Постанова in case no. 753/2869/25

Times New Roman CYR;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року

м. Київ

Справа 753/2869/25

Провадження 61-390св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лозинської Ольги Леонідівни на ухвалу Дарницького районного суду м. Києвавід 02 вересня 2025 року в складі судді Комаревцевої Л.В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року в складі колегії суддів Саліхова В. В., Євграфової Є. П., Шкоріної О. І.

в справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни, боржник - ОСОБА_2 , та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О., у якій просив:

- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо нездійснення дій для передачі на реалізацію нерухомого майна, що є предметом іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим 2874;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. передати на реалізацію нерухоме майно, що є предметом іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим 2874, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначав, що рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 07 березня 2024 року в справі 753/15379/23 у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за договором позики від 30 жовтня 2020 року, яка складає 1 642 600 ,00 грн, що еквівалентно 43 000 ,00 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1213934980000, шляхом реалізації через електронний аукціон за початковою ціною не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із визначенням вартості майна в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України від 02 червня 2016 року 1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон 1404-VIII)на рівні не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

З метою примусового виконання рішення стягувач 06 листопада 2024 року отримав виконавчий лист та пред`явив його до виконання. Постановою приватного виконавця від 18 листопада 2024 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання рішення. Під час проведення виконавчих дій приватним виконавцем накладено арешт на майно боржника. 07 січня 2025 року ОСОБА_4 (представник ОСОБА_1 ) звернувся до приватного виконавця Лановенко Л.О. та просив реалізувати через електронний аукціон предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

29 січня 2025 року приватним виконавцем Лановенко Л . О . було надано відповідь на заяву ОСОБА_4 , зазначено про те, що квартира АДРЕСА_1 не може бути предметом примусової реалізації у зв`язку з обмеженням, накладеним у межах кримінального провадження 12021100050002476 на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року в справі 756/876/24.

Оскільки арешт та заборона відчуження зареєстровано після реєстрації іпотеки на користь ОСОБА_1 , приватний виконавець має законні підстави для передання на реалізацію предмета іпотеки. Накладений арешт не перешкоджає вчиненню виконавцем виконавчих дій, зокрема щодо реалізації майна боржника з подальшим задоволенням вимог стягувача за рахунок виручки від продажу майна.

Посилаючись на те, що приватний виконавець не вчиняє дій щодо реалізації предмета іпотеки, що порушує права стягувача, ОСОБА_1 просив скаргу задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

02 вересня 2025 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

04 грудня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 вересня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що звернення стягнення на майно боржника, що перебуває під арештом у кримінальному провадженні, відбувається шляхом звернення стягувача до суду із клопотанням про зняття арешту або оскарження ухвали про арешт, після чого може бути розпочате виконавче провадження для реалізації майна згідно із Законом 1404-VIII. Відтак якщо майно боржника перебуває під арештом, накладеним у межах іншого провадження (наприклад, кримінального), виконавець не має права його реалізовувати, доки цей арешт не буде знято судовим рішенням. Виконавець не наділений повноваженнями скасовувати чи ігнорувати ухвалу суду про арешт майна, накладеного у межах кримінального провадження. Для вирішення питання щодо можливості реалізації предмета іпотеки сторона має звертатися з клопотанням до суду, який наклав арешт, у порядку, передбаченому статтею 174 Кримінально-процесуального кодексу (далі - КПК) України . Невчинення приватним виконавцем дій щодо передачі на реалізацію іпотечного майна у зв`язку з наявністю арешту, накладеного ухвалою суду в кримінальному провадженні, відповідає вимогам закону та не порушує прав скаржника, тому відсутні підстави для задоволення скарги.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є тією особою, яка має правові підстави для звернення з клопотанням в кримінальному провадженні про скасування арешту, накладеного на предмет іпотеки, суд відхилив з підстав, що вони не спростовують висновків суду.

Доводи апеляційної скарги, що судом не враховано, що обтяження за договором іпотеки зареєстровано 30 жовтня 2020 року, тобто до постановлення ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року про накладення в межах кримінального провадження обтяження на квартиру, тому наявний арешт не є підставою для невиконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно, обтяження на яке зареєстровано раніше ухвали про накладення арешту у кримінальному провадженні, суд відхилив з підстав, що вчинення виконавцем дій щодо реалізації майна згідно із Законом 1404-VIII можливе лише після скасування арешту на це майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лозинська О. Л. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дарницького районного суду м. Києвавід 02 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги на бездіяльність приватного виконавця.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди залишили поза увагою те, що обтяження за договором іпотеки на майно було зареєстровано раніше ніж накладення на це ж майно арешту в межах кримінального провадження (обтяження за договором іпотеки зареєстровано 30 жовтня 2020 року, арешт в кримінальному провадженні - 23 січня 2024 року ). Арешт не є підставою для невиконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно, обтяження на яке зареєстровано раніше ухвали про накладення арешту у кримінальному провадження.Указаний арешт в кримінальному провадженні робить неможливим виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1 не є тією особою, яка має правові підстави для звернення з клопотанням в кримінальному провадженні про скасування арешту, накладеного на предмет іпотеки.

Судами не було враховано висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі 922/3537/17, від 06 вересня 2024 року в справі 909/893/17 , про те, що ухвала слідчого судді у кримінальній справі не є підставою для невиконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне та заставне майно, обтяження на яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав раніше ухвали про накладення арешту у кримінальному провадженні; іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше, у цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов`язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Р ішенням Дарницького районного суду м.Києва від 07 березня 2024 року в справі 753/15379/23 у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за договором позики від 30 жовтня 2020 року, яка складає 1 642 600 ,00 грн, що еквівалентно 43 000 ,00 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1213934980000, шляхом реалізації через електронний аукціон за початковою ціною не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із визначенням вартості майна в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом 1404-VIII на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

З метою примусового виконання рішення стягувач 06 листопада 2024 року отримав виконавчий лист та пред`явив його до виконання.

Постановою приватного виконавця від 18 листопада 2024 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання рішення.Під час проведення виконавчих дій приватним виконавцем накладено арешт на майно боржника.

07 січня 2025 року ОСОБА_4 (представник ОСОБА_1 ) звернувся до приватного виконавця Лановенко Л.О. та просив реалізувати через електронний аукціон предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

29 січня 2025 року приватним виконавцем Лановенко Л . О . було надано відповідь на заяву ОСОБА_4 , зазначено про те, що квартира АДРЕСА_1 не може бути предметом примусової реалізації у зв`язку з обмеженням, накладеним у межах кримінального провадження 12021100050002476 на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року в справі 756/876/24.

Відповідно до ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року в справі 756/876/24 накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеному 14 листопада 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12021100050002476, на належну на праві власності ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1213934980000).

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у часники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із скаргою, ОСОБА_1 вказував, що приватний виконавець Лановенко Л. О. безпідставно не вчиняє дії щодо реалізації іпотечного майна, на яке звернуто стягнення рішенням суду, що порушує його права як стягувача.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом 1404-VIII.

Відповідно до вимог статті 1 Закону 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У цій справі приватний виконавець Лановенко Л. О. посилається на неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 на виконання рішення суду через наявність ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року в справі 756/876/24 , якою накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеному 14 листопада 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12021100050002476, на належну на праві власності ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1213934980000).

Суди погодилися із доводами приватного виконавця, зазначивши, що якщо майно боржника перебуває під арештом, накладеним у межах іншого провадження (наприклад, кримінального), виконавець не має права його реалізовувати, доки цей арешт не буде знято судовим рішенням; виконавець не наділений повноваженнями скасовувати чи ігнорувати ухвалу суду про арешт майна, накладеного у межах кримінального провадження.

Такі висновки суди зробили без урахування постанов Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі 922/3537/17, від 06 вересня 2024 року в справі 909/893/17, на які посилається заявниця в касаційній скарзі та в яких зазначено, що ухвала слідчого судді у кримінальній справі не є підставою для невиконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне та заставне майно, обтяження на яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав раніше ухвали про накладення арешту у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року 898-IV Про іпотеку (далі - Закон 898 -IV) пріоритет - це переважне право однієї особи щодо права іншої особи на те саме нерухоме майно ; вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету щодо одного й того самого нерухомого майна; нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету щодо одного й того самого нерухомого майна.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста, сьома статті 3 Закону 898-IV).

Відповідно до статті 46 Закону 1404-VIII у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку із втратою годувальника; 3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими правовідносинами; 4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; 5) у п`яту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги.

За змістом статті 51 Закону 1404-VIII д ля задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя. У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 15 частини першої статті 39 цього Закону. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.

Згідно зі статтею 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом (далі - КК) України .

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України , може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року в справі 756/876/24 органом досудового розслідування повідомлено ОСОБА_3 про підозру за частиною четвертою статті 190 КК України, а саме за фактом заволодіння майном фізичних осіб шляхом зловживання довірою (шахрайство) в особливо великих розмірах.

Під час досудового розслідування встановлено, що за період учинення протиправних дій ОСОБА_3 набула у власність, зокрема, квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1213934980000), що належить на праві власності ОСОБА_2 . Указані обставини підтверджуються наданими матеріалами, зокрема, укладеним договором дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 08 жовтня 2020 року, за яким підозрювана подарувала своєму батькові нерухоме майно, а саме приміщення квартир за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Указане дало підстави суду вважати, що ОСОБА_3 внаслідок вчинення кримінальних правопорушеньза період часу з 2018 року до 2020 року на підставі отриманих в незаконний спосіб грошових коштів придбала нерухоме майно, що перебуває у останньої на праві власності. Крім цього, за рахунок отриманих унаслідок учинення кримінальних правопорушень грошових коштів ОСОБА_3 придбала нерухоме та рухоме майно, яке оформила на себе та батьків - ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Слідчий суддя ухвалою від 23 січня 2024 року в справі 756/876/24 наклав арешт на спірне майно, зокрема й квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення конфіскації та спеціальної конфіскації майна як виду покарання.

Відповідно до статті 174 ЦПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

У постанові від 06 вересня 2024 року в справі 909/893/17, зазначеній в касаційній скарзі, Верховний Суд звернув увагу на те, що ухвала слідчого судді в кримінальній справі не є підставою для невиконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне та заставне майно, обтяження на яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав раніше ухвали про накладення арешту в кримінальному провадженні.

За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі 922/3537/17 (провадження 12-127гс19) , на яку також посилається заявниця, заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов`язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову.

У постанові від 25 травня 2021 року в справі 923/971/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що продаж майна боржника з публічних торгів у виконавчому провадженні за наявності чинного його обтяження арештом у кримінальній справі може бути підставою недійсності правочину з відчуження такого майна чи визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні, якщо таке обтяження має вищий пріоритет, порівняно з пріоритетом іпотеки та арешту нерухомого майна, що накладений виконавцем у межах виконавчого провадження. У протилежному випадку судовий арешт майна може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю та на користь іншого кредитора, чиї вимоги виникли пізніше.

Суди в цій справі наведених висновків не врахували, не зважили на те, що зареєстрована 30 жовтня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно іпотека виникла раніше за арешт, накладений 23 січня 2024 року в межах кримінального провадження, та з урахуванням частин шостої та сьомої статті 3 Закону 898-IV має вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, які були зареєстровані пізніше.

Заборона відчуження або арешт майна, накладені в межах кримінального провадження, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень.

Крім того, відповідно до частини другої статті 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

ОСОБА_3 повідомлено про підозру за частиною четвертою статті 190 КК України, санкція якої передбачає покарання позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. Тобто не містить покарання у вигляді конфіскації майна.

За змістом статті 96-1 спеціальна конфіскація застосовна у випадку вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, зокрема за частиною першою статті 190 КК України.

За вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, спеціальна конфіскація не застосовується.

Також колегія суддів враховує висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року в справі 2-24/494-2009 (провадження 12-4гс20 ), відповідно до яких за змістом Закону 1404-VIII вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, до того ж за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна нього майна або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну / фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. Виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.

Такі ж висновки містить постанова Верховного Суду від 14 серпня 2025 року в cправі 911/3997/16.

Суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

За результатами розгляду скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов суду виноситься ухвала, в якій суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов`язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

У цій справі обґрунтованість скарги ОСОБА_7 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо здійснення дій для передачі на реалізацію нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки , по суті судами не перевірена, з огляду на помилковість висновку про те, що наявність накладеного у кримінальному провадженні арешту на квартиру АДРЕСА_1 перешкоджає її реалізації через електронний аукціон у порядку виконання рішення Дарницького районного суду м . Києва від 07 березня 2024 року всправі 753/15379/23.

З цих підстав судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд, за якого необхідно врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 23 жовтня 2019 року в справі 922/3537/17 , від 25 травня 2021 року в справі 923/971/19, від 06 жовтня 2020 року в справі 2-24/494-2009 та Верховного Суду в постановах від 06 вересня 2024 року в справі 909/893/17, від 14 серпня 2025 року в cправі 911/3997/16 , чого не зроблено за попереднього розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази.

Верховний Суд висновує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лозинської Ольги Леонідівни задовольнити частково.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська