Постанова in case no. 757/17645/23-ц

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Roboto Condensed; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа 757/17645/23-ц

провадження 61-5208св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 02 грудня 2021 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Тріфоновою Т. А. за реєстровим 3395, згідно з умовами якого вона надала у позику ОСОБА_2 7 488 250 грн, що еквівалентно 275 000,00 дол. США.

Згідно з пунктом 3.2 договору позики відповідач зобов`язався повернути суму позики до 01 листопада 2022 року.

Відповідно до пункту 5.1 договору позики, позика повертається у гривнях згідно з курсом Національного банку України, що еквівалентно 275 000,00 дол. США.

Вказувала, що відповідач борг за договором позики не повернув.

Станом на 01 травня 2023 року заборгованість за основною сумою боргу відповідача становить 275 000,00 дол. США, що еквівалентно згідно з курсом Національного банку України станом на 01 травня 2023 року - 10 054 000 грн.

Крім того, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України за користування коштами у період з 02 грудня 2021 року до 01 листопада 2022 року відповідач має сплатити відсотки, які становлять 26 610,96 дол. США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становить 972 896,69 грн, а також штраф на всю суму боргу, що становить 55 000,00 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 01 травня 2023 року становить 2 010 800,00 грн, пеню за період з 02 листопада 2022 року до 01 травня 2023 року у розмірі 68 184,93 дол. США, що еквівалентно згідно з курсом Національного банку України - 2 492 841,04 грн, 3 % річних за період з 02 листопада 2022 року до 01 травня 2023 року у розмірі 4 091,09 дол. США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становить 149 570,25 грн, а загалом - 15 692 374,16 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму боргу у розмірі 15 692 374,16 грн, що еквівалентно згідно з курсом Національного банку України станом на 01 травня 2023 року - 428 886,98 дол. США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 15 692 374,16 грн, що еквівалентно згідно з курсом Національного банку України станом на 01 травня 2023 року - 428 886,98 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 13 956,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач своїх зобов`язань за договором позики не виконав та не повернув борг за договором позики, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми боргу, відсотків за користування коштами у період з 02 грудня 2021 року до 01 листопада 2022 року, штрафу, пені за період з 02 листопада 2022 року до 01 травня 2023 року та 3 % річних за період з 02 листопада 2022 року до 01 травня 2023 року.

Суд першої інстанції також вказував на те, що представник відповідача, посилаючись на те, що надана позивачем до позовної заяви копія договору містить підпис від імені ОСОБА_2 , який виконаний іншою особою, а не відповідачем, питання про призначення у справі експертизи порушив тільки після закриття підготовчого провадження у справі. Суд першої інстанції зазначив, що в учасників судового процесу було достатньо часу та можливостей для реалізації своїх прав та жодних процесуальних перешкод щодо цього не було. Крім того, сторони не були позбавлені можливості відповідно до положень частини першої статті 106 ЦПК України подавати висновки експерта, складені на їх замовлення.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки відповідач своїх зобов`язань за договором позики належним чином не виконав та всупереч вимогам цивільного законодавства на час розгляду справи не повернув борг, а даних, які б свідчили про повернення відповідачем суми заборгованості позивачу матеріали справи не містять.

Також апеляційний суд вважав безпідставними твердження відповідача про неукладення ним договору позики, оскільки жодних дій на спростування цього договору він не вчинив. Будь-яких належних та достовірних доказів, які б вказували на відсутність договірних відносин між сторонами, так і відсутність зобов`язання відповідача щодо сплати грошових коштів позивачу, матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Авдєєнко В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи з тих підстав, що клопотання подане після закриття підготовчого провадження у справі, оскільки вказане клопотання подано представником відповідача до закриття підготовчого провадження у справі.

Суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору, оскільки суд вважав встановленими обставини (наявність укладеного між сторонами договору позики та отримання позики відповідачем), які судом не досліджувалися і не перевірялися, не врахував заперечення відповідача про одержання позики та підписання договору позики.

Також суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо забезпечення обізнаності відповідача про ухвалені судом судові рішення. Представник відповідача не знав протягом усього розгляду справи про відмову у задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, у зв`язку із чим не приїздив до суду. Ухвала суду першої інстанції від 24 липня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в режимі відеоконференції була надіслана в електронний кабінет представника відповідача 18 грудня 2024 року.

Посилання у рішенні суду на те, що представник відповідача подав заяву про розгляд справи у його відсутності, не відповідають дійсності, оскільки представником відповідача є адвокат Авдєєнко В. В., який не подавав такої заяви, а інших представників у відповідача немає.

Суд першої інстанції розглянув справу у відсутності відповідача та його представника, які не були обізнані про відмову у задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, залишив поза увагою вказані обставини.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення боргу за договором позики, виходив із факту наявності в матеріалах справи нотаріально посвідченого договору позики, не врахував, що відповідач заперечував підпис у договорі позики та просив призначити у справі почеркознавчу експертизу та витребувати у позивача для її проведення оригінал договору позики.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 464/3790/16-ц (провадження 14-465цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі 723/304/16-ц (провадження 14-360цс19) та у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2019 року у справі 1512/2-234/11 (провадження 61-37345св18), від 30 червня 2023 року у справі 127/18316/20 (провадження 61-13164св22); суд необґрунтовано відхилив клопотання.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Тріфоновою Т. А. за реєстровим 3395, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надала у позику ОСОБА_2 7 488 250 грн, що еквівалентно 275 000,00 дол. США.

Згідно з пунктом 3.2 вказаного договору, відповідач зобов`язався повернути суму позики до 01 листопада 2022 року.

Відповідно до пункту 5.1 договору позика повертається у гривнях згідно з курсом Національного банку України, що еквівалентно 275 000,00 дол. США.

Пунктом 6.2 договору позики визначено, що за умов порушення відповідачем строків повернення суми позики (більше ніж на 15 календарних днів), останній зобов`язується сплатити: штраф у розмірі 20 % від суми позики, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми позики за кожен день порушення строку.

Станом на 01 травня 2023 року заборгованість за основною сумою боргу відповідача перед позивачем становить 275 000,00 дол. США, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на 01 травня 2023 року 10 054 000,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвокат Авдєєнка В. В. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнані умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (статті 1049 ЦК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі 129/1033/13-ц (провадження 14-400цс19)).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів звертає увагу, що доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України)

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу (стаття 110 ЦПК України).

За змістом статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Відповідно до пунктів 8, 10 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 222 ЦПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

У справі, яка переглядається, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 липня 2024 року закрито підготовче провадження у справі.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Авдєєнко В. В. 24 липня 2024 року через підсистему Електронний Суд надіслав до суду першої інстанції клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (надійшло до суду 25 липня 2024 року), на вирішення якої просив поставити питання, чи виконано підпис у договорі позики від 02 грудня 2021 року, укладеному між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Тріфоновою Т. А., від імені ОСОБА_3 самим ОСОБА_3 , чи іншою особою.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотання про призначення експертизи, враховуючи те, що вказане клопотання подано на стадії судового розгляду справи по суті.

Верховний Суд погоджується з тим, що такого роду клопотання, як призначення експертизи у справі, за правилами статті 189 ЦПК України, повинні бути заявлені на стадії підготовчого провадження.

Водночас, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, представник ОСОБА_2 - адвокат Авдєєнко В. В. в апеляційний скарзі просив витребувати у позивача оригінал договору позики від 02 грудня 2021 року та призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання, чи виконано підпис у договорі позики від 02 грудня 2021 року, укладеному між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Тріфоновою Т. А., від імені ОСОБА_3 самим ОСОБА_3 , чи іншою особою.

Апеляційний суд заявлене представником ОСОБА_2 - адвокатом Авдєєнком В. В. клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у судовому засіданні не вирішив, відомостей про його вирішення при ухваленні судового рішення оскаржувана постанова не містить.

Верховний Суд вважає, що особа, яка заперечує про задоволення позовних вимог, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй можливість подальшого вирішення процесуальних питань у порядку заперечення щодо предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист.

З огляду на характер спірних правовідносин, з урахуванням того, що позивач мотивував позовну вимогу фактом укладення між сторонами договору позики, а відповідач заперечував цей факт, встановленню підлягала обставина, чи наявні між сторонами правовідносини за договором позики.

З огляду на зміст доводів позивача та заперечень відповідача, призначення судової експертизи у цій справі було необхідним для справедливого розгляду справи, оскільки суд самостійно без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, чи виконано підпис у договорі позики від 02 грудня 2021 року від імені ОСОБА_3 самим ОСОБА_3 , чи іншою особою.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх заходів для повного та всебічного розгляду справи, не розглянув клопотання представника відповідача про призначення експертизи, що призвело до неповного встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, та до формального підходу під час вирішення цього спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У цій справі порушення норм процесуального права допущено судом апеляційної інстанції, а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець