Постанова in case no. 922/1998/22

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Calibri; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року

м. Київ

cправа 922/1998/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Картере В.І.

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги

1. Акціонерного товариства "Кредобанк"

2. ОСОБА_1 ,

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду (щодо відмови у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвокатки Іванченко А.В. про ухвалення додаткового рішення)

від 20.03.2024

у складі колегії суддів: Тихого П.В. (головуючий), Плахова О.В., Терещенко О.І.,

у справі за заявою

ОСОБА_1

про неплатоспроможність фізичної особи,-

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст руху справи

1 . Ухвалою суду від 20.12.2022 в підготовчому засіданні, господарський суд відкрив провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (далі - боржник, ОСОБА_1 ), здійснив оприлюднення оголошення про відкриття справи про неплатоспроможність фізичної особи на веб-сайті Судової влади України (веб-сайт ВГСУ), призначив керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Корольова Вадима В`ячеславовича (далі - арбітражний керуючий Корольов В.В., керуючий реалізацією) тощо.

2. Ухвалою від 16.02.2023 за результатом проведення попереднього засідання, суд першої інстанції визнав розмір грошових вимог кредиторів, а саме:

- Акціонерного товариства "Кредобанк" (далі - АТ "Кредобанк", скаржник) - на суму 271 106,97 грн. та 5 368,00 грн. судового збору;

- Акціонерного товариства "ПУМБ" (далі - АТ "ПУМБ") на суму 22 158,97 грн. та 5 368,00 грн. судового збору;

- ОСОБА_2 - на загальну суму 407 166,54 грн. та 5 368,00 грн. судового збору.

3. Постановою Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі 922/1998/22, зокрема, в задоволенні клопотання АТ "Кредобанк" та АТ "ПУМБ" про закриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (далі - боржник, ОСОБА_1 ) відмовлено;

визнано фізичну особу ОСОБА_1 банкрутом та введено процедуру погашення боргів;

призначено керуючим реалізацією майна фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Корольова В.В. та встановлено розмір оплати його послуг за виконання повноважень керуючого реалізацією фізичної особи-боржника у розмірі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання ним своїх повноважень.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 у справі 922/1998/22 апеляційну скаргу АТ "Кредобанк" залишено без задоволення;

постанову Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі 922/1998/22 залишено без змін.

5. Надалі Постановою Верховного Суду від 09.07.2024 у справі 922/1998/22 касаційну скаргу АТ "Кредобанк" на постанову Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 у справі 922/1998/22 залишено без задоволення, а постанову Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 у справі 922/1998/22 залишено без змін.

6. 13.03.2024 від представника ОСОБА_1 - адвокатки Іванченко А.В. до Східного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про ухвалення додаткового рішення у справі 922/1998/22 (вх. 3704 від 13.03.2024), в якому адвокатка просила стягнути з АТ "Кредобанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000, грн.

Короткий зміст ухвали апеляційного господарського суду

6. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/1998/22 відмовлено представниці ОСОБА_1 - адвокатці Іванченко А.В. в ухваленні додаткового рішення (вх. 3704 від 13.03.2024).

6.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, з огляду на положення частин першої, другої статті 124, статей 221, 244, пункту 5 частини першої статті 237, пункту 2 частини п`ятої статті 238, пункту 4 частини першої статті 282 ГПК України, орієнтовний розрахунок заявлених витрат мав бути викладений у першій процесуальній заяві по суті - у відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу АТ "Кредобанк" (поданий засобами поштового зв`язку 23.01.2024 за вих. 1472), натомість представниця боржника подала таку заяву через підсистему "Електронний суд" лише 13.03.2024, тобто майже через два місяці.

6.2. За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі 922/1998/22 у розумінні пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України та відшкодування за рахунок АТ "Кредобанк" понесених заявником судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

6.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що у цьому випадку має місце саме відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення взагалі ("позитивного" і "негативного"), а не відмова у вимогах щодо компенсації певної суми судових витрат через оцінку їх обґрунтованості ("негативне").

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

7. АТ "Кредобанк" 05.04.2024 звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/1998/22.

8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи 922/1998/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Картере В.І., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.04.2024.

9. Ухвалою від 25.04.2024 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі 922/1998/22 за касаційною скаргою АТ "Кредобанк" на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024;

ухвалив здійснити перегляд ухвали Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/1998/22 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

10. ОСОБА_1 23.04.2024 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/1998/22.

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи 922/1998/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Картере В.І., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.04.2024.

12. Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2024 задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження;

поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження;

відкрито касаційне провадження у справі 922/1998/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024;

об`єднано касаційні скарги АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 в одне касаційне провадження;

ухвалено здійснити перегляд ухвали Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/1998/22 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 до 06.06.2024.

13. 03.06.2024 засобами електронного зв`язку від АТ "Кредобанк" до Касаційного господарського суду надійшла заява про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: Погребняка В.Я., Білоуса В.В., Картере В.І. від розгляду справи 922/1998/22.

14. Ухвалою Верховного Суду від 05.06.2024 визнано доводи, викладені у заяві АТ "Кредобанк" про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі Погребняка В.Я., Білоуса В.В., Картере В.І. від розгляду справи 922/1998/22 необґрунтованими.

15. Заяву Акціонерного товариства "Кредобанк" про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі Погребняка В.Я., Білоуса В.В., Картере В.І. від розгляду справи 922/1998/22 передати на авторозподіл для визначення судді, що не входить до складу суду в порядку статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

16. Ухвалою Верховного Суду від 07.06.2024 у складі судді Касаційного господарського суду Краснова Є. В. у задоволенні заяви АТ "Кредобанк" про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: Погребняка В. Я., Білоуса В. В., Картере В. І. від розгляду справи 922/1998/22 відмовлено.

17. Від адвоката А.В. Іванченко надійшов відзив на касаційну скаргу АТ "Кредобанк", в якій представник боржника просила касаційну скаргу АТ "Кредобанк" на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/1998/22 залишити без задоволення;

касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/1998/22 - задовольнити;

ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/1998/22 - скасувати;

винести нове судове рішення, яким стягнути з АТ "Кредобанк" на користь ОСОБА_1 понесені під час розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн.

18. У відзиві зазначено, що права ОСОБА_1 як боржника, добросовісність якого підтверджена судами першої і апеляційної інстанції, мають бути захищені не менше, ніж права AT "Кредобанк" у цій справі. При цьому, у постанові Верховного Суду від 19.12.2023 у справі 922/1048/22, на яку в тому числі посилається скаржник, зазначено, що досягнення мети процедури банкрутства, крім іншого, є можливим за умови гарантування охорони боржника від протизаконних дій кредитора. Внаслідок ухвалення незаконного рішення про відмову у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат зі сторони, якій було відмовлено в апеляційній скарзі (AT "Кредобанк"), права добросовісного боржника було порушено та витрати не були відшкодовані. Станом на даний час, складається ситуація, за якою саме кредитор AT "Кредобанк" зловживає своїми правами, зокрема, правом на подачу безпідставних заяв, затягує судовий процес та не несе за це ніякої відповідальності і не компенсує іншим сторонам судові витрати, які були через нього понесені.

19. Також у відзиві зазначено, що стягнення витрат, які боржник поніс у зв`язку з розглядом окремих процедурних питань, не покладається на інших кредиторів, а тому не сприяє непропорційному навантаженню на інших учасників справи. Інші учасники справи, як і боржник, не зобов`язані відшкодовувати витрати, спричинені безпідставними і незаконними діями АТ "Кредобанк".

20. Крім того, у відзиві зазначено, що незаконність дій та зловживання своїми правами АТ "Кредобанк" перешкоджала належним чином боржнику погасити вимоги кредиторів та відновити свою платоспроможність в процедурі реструктуризації боргів та зараз завдає збитків боржнику та іншим кредиторам, оскільки на них покладається оплата послуг арбітражного керуючого.

21. З урахуванням положень Указу Президента України від 24.02.2022 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 2102-IX), Указу Президента України від 06.05.2024 271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08.05.2024 3684-IX, з урахуванням обставин, вказаних у пунктах 5, 13, 14, 15, 16 цієї Постанови, Верховний Суд розглядає справу 922/1998/22 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржників

АТ "Кредобанк"

22. Банк зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції є загалом правильним. Водночас скаржник просив звернути увагу на правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі 922/1048/22 (постанова від 19.12.2023), за змістом якої стягнення на користь боржника витрат, які боржник поніс у зв`язку із розглядом окремих процедурних чи процесуальних питань у провадженні у справі про банкрутство сприятиме непропорційному навантаженню на учасників у справі про банкрутство та не відповідатиме меті процедури неплатоспроможності, а також може сприяти необґрунтованому збагаченню сторін у справ про банкрутство, оскільки законом прямо не передбачено стягнення витрат на правову допомогу у процедурах банкрутства за результатами розгляду заяв, пов`язаних із окремими процедурами банкрутства.

Боржника - ОСОБА_1.

23. Боржник доводить, що оскаржувана ухвала є незаконною та прийнята без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України викладених у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі 909/359/19, від 13.02.2020 у справі 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі 922/2167/19, від 10.12.2020 у справі 922/3812/19, від 31.03.2021 916/2087/18, від 22.06.2023 у справі 912/164/20, від 29.08.2023 у справі 911/174/22, від 13.06.2023 у справі 923/515/21, від 28.11.2023 у справі 947/21726/20.

24. Також боржник аргументував, що неподання відомостей щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат не стало перешкодою Банку у доведенні своєї позицію щодо зменшення цих витрат.

25. Водночас, суд апеляційної інстанції проігнорував практику Верховного Суду, за змістом якої сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. На думку скаржника зазначене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.06.2023 у справі 918/54/22, від 08.02.2024 у справі 295/3068/20.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

26. Відповідно до вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

28. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

29. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

30. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду заяв щодо стягнення витрат на правову допомогу в межах провадження у справі про банкрутство.

31. Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

32. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

33. Питання понесення та відшкодування судових витрат за чинним законодавством України регулюються Законом України "Про судовий збір", положеннями Господарського процесуального кодексу України.

34. Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

35. Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

36. Частинами першою, другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

37. Загальне правило розподілу судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України визначені таким чином:

- судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

38. Положеннями частини четвертої статті 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

39. Системний аналіз положень статей 126, 129 ГПК України дає підстави для висновку про те, що витрати, пов`язані з розглядом справи, за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору лише на сторони такого спору.

40. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах 906/977/19 (додаткова ухвала від 02.06.2021), 911/2115/19 (постанова від 13.10.2020) та 925/1105/19 (ухвала від 16.12.2020).

41. Водночас Господарський процесуальний кодекс України та Кодекс України з процедур банкрутства не містять окремого врегулювання питання розподілу судових витрат у справах про банкрутство.

42. З огляду на зазначене відшкодування судових витрат у справах про банкрутство, якщо інше не передбачено законом, здійснюється за загальними правилами статті 129 ГПК України.

43. Склад учасників справи визначено в статті 41 ГПК України, а саме, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

44. Стаття 45 цього Кодексу визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

45. Водночас, склад учасників у справі визначається Кодексом України з процедур банкрутства, відповідно до абзацу двадцять четвертого статті 1 якого учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, Національний банк України, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір.

36. Також абзацом двадцять другим частини першої статті 1 КУзПБ унормовано, що сторонами у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

47. Верховний Суд враховує, що факт подання учасником справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 до суду заяв про розподіл судових витрат із зазначенням вимог до іншого учасника у справі про банкрутство та підстави такої заяви, може вважатися реалізацією права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні частини третьої статті 3 ГПК України, що зумовлює обов`язок суду, керуючись принципом диспозитивності, розглянути заяву із застосуванням норм процесуального закону, чинного на дату звернення із вказаною заявою.

48. Крім того, системний аналіз пункту 6 частини третьої статті 2, пункту частини першої статті 15 ГПК України дає підстави для висновку, що господарське судочинство здійснюється з урахуванням принципу пропорційності, який суд застосовує:

враховуючи завдання господарського судочинства;

забезпечуючи розумний баланс між приватними й публічними інтересами;

враховуючи особливості предмета спору, ціну позову, складність справи, значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

49. Зазначений принцип також закладено у положення частини четвертої статті 126, статті 129 ГПК України.

50. Отже, розглядаючи клопотання (заяву) одного із учасників справи про банкрутство щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд повинен враховувати не лише наявність статусу сторони у заявника та особи, з якої заявник відповідного клопотання просить стягнути суму витрат, але і враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Щодо розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 по суті

51. Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення заяви представниці ОСОБА_1 - адвокатки Іванченко А.В. про ухвалення додаткової постанови у справі 922/1998/22, зокрема, з огляду на таке.

52. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

53. Тобто зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (такий висновок Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладений у постанові від 03.10.2019 у справі 922/445/19).

54. Виходячи з наведеного, колегія суддів касаційної інстанції враховує наявність поданої 18.03.2024 представником АТ "Кредобанк" заяви про зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу через невідповідність їх вимогам необхідності, реальності розумності.

55 . Також колегія суддів враховує, що, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

56. Водночас, в судовому рішенні суд повинен прямо зазначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі 915/237/18, від 24.10.2019 у справі 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі 904/3583/19).

57. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі 755/9215/15-ц).

59. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

60. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі 922/928/18, від 30.07.2019 у справі 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі 915/237/18).

61. Також колегія суддів звертає увагу на сформований у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі 922/2685/19 правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписів статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

62. Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

63. Системний аналіз статей 12, 114 КУзПБ свідчить, що фактично інтереси боржника у процедурі неплатоспроможності представляє безпосередньо арбітражний керуючий, якому зазначеними положеннями законодавства надані відповідні права та обов`язки. Також суд звертає увагу, що діяльність арбітражного керуючого є оплатною.

64. Зазначене не спростовує наявність права у боржника отримувати правову допомогу та можливість залучення додаткових представників (в тому числі адвокатів) під час здійснення процедур.

65. Разом з тим, колегія суддів враховує, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють таке провадження від позовного.

65. Водночас, стягнення на користь боржника витрат, які боржник поніс у зв`язку із розглядом окремих процедурних чи процесуальних питань у провадженні у справі про банкрутство, сприятиме непропорційному навантаженню на учасників у справі про банкрутство та не відповідатиме меті процедури неплатоспроможності, а також може сприяти необґрунтованому збагаченню сторін у справ про банкрутство, оскільки законом прямо не передбачено стягнення витрат на правову допомогу у процедурах банкрутства за результатами розгляду заяв, пов`язаних із окремими процедурами банкрутства.

66. Верховний Суд звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі 911/2737/17).

67. Колегія суддів звертає увагу на те, що процедура стягнення з кредитора витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідує легітимну мету та не відповідає процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат.

68. Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 12.12.2019 у справі 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі 909/359/19, від 13.02.2020 у справі 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі 922/2167/19, від 10.12.2020 у справі 922/3812/19, від 31.03.2021 916/2087/18, від 22.06.2023 у справі 912/164/20, від 29.08.2023 у справі 911/174/22, від 13.06.2023 у справі 923/515/21, від 28.11.2023 у справі 947/21726/20, від 13.06.2023 у справі 918/54/22, від 08.02.2024 у справі 295/3068/20 зазначеного не спростовує, оскільки системний аналіз змісту зазначених рішень свідчить про те, що такі судові рішення були прийняті за результатами розгляду справи у позовному проваджені із прийняттям остаточного рішення.

69. Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що позовне провадження і провадження у справі про банкрутство не є співмірними в їх тривалості, кількості та якості процесуальних і процедурних дій, а також з різною метою та наслідками таких дій для учасників зазначених проваджень.

70. З огляду на викладене, дослідивши заяву про розподіл судових витрат та додані до неї документи та вирішуючи чи є розмір витрат боржниці на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на суму 18 000,00 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неспівмірні із необхідним обсягом правничих послуг під час розгляду окремих питань у процедурі банкрутства, тому апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Щодо розгляду касаційної скарги АТ "Кредобанк" по суті

71. У зв`язку із відсутністю у скаржника заперечень щодо прийнятого апеляційним судом рішення по суті, розглядом касаційної скарги ОСОБА_1 та з огляду на висновки, яких дійшов Верховний Суд щодо зазначених касаційної скарги, колегія суддів дійшла також висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги АТ "Кредобанк".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

73. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

74. Колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 , а також про наявність підстав для залишення оскаржуваної ухвали апеляційного суду без змін.

Судові витрати

75. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційних скарг та залишенням без змін оскаржених судових рішень у справі 922/1998/22, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржників.

На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Акціонерного товариства "Кредобанк" та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2 . Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/1998/22 (щодо відмови у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвокатки Іванченко А.В. про ухвалення додаткового рішення) - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

В.І. Картере