умисно, повторно, поєднавши з насильством, що є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, завдав декілька ударів кулаками рук по обличчю ОСОБА_9 , від яких останній впав на підлогу. Надалі ОСОБА_7 продовжив завдавати удари ногами по грудній клітці та по ребрам ОСОБА_9 , чим спричинив потерпілому середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження. Після чого ОСОБА_7 заволодів ключами від зазначеного автомобіля Daewoo Lanos, які були у ОСОБА_9 .

Того ж дня о 23:15 ОСОБА_7 , перебуваючи на АДРЕСА_4 біля під`їзду 5, діючи умисно, повторно, підійшов до вищезгадагого авто Daewoo Lanos та за допомогою раніше отриманих ключів відчинив водійські двері, сів за кермо вказаного автомобіля, завів двигун зазначеного транспортного засобу та покинув на ньому місце злочину, обернувши транспортний засіб на свою користь та розпорядившись ним у подальшому на власний розсуд. Надалі ОСОБА_7 поїхав на вказаному транспортному засобі до с. Хорошеве Харківського району Харківської області, де залишив його у дворі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5 .

Харківський апеляційний суд ухвалою від 14 жовтня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково. Зарахував ОСОБА_7 строк попереднього ув`язнення у строк відбування покарання з 13 липня 2024 року по день набрання вироком законної сили, тобто до 14 жовтня 2025 року, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2025 року - залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зокрема зазначає, що:

винуватість ОСОБА_7 не доведена поза розумним сумнівом;

судом не встановлено час і спосіб інкримінованого ОСОБА_7 правопорушення, а також те, що саме він здійснив запуск двигуна автомобіля та розпочав рух на ньому;

потерпілий ОСОБА_9 не вживав жодних заходів щодо повідомлення правоохоронним органам про вчинений злочин, а відповідну заяву подав лише на наступний день після спілкування з ОСОБА_10 . Наголошує, що саме потерпілий почав бійку із засудженим, який перевищив межі необхідної оборони. Разом з тим, відсутні докази на підтвердження того, що вказані дії ОСОБА_7 охоплювались умислом на заволодіння транспортним засобом потерпілого. Зауважує, що в ході допиту ОСОБА_9 зазначав, що ОСОБА_10 також повинен відповідати за заволодіння його автомобілем;

показання ОСОБА_11 та ОСОБА_9 на підставі ч. 6 ст. 97 КПК України є недопустимими доказами;

місцевий суд залишив поза увагою показання свідка ОСОБА_12 , яка повідомила, що біля автомобіля знаходився ОСОБА_7 разом з іншою особою. Зауважує, що ймовірно це був саме ОСОБА_10 , який омовив його підзахисного з метою уникнення кримінально-правових наслідків;

ухвала апеляційного суду не відповідає приписам статей 94, 370 та 419 КПК України.

Письмових заперечень від інших учасників кримінального провадження на касаційну скаргу сторони захисту до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги, просила залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Сторона захисту підтримала подану касаційну скаргу, просила скасувати рішення апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Колегія суддів звертає увагу, що Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції, зокрема, не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам, які сторона захисту ставила в ході судового розгляду цього провадження судами першої та апеляційної інстанцій.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі 760/23459/17 та ін.).

Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_13 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.

Так, місцевий суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, та обґрунтував своє рішення, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , а також поясненнями експерта.

Допитаний місцевим судом потерпілий ОСОБА_9 показав, з-поміж іншого, що 12 липня 2024 року він зі своєю співмешканкою ОСОБА_11 , знайомим ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , перебуваючи у квартирі за своїм місцем проживання, вживали алкогольні напої. Пояснив, що через залицяння ОСОБА_7 до ОСОБА_11 він завдав удар засудженому. Надалі останній завдав декілька ударів кулаками рук по обличчю потерпілого, від чого ОСОБА_9 впав на підлогу, а ОСОБА_7 продовжив завдавати удари ногами по тулубу потерпілого. Після чого ОСОБА_9 на вимогу ОСОБА_7 надав ключі від автомобіля. Зазначив, що передав ключ не добровільно, технічний паспорт на автомобіль не надав. Орієнтовно о 20:00 ОСОБА_7 та ОСОБА_10 покинули квартиру. На наступний день до нього прийшов ОСОБА_10 і повідомив, що за кермом автомобіля був ОСОБА_7 , який не впорався з керуванням і автомобіль злетів з дороги, а також про те, що автомобіль знаходить у м. Дергачі.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні місцевого суду надала показання, зокрема, про те, що 12 липня 2024 року вона за місцем свого проживання разом із ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 вживали спиртні напої. У квартирі ОСОБА_7 почав проявляти увагу до неї, на її зауваження не реагував; ОСОБА_9 зробив ОСОБА_7 зауваження, на яке останній не відреагував, після чого потерпілий завдав удар засудженому. Надалі ОСОБА_7 завдав ударів ОСОБА_9 , внаслідок чого останній впав. Після цього усі продовжили вживати алкогольні напої на кухні. Потім ОСОБА_7 і ОСОБА_9 вийшли до коридору, де ОСОБА_7 почав вимагати у ОСОБА_9 ключі від автомобіля. ОСОБА_7 завдавав ударів ОСОБА_9 і вимагав у нього ключі (пряма мова: "давай ключі"). Після цього ОСОБА_9 повідомив ОСОБА_11 , що віддав ОСОБА_7 ключі від автомобіля і останній разом з ОСОБА_10 залишили квартиру. Указані події відбувались орієнтовно з 20:00 до 22:00. Наступного дня прийшов ОСОБА_10 і повідомив ОСОБА_11 , що ОСОБА_7 не впорався з керуванням автомобіля і з`їхав на обочину, після чого обвинувачений вийшов з авто і залишив місце події.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні місцевого суду показала, що 12 липня 2024 року перед комендантською годиною неподалік с. Хорошево їхала в автомобілі зі своїм другом. Побачила автомобіль на узбіччі дороги. В автомобілі була увімкнена аварійна сигналізація. Біля автомобіля перебував ОСОБА_7 . Автомобіль був пошкоджений (пробиті колеса) і друг ОСОБА_12 , з яким вона їхала, вирішив допомогти, замінили колеса, зокрема, одне запасне колесо було у автомобілі Daewoo Lanos, а інше - було у ОСОБА_12 в автомобілі. Іншу особу, яка була з обвинуваченим, вона не знала. ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп`яніння і тому поліцію викликати не можна було; вирішили, що автомобіль завезуть в гараж біля будинку, в якому мешкає ОСОБА_12 ( АДРЕСА_5 ). ОСОБА_7 покинув місце, де стояв автомобіль тоді, коли ОСОБА_12 та її знайомий відбуксирували автомобіль. На наступний день за вказаною адресою прийшли працівники поліції щодо автомобіля.

Крім того, суди дійшли висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, зокрема, на підставі фактичних даних таких письмових доказів:

- протоколу огляду місця події від 13 липня 2024 року з ілюстративною таблицею, згідно з якими, у присутності понятих, за участю ОСОБА_10 , ОСОБА_7 проведено огляд місця події, а саме приватна ділянка місцевості по АДРЕСА_5 , на якій розташований приватний будинок та гаражний бокс. У гаражі розташовувався автомобіль марки Daewoo Lanos. Указаний автомобіль перебував на чотирьох колесах, праве переднє - докатка. Місце огляду наведено у відповідній фото таблиці, яка долучена до вказаного протоколу огляду. При обробці дактилоскопічним порошком на внутрішній стороні водійського скла були виявлені 6 слідів пальців рук, які поміщені на 3 відрізки липкої стрічки. Також з поверхні руля та куліси (важіль трансмісії) були зроблені змиви на 2 ватні палички (т. 1 а.п. 183 - 196).

- висновку експерта СЕ-19/121-24/27344-Д від 19 вересня 2024 року, згідно з яким сліди пальців рук розмірами 32х18 мм (відкопійований на відрізок липкої стрічки розмірами 100х37 мм), 37х17 мм (відкопійований на відрізок липкої стрічки розмірами 100х37 мм), 35х15 мм (відкопійований на відрізок липкої стрічки розмірами 100х37 мм), 30х13 мм (відкопійований на відрізок липкої стрічки розмірами 103х37 мм), 36х16 мм (відкопійований на відрізок липкої стрічки розмірами 103х37 мм), 34х15 мм (відкопійований на відрізок липкої стрічки розмірами 103х37 мм), які відкопійовані на 2 відрізка липкої стрічки та вилучені в ході огляду місця події від 13 липня 2024 року за адресою: АДРЕСА_5 , залишені вказівним, середнім, безіменним пальцями правої руки та безіменним, середнім, вказівним пальцями лівої руки, особи дактилоскопічна карта якої надана на дослідження та заповнена на ім`я " ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 " (т.1, а.п. 249 - 260);

- листа Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру 43/2024 про ототожнення сліду перевіркою, проведеною 02 серпня 2024 року в групі дактилоскопічного обліку відділу криміналістичних видів досліджень шести слідів пальців рук, вилучених під час огляду місця події за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом 13 липня 2024 року автомобіля "Део-ланос" за адресою: АДРЕСА_5, відповідно до якого три сліди пальців рук тотожні відбиткам (відтискам) вказівного, середнього, безіменного пальцям правої руки та три сліди пальців рук тотожні відбиткам (відтискам) вказівного, середнього, безіменного пальцям лівої руки на дактилоскопічній карті, заповненій на особу " ОСОБА_14 ", ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. п. 222, 223);

- протоколу проведення слідчого експерименту від 24 липня 2024 року за участю потерпілого ОСОБА_9 з ілюстративною таблицею, згідно з яким ОСОБА_9 і ОСОБА_11 12 липня 2024 року прийшли додому разом з ОСОБА_10 і раніше незнайомим ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_3 , де вживали спиртні напої. Близько 23:00 на зауваження ОСОБА_9 щодо поведінки ОСОБА_7 останній почав завдавати тілесні ушкодження потерпілому та вимагати ключі від його автомобіля Daewoo Lanos. ОСОБА_7 на прохання ОСОБА_9 перестати завдавати йому тілесні ушкодження не реагував, а тому останній віддав ОСОБА_7 ключ від автомобіля Daewoo Lanos, після чого останній пішов з вказаної квартири. Також потерпілий відтворив механізм завдання йому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , який детально викладений в судових рішеннях (т. 1 а.п. 224 - 232);

- висновком експерта 09-1182/2024 на підставі даних судово-медичної експертизи ОСОБА_9 , 1971 р.н., яким встановлена у ОСОБА_9 , 1971 р.н., закрита тупа травма грудної клітини (у вигляді переломів 7,8,9,10 ребер ліворуч), яке не є небезпечною для життя в момент заподіяння, а спричинила за собою тривалий розлад здоров`я понад 3-х тижнів (21 дня), і за цією ознакою відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Встановлені гематоми в ділянці обличчя викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, і за цією ознакою відносяться до легких тілесних ушкоджень.

За результатом судового розгляду, місцевий суд дійшов висновку, що наведеними доказами підтверджується факт того, що ключами від автомобіля заволодів саме ОСОБА_7 , який отримав їх у потерпілого внаслідок завдання йому тілесних ушкоджень. У мотивування свого вироку місцевий суд зауважив, що ключі від автомобіля перебували у обвинуваченого, а також те, що пошкодження замка запалювання автомобіля не встановлено, тож на підставі викладеного дійшов переконання, що завести автомобіль мав змогу саме ОСОБА_7 .

Надаючи оцінку доказам, суди зауважили, що наявні на внутрішній стороні водійського скла автомобіля Daewoo Lanos 6 слідів пальців рук (залишені вказівним, середнім, безіменним пальцями правої та лівої рук) тотожні відбиткам (відтискам) пальцям рук ОСОБА_7 (вказівного, середнього, безіменного пальців правої і лівої рук). Крім того, суди прийняли до уваги показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_10 їм повідомив, що автомобілем керував ОСОБА_7 і, не впоравшись з керуванням, здійснив виїзд за межі проїжджої частини, тим самим пошкодивши колеса автомобіля.

До того ж суди дійшли висновку про доведеність завдання ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень середньої тяжкості на підставі висновку експерта 09-1182/2024, а також пояснень експерта щодо механізму, ступеня тяжкості та часу завдання ушкоджень.

За наслідками апеляційного перегляду вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції мотивовано погодився з висновками суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, за наведених у вироку обставин. Жодних процесуальних порушень при збиранні, досліджені та оцінці доказів, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчинені цього кримінального правопорушення, колегія суддів не встановила.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 є недопустимими доказами на підставі ч. 6 ст. 97 КПК України, а також стосовно того, що ОСОБА_10 омовив засудженого

За приписами ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Згідно з ч. 1 ст. 95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Відповідно до положень ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов`язаний враховувати: 1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з`ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей; 2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які подавалися або можуть бути подані; 3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності; 4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень; 5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані; 6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання; 7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу; не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку тощо.

Під час прийняття цього рішення суд зобов`язаний враховувати, зокрема, значення пояснень та показань у випадку їх правдивості для з`ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей; інші докази, які подавалися або можуть бути подані; а також можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Показання із чужих слів не можуть бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України.

Тобто законність та обґрунтованість судового рішення має визначатися в такому разі підтвердженням показань із чужих слів сукупністю інших належних, допустимих і достовірних доказів.

Що стосується цього кримінального провадження, то судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до витягу з ЄРДР 12025221130000553 за заявою ОСОБА_15 , її чоловік ОСОБА_10 , солдат, згідно зі сповіщенням військової частини НОМЕР_2 відповідно до сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 березня 2025 року, зник безвісті 27 лютого 2025 року внаслідок артилерійського обстрілу. Правова кваліфікація - ч. 1 ст. 115 КК України.

Зі свого боку колегія суддів зазначає, що показаннями з чужих слів у контексті ст. 97 КПК України необхідно вважати показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 в частині того, що ОСОБА_10 їм повідомив, що саме ОСОБА_7 12 липня 2024 року керував автомобілем.

Оцінюючи вказані показання потерпілого та свідка, суди прийняли до уваги їхнє значення для вирішення кримінального провадження, первісні пояснення свідка ОСОБА_10 та потерпілого, які суд оцінив як достовірні, а також неможливість безпосереднього допиту ОСОБА_10 , зважаючи на наявність інформації про його зникнення безвісти.

Крім того, суди врахували і те, що факт керування ОСОБА_7 автомобілем підтверджується, зокрема, висновками експертів СЕ-19/121-24/21771-Д від 02 серпня 2024 року та СЕ-19/121-24/27344-Д від 19 вересня 2024 року, а також іншими показаннями потерпілого та згаданого свідка стосовно особи, яка заволоділа ключем від автомобіля.

З огляду на вищевикладене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 в цілому є належними та допустимими доказами.

Крім того, колегія суддів наголошує, що сторона захисту, реалізуючи свої права відповідно до приписів статей 22, 26 КПК України, не була позбавлена можливості звертатися до правоохоронних органів із заявами з приводу надання завідомо неправдивих показань. Водночас подана захисником касаційна скарга, а також матеріали кримінального провадження не містять інформації про звернення сторони захисту з цього приводу до правоохоронних органів. Будь-яких інших підстав для визнання недопустимими доказами вказаних показань сторона захисту не наводить.

Тож доводи касаційної скарги в цій частині не є слушними.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами не встановлено час і спосіб вчинення злочину

Суд звертає увагу, що відповідно до положень ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Закон передбачає, що час вчинення злочину це певний часовий період, протягом якого вчинялося кримінальне правопорушення. Разом із тим, ця ознака, як і спосіб вчинення злочину, може впливати на кваліфікацію лише в тих випадках, коли вона передбачена в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК України. Водночас в цьому випадку час та спосіб вчинення кримінального правопорушення на доведеність винуватості ОСОБА_7 не впливає.

Тож, суди слушно наголосили на несуттєвості розбіжності в показаннях обвинуваченого, свідків, потерпілого щодо часу певних подій, оскільки відмінності у зазначені конкретного часу не впливають на зміст пред`явленого обвинувачення і наявності складу правопорушення.

На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, що доводи касаційної скарги в цій частині також не можна вважати слушними.

Разом з тим, місцевий суд, визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, у викладених фактичних обставинах послався на повторність його дій.

Водночас цей суд встановив, що кримінальне провадження 12021221170000346 від 09 квітня 2021 року за ч. 3 ст. 186 КК України по обвинуваченню ОСОБА_7 на момент ухвалення вироку не розглянуто, що підтверджується матеріалами кримінального провадження. Крім того, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять інших відомостей для кваліфікації дій ОСОБА_7 як повторно.

На підставі викладеного Суд дійшов переконання в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України виключити з вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду посилання у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, на повторність дій засудженого ОСОБА_7 .

Решта доводів касаційної скарги захисника висновків судів першої та апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог статей 22, 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Отже Суд уважає, що всупереч наведеним доводам у касаційній скарзі захисника ухвала апеляційного суду в незмінній її частині відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Київського районного суду міста Харкова від 08 серпня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року змінити.

Виключити із вказаних судових рішень із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, за ч. 3 ст. 289 КК України посилання на повторність .

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3