Постанова in case no. 917/1854/24(917/174/25)

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа 917/1854/24(917/174/25)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 01.10.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області

на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025

на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 01.04.2025

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2025

у справі

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятин Зернопродукт"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 24.12.2024 відкрито провадження у справі 917/1854/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятин Зернопродукт" (код ЄДРПОУ 34698269); введено процедуру розпорядження майном; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовича (свідоцтво 75 від 31.01.2013; адреса: а/с 8 м.Київ, 02034); призначено попереднє засідання суду на 20.02.2025.

2. З метою виявлення конкурсних кредиторів, 24.12.2024 Господарським судом Полтавської області оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятин Зернопродукт" (код ЄДРПОУ 34698269). Дата публікації на сайті ВГСУ: 24.12.2024; номер публікації: 74936.

3. У тридцятиденний строк від дня офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Пирятин Зернопродукт" до суду надійшла заява Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання грошових вимог до боржника в сумі 1 656 538,06 грн, з яких: 482 940,80 грн основний платіж, 39 232,43 грн - штрафні санкції, 1 128 308,83 грн - пеня та 6056,00грн - судовий збір (вхід. 178/25 від 27.01.2025).

3.1. Кредиторські вимоги з податкового боргу на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 52 415,70грн (з яких штрафні санкції - 25 092,72грн та пеня - 27 322,98грн за період з 28.02.2015 по 24.12.2024), було заявлено Головним управлінням ДПС у Полтавській області у січні 2025 року на підставі:

- Акту 3604/16-01-15-01/34698269 перевірки щодо питань порушення правил сплати грошового зобов`язання з ПДВ по податковій декларації за серпень 2013 року від 02.06.2014, податкового повідомлення - рішення від 04.06.2014 за 0025591501, яким застосовано штраф у розмірі 9 971,00грн, (сума боргу, яка обліковується по ППР та заявляється до приєднання становить 6374,12грн).

- Акту 61/16-01-15-01/34698269 про результати камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ "Пирятин Зернопродукт" за грудень 2014 року від 12.02.2015; податкового повідомлення - рішення від 25.02.2015 за 0008241501, яким застосовано штраф у розмірі 170,00грн.

- Акту 116/16-01-15-01/34698269 про результати камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ "Пирятин Зернопродукт" за січень-лютий 2015 року від 30.03.2015; податкового повідомлення - рішення від 17.04.2015 за 0014461501, яким застосовано штраф у розмірі 2040,00 грн.

- Акту 217/16-01-15-01/34698269 про результати камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ "Пирятин Зернопродукт" за березень 2015 року від 24.04.2015; податкового повідомлення - рішення від 19.05.2015 за 0017551501, яким застосовано штраф у розмірі 1020,00 грн.

- Акту 101/16-01-15-01/34698269 про результати камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ "Пирятин Зернопродукт" за квітень-травень 2015 року від 23.06.2015; податкового повідомлення - рішення від 06.07.2015 за 0021661501, яким застосовано штраф у розмірі 2040,00 грн.

- Акту 150/16-01-15-01/34698269 про результати камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ "Пирятин Зернопродукт" за червень-липень 2015 року від 27.08.2015; податкового повідомлення - рішення від 11.09.2015 0025381501, яким застосовано штраф у розмірі 2040,00 грн.

- Акту 3018/16-01-12- 01/34698269 з питання порушення правил сплати грошового зобов`язання по податку на додану вартість з жовтень 2013., грудень 2013р. від 17.11.2016; податкового повідомлення - рішення від 29.12.2016 за 0033231201, яким застосовано штраф у розмірі 11 408,60 грн.

3.2.Також Головним управлінням ДПС у Полтавській області було надано до суду першої інстанції:

- лист 9359/10/1601-17-32 від 19.10.2016, направлений ДПІ у м. Полтаві ліквідатору ТОВ "Пирятин Зернопродукт" із повідомленням про те, що за підприємством рахується заборгованість по податках та зборах на загальну суму 19189,22 грн, а саме: ПДВ в сумі 13684,12 грн, адміністративні штрафи та інші санкції в сумі 510,00 грн, єдиний внесок у сумі 4995,10 грн; у вказаному листі ДПІ просило ліквідатора повідомити про те, які заходи були здійснені для погашення податкового боргу та на якій стадії знаходиться ліквідаційна процедура;

- копію Довідки Головного оперативного відділу ДПІ у м.Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області від 17.07.2015 про те, що місцезнаходження ТОВ "Пирятин Зернопродукт" не встановлено.

-Із посиланням на вказані докази ГУ ДПС у Полтавській області зазначало, що ним вживалися заходи щодо погашення податкового боргу, який обліковувався за ТОВ "Пирятин Зернопродукт", в порядку, передбаченому ст.97 ПК України та ст.105-112 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 у справі 917/1854/24(917/174/25) визнано частково грошові вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятин Зернопродукт" в сумі 1 604 122,36грн, з яких: 482 940,80 грн - основний платіж (3 черга), 1 115 125,56 грн - штрафні санкції та пеня (6 черга), а також 6056,00 грн - витрат по сплаті судового збору за подання заяви про визнання кредиторських вимог (1 черга); в іншій частині кредиторських вимог в сумі 52 415,70грн (з яких 25 092,72 грн - штрафні санкції та 27 322,98грн - пеня) - відмовлено; зобов`язано розпоряднику майна внести визнані судом грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів боржника в порядку черговості, встановленої судом в даній ухвалі; повідомлено Головне управління ДПС у Полтавській області, що попереднє засідання призначене на 01.04.2025 на 10:00 год.

5. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.04.2025 у справі 917/1854/24, серед іншого, завершено попереднє судове засідання у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятин Зернопродукт".

За підсумками попереднього судового засідання, ухвалено внести до реєстру вимог кредиторів розглянуті Господарським судом Полтавської області в справі 917/1854/24 грошові вимоги кредиторів:

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" в розмірі 1 336 227,50грн, з яких: 29 068,80грн (витрати по сплаті судового збору) - перша черга; 522 486,37грн (заборгованість, 3% річних, інфляційні втрати, послуги адвоката, витрати по сплаті судового збору) - четверта черга; 784 672,33грн (пеня) - шоста черга.

- Головного управління ДПС у Полтавській області в розмірі 1 604 122,36грн, з яких: 482 940,80грн основний платіж - третя черга, 1 115 125,56грн штрафні санкції та пеня - шоста черга, 6 056,00грн витрати по сплаті судового збору за подання заяви про визнання кредиторських вимог - перша черга.

6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 ухвалу Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 у справі 917/1854/24(917/174/25) та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 01.04.2025 у справі 917/1854/24 залишено без змін.

7. В обґрунтування часткової відмови у визнанні кредиторських вимог суд першої інстанції із яким погодився і апеляційний господарський суд послався на ст.102, 129 ПК України та зазначив, що борг з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 25 092,72грн (штрафні санкції) є безнадійним та підлягає списанню, а нарахування пені в сумі 27 322,98грн є безпідставним, оскільки матеріали заяви не містять доказів, які б підтверджували дотримання податковим органом положень статті 102 ПК України щодо стягнення заборгованості з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) протягом 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. До Верховного Суду від Головного управління ДПС у Полтавській області надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2025, ухвалу Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 у справі 917/1854/24 (917/174/25) та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 01.04.2025 у справі 917/1854/24 в частині, якою відмовлено у визнанні кредиторських вимог у сумі 52 415,70 грн у справі 917/1854/24 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати кредиторські вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області з податку на додану вартість у сумі 52 415,70 грн (з яких штрафні санкції - 25 092,72 грн та пеня - 27 322,98 грн) та включити їх до реєстру вимог кредиторів.

8.1. На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник посилається на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 97 ПК України та ст. 105-112 ЦК України, статті 1, 45, Кодексу України у подібних правовідносинах відсутній.

Скаржник вказує, що відсутність висновку Верховного Суду щодо питання вжиття податковим органом заходів приєднання кредиторських вимог в процедурі самоліквідації у відповідності до вимог ст. 97 ПК України та ст. 105-112 ЦК України, як однієї з процедур стягнення заборгованості, у подібних правовідносинах, унеможливлює реалізацію завдань господарського судочинства, забезпечення єдності судової практики, та дотримання судами першої та апеляційної інстанції засад верховенства права, забезпечення законності та обґрунтованості прийнятих ними рішень. Надання Верховним Судом висновку щодо застосування положень ст. 97 ПК України та ст. 105-112 ЦК України, за результатами розгляду даної Касаційної скарги має важливе значення для правозастосовної діяльності, оскільки сприятиме забезпеченню уніфікованого тлумачення та застосування судами першої та апеляційної інстанції даних норм матеріального права в рамках господарського судочинства під час розгляду аналогічних спорів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

9. Відзиву не надано.

Провадження у Верховному Суді

10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи 917/1854/24(917/174/25) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.08.2025.

11. Ухвалою Верховного Суду від 13.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області, яка подана на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 у справі 917/1854/24(917/174/25), на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 01.04.2025 у справі 917/1854/24 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі 917/1854/24(917/174/25).

Призначено до розгляду касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області у справі 917/1854/24(917/174/25) на 01 жовтня 2025 року о 12:50 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань 330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

13. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

14. Предметом касаційного розгляду є ухвали господарського суду, постановлені за результатами розгляду кредиторських вимог ГУ ДПС у Полтавській області (в частині відмови у вказаних вимогах) та постанова апеляційного господарського суду, про залишення цих ухвал без змін.

15. За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

16. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема статтями 45, 46, 47 КУзПБ (статті 23 - 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

17. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

18. Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі 904/6251/20);

19. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

20. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі 908/710/18, 25.06.2019 у справі 922/116/18, від 15.10.2019 у справі 908/2189/17.

21. Така судова практика є сталою як при застосуванні статей 23-25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (що втратив чинність), так і при застосуванні статей 45-47 КУзПБ (введеного в дію з 21.10.2019), що містять подібне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.

22. Поряд з цим, у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії колегія суддів враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:

23. У попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови від 26.02.2019 у справі 908/710/18 від 15.10.2019 у справі 908/2189/17, від 12.10.2021 у справі 01/1494 (14- 01/1494));

24. Використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі 922/1014/18).

25. Законодавець, визначаючи попереднє засідання суду як етап процедури розпорядження майном, передбачає, що таке засідання має свою тривалість та може проводитися у декількох судових засідань, під час яких здійснюється аналіз заявлених вимог кредиторів.

26. Тобто, кількість кредиторів та різний обсяг їхніх вимог впливають на тривалість попереднього засідання, яке може бути більшим одного дня, та зумовлює доцільність розгляду заяв (вимог) кредиторів з винесенням відносно кожної такої вимоги індивідуальної (окремої, самостійної) ухвали щодо результатів її задоволення.

27. Мотиви, за якими суд дійшов висновку про визнання вимог кредиторів у тому чи іншому розмірі, чи про відмову у їх визнанні, можуть бути відображені як в індивідуальній (самостійній, окремій) ухвалі, так і в ухвалі за результатами розгляду вимог усіх кредиторів (за підсумками попереднього судового засідання). При цьому, мотиви прийнятого рішення щодо розміру вимог кредиторів можуть бути наведені в індивідуальній (самостійній, окремій) ухвалі, а в ухвалі за результатами розгляду вимог усіх кредиторів мотиви можуть бути не відображеними, однак в такій ухвалі повинно міститися посилання на ухвалу щодо розгляду вимог кожного конкретного кредитора.

28. Подібна правова позиція викладена у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі 915/535/17, постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі 904/5314/20, від 04.07.2023 у справі 922/2334/21, від 17.09.2024 у справі 904/1266/23.

29. Частиною третьою статті 47 КУзПБ передбачено, що ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів.

30. Отже, ухвала за результатами розгляду вимог окремого кредитора не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, у відповідній частині (в частині конкретних вимог кредиторів) в силу прямої вимоги закону, а вказівка про такий порядок оскарження в абзаці другому частини другої статті 47 КУзПБ є тим винятком із загального правила оскарження судових рішень/ухвал у справі про банкрутство, що передбачено частиною другої статті 9 цього Кодексу та пунктом 17 частини першої статті 255 ГПК України.

31. У контексті наведеного, Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 15.02.2024 у справі 914/791/23, від 15.04.2024 у справі 903/780/22 а також до висновків в ухвалі Верховного Суду від 11.07.2024 у справі 911/2794/21.

32. У цьому випадку мотиви, з яких суд першої інстанції дійшов висновку про часткове визнання кредиторських вимог Головного управління ДПС у Полтавській області, відображено в індивідуальній ухвалі від 04.03.2025 (яка в силу вищенаведених вимог ч.2 ст.47 КУзПБ не підлягає оскарженню окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання), а в ухвалі від 01.04.2025, постановленій за підсумками попереднього засідання, міститься посилання на ухвалу від 04.03.2025.

33. За таких обставин, апеляційний перегляд обох оскаржуваних ухвал господарського суду правильно здійснювався з урахуванням обставин та мотивів, відображених в індивідуальній ухвалі від 04.03.2025 про часткове визнання кредиторських вимог зазначеного кредитора (відповідне узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 12.11.2024 у справі 903/534/23).

34. Як про це було зазначено вище, предметом касаційного розгляду, в цьому випадку, є правомірність часткового визнання судами першої та апеляційної інстанції грошових вимог Головного управління ДПС у Полтавській області

35. У ч. 3 ст. 45 КУзПБ встановлені вимоги до змісту заяви кредитора, зокрема передбачено, що до заяви в обов`язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.

36. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2024 у справі 903/51/20 положеннями податкового законодавства визначено обов`язок платника податків подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, за кожний встановлений Податковим кодексом України звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню та обов`язок самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації. Отже, для цілей розгляду грошових вимог податкового органу до боржника у справі про банкрутство, моментом виникнення грошових вимог податкового органу в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства слід вважати перший день несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для подання податкової декларації за відповідним податком.

37. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2023 у справі 904/5743/20 дійшов висновку про те, що з огляду на положення статей 45-47 КУзПБ податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.

38. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, кредиторські вимоги з податкового боргу на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 52 415,70 грн (з яких штрафні санкції - 25 092,72грн та пеня - 27 322,98грн за період з 28.02.2015 по 24.12.2024), було заявлено Головним управлінням ДПС у Полтавській області на підставі актів перевірок, що проводилися у 2014 - 2016 рр., та податкових повідомлень-рішень, прийнятих у цей же період за результатами вказаних перевірок.

39. Відповідно до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

40. У п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання, є податковим боргом.

41. Згідно з п. 102.1 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

42. Відповідно до положень пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 ПК України, контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

43. У п. 102.4 ст. 102 ПК України визначено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

44. За змістом пункту 101.1 статті 101 ПК України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

45. Положеннями пункту 101.2 статті 101 ПК України визначено, що під терміном "безнадійний" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк позовної давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу (підпункт 101.2.3).

46. Системний аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок про те, що статтею 102 ПК України встановлено універсальний граничний строк давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу, нарахованого платнику податків за результатами податкової перевірки, який становить 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Цей строк є спеціальним строком давності для звернення податкового органу до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу та застосовується імперативно (в силу закону).

47. У постанові від 13.07.2022 у справі 480/340/20 Верховний Суд зробив висновки, що податковий борг, який виник унаслідок несплати платником податків самостійно визначених у податковій декларації грошових зобов`язань, може бути стягнутий контролюючим органом протягом і в межах строку давності, який становить 1095 календарних днів із дня виникнення податкового боргу. Відповідно, після спливу строку давності для стягнення такого боргу останній набуває ознак безнадійного податкового боргу в тлумаченні підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 ПК України.

48. Тому при розгляді грошових вимог контролюючого органу до боржника, як платника податків належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності стягнення з боржника податкового боргу, який у пункті 102.4. статті 102 ПК України встановлено у 1095 календарних днів з дня його виникнення та застосування якого є імперативним (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі 923/1092/16, від 17.04.2019 43/75-15/7-б, від 19.09.2019 910/11620/18, від 24.10.2019 у справі 906/665/17, від 27.07.2021 у справі 911/388/20).

49. Як встановлено судами попередніх інстанцій, вищевказаний строк тривалістю 1095 календарних днів з дня виникнення відповідного податкового боргу (у 2014 - 2016 роках) станом на час звернення ГУ ДПС у Полтавській області із кредиторськими вимогами в цій справі про банкрутство (у січні 2025 року) сплинув.

50. Разом з тим, скаржник не погоджується з віднесенням спірних сум до безнадійної заборгованості, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 19 травня 2020 року у справі 826/8231/15; від 11 червня 2020 року у справі 823/127/17; від 23 червня 2022 року у справі 2а-2002/12/1370, в яких суд касаційної інстанції зазначив: "У разі коли контролюючий орган ініціював до стягнення податковий борг до закінчення цього строку давності, цей податковий борг не підпадає під визначення "безнадійного", що зазначене у підпункті 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 ПК України (податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом)".

51. Скаржник переконує, що вжиття ДПІ у м. Полтаві таких заходів як надання інформації про наявність заборгованості та заперечень щодо припинення юридичної особи, а також направлення ліквідатору боржника у 2016 році листа із зазначенням податкового боргу у загальній сумі 19189,22 грн - свідчить про відсутність підстав для визнання спірної заборгованості безнадійною.

52. Однак, як вбачається з наведених вище норм податкового законодавства та висновків Верховного Суду щодо їх застосування, умовою для встановлення строків стягнення понад 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, до повного погашення такого платежу, є подання контролюючим органом позову до суду та прийняття судом відповідного рішення, а не звернення кредитора до ліквідатора з листом або вжиття будь-яких інших заходів, що правильно встановлено судами під час розгляду справи.

53. Відповідне узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який у постанові від 18.08.2021 у справі 922/2727/20 зазначив, що у другому реченні пункту 102.4 статті 102 ПК України законодавець сформулював виключення із загального правила застосування строку давності для стягнення податкового боргу, а саме вказав, якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. Верховний Суд вказав, що за наявності судового рішення про стягнення суми податкового боргу презюмується, що контролюючий орган нарахував та ініціював стягнення цього податкового боргу до закінчення строків давності, передбачених пунктами 102.1, 102.4 статті 102 ПК України, а тривале невиконання боржником відповідного судового рішення не може бути підставою для звільнення його від обов`язку сплатити присуджену до стягнення суму боргу, відтак такий податковий борг не може вважатися безнадійним, адже стягується за рішенням суду і строки стягнення щодо нього встановлюються до повного погашення платежу або до визнання його безнадійним тільки у випадках, передбачених підпунктами 101.2.1, 101.2.2, 101.2.4, 101.2.5 пункту 101.2 статті 101 ПК України. Наведене узгоджується з висновками про застосування пункту 102.4 статті 102 ПК України, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03.04.2020 у справі 822/2243/17, від 19.05.2020 у справі 826/8231/15, від 11.06.2020 у справі 823/127/17 та Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28.07.2020 у справі Б8/129-11 (пункт 10.6).

54. Судами встановлено, що доказів наявності відповідного судового рішення про стягнення спірних сум кредитором до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

55. Отже, скаржником не спростовано висновку місцевого господарського суду про те, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б посилання податкового органу щодо дотримання положень статті 102 ПК України стосовно стягнення заборгованості з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

56. Водночас, із листа 9359/10/1601-17-32 від 19.10.2016, на який посилається скаржник, судами не встановлено, що зазначена в ньому сума (19189,22 грн), стосується саме спірної заборгованості з податкового боргу на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 52415,70 грн (з яких штрафні санкції - 25 092,72 грн та пеня - 27 322,98 грн), що розглядається в даному провадженні.

57. Разом з тим, скаржник доводить, що засновниками ТОВ "Пирятин Зернопродукт" 02.09.2014 прийнято самостійне рішення про припинення підприємства, тобто, фактично платник податків перебував у процедурі припинення більше 10 років, але за цей період не проведено жодних заходів (не надано жодної інформації щодо проведених заходів), які б свідчили про здійснення ліквідації підприємства та про виплату грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, а також на те, що відповідно до наявної у справі копії Довідки Головного оперативного відділу ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області від 17.07.2015 місцезнаходження ТОВ "Пирятин Зернопродукт" не встановлено.

58. В контексті наведених доводів слід зазначити, що останні були предметом оцінки у суді другої інстанцій, який ці доводи правильно відхилив, пославшись на те, що в обґрунтування кредиторських вимог стосовно інших платежів (зокрема, з орендної плати з юридичних осіб та податку з сільськогосподарських товаровиробників) заявник посилався на постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2014 у справі 816/3839/14 та від 09.07.2015 у справі 816/2281/15, якими з боржника було стягнуто відповідні суми, що на думку суду апеляційної інстанції, спростовує твердження скаржника про неможливість вжиття заходів з ініціювання до стягнення спірних сум в судовому порядку в межах визначеного податковим законодавством строку.

59. Наведене спростовує доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

60. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

61. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

63. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

64. На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій у цій справі без змін.

Судові витрати

65. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Ухвали Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025, від 01.04.2025 щодо грошових вимог Головного управління ДПС у Полтавській області та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі 917/1854/24(917/174/25) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

К.М. Огороднік