Постанова in case no. 922/2154/22 (922/3793/23)

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

cправа 922/2154/22 (922/3793/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 19.06.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"

на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024

у справі 922/2154/22 (922/3793/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж", 2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про визнання недійсним договору

в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2023 у справі 922/2154/22 за результатами підготовчого засідання:

- відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агрофірма Престиж";

- визнано вимоги ініціюючого кредитора ТОВ "Суффле Агро Україна" до ТОВ "Агрофірма Престиж" у розмірі 38521227,00грн основного боргу, а також 24810,00грн витрат зі сплати судового збору за подання до суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, 60300,00грн витрат зі сплати винагороди арбітражному керуючому;

- введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;

- введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Агрофірма Престиж";

- призначено розпорядником майна ТОВ "Агрофірма Престиж" арбітражного керуючого Сиволобова Максима Марковича, інше.

2. 09.08.2023 до Господарського суду Харківської області у справі про банкрутство 922/2154/22 надійшла заява ФОП ОСОБА_3 з кредиторськими вимогами до Боржника. У заяві ФОП ОСОБА_3 просить суд визнати грошові вимоги ФОП ОСОБА_3 до Боржника у загальному розмірі 48996782,84грн та включити їх до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості. ФОП ОСОБА_3 зазначив, що заявлені вимоги виникли на підставі Договорів про надання посередницьких послуг, укладених з Боржником, а саме:

1. 02/04-18 борг 10545829,95грн;

2. 01/02-19 борг 12085203,84грн;

3. 01/02-20 борг 14850208,06грн;

4. 01/02-21 борг 11510172,99грн.

3. Після звернення ФОП ОСОБА_3 із вказаною заявою з кредиторськими вимогами до Господарського суду Харківської області 28.08.2023 звернувся ТОВ "Суффле Агро Україна" з позовною заявою в межах справи про банкрутство, в якій просить суд:

- визнати недійсним Договір про надання посередницьких послуг 01/02-21 від 01.02.2021.

- судові витрати по сплаті судового збору покласти на Відповідачів.

3.1. Обґрунтовуючи наявність порушеного права, ТОВ "Суффле Агро Україна" вказує на те, що він є ініціюючим кредитором Боржника - ТОВ "Агрофірма Престиж" і, крім того, заявив ще додаткові кредиторські вимоги до Боржника. При цьому, вимоги ФОП ОСОБА_3 до Боржника, крім іншого, ґрунтуються на оспорюваному договорі. Позивач зауважує, що визнання вимог ФОП ОСОБА_3 до Боржника вплине на права ТОВ "Суффле Агро Україна" (позивача), що полягає у наступному: право голосу на зборах чи комітеті кредиторів; розподілу ліквідаційної маси між кредиторами.

Мотивуючи заявлені вимоги про визнання недійсним договору про надання посередницьких послуг, ТОВ "Суффле Агро Україна" вказує на те, що, на його думку, оспорюваний договір укладений із пов`язаною із Боржником особою (його співзасновником) (заінтересованою особою щодо Боржника) та є фіктивним (не направлений на досягнення реальної мети, зазначеній в договорі), при цьому, оспорюваний правочин мав іншу, ніж зазначена в договорі, приховану мету.

Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі 922/2154/22 (922/3793/23) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" задоволено.

Визнано недійсним Договір про надання посередницьких послуг 01/02-21 від 01/02/2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" (ідентифікаційний код юридичної особи 37574805) та Фізичною особою-підприємцем Супруненком Андрієм Володимировичем (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" (62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Жовтнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 37574805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 43, код ЄДРПОУ 34863309) судовий збір у розмірі 1342,00грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 43, код ЄДРПОУ 34863309) судовий збір у розмірі 1342,00грн.

4.1. Ухвалюючи наведені судові рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: позивачем доведено, що оспорюваний ним договір впливає на його права та охоронювані законом інтереси; правочин укладений в межах "підозрілого періоду", визначеного ст. 42 КУзПБ; оспорюваний правочин укладений з заінтересованою щодо Боржника особою; відповідачами не доведено реального виконання оспорюваного правочину (надання послуг за спірним правочином), надані відповідачем ФОП ОСОБА_3 договір 3 та Договір 01/03-1 за висновком місцевого господарського суду не мають зв`язку з оспорюваним Договором про надання посередницьких послуг; оспорюваний договір носить фіктивних характер та є фраудаторним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. До Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/2154/22 (922/3793/23), а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.1. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права а саме:

- статтю 215 ЦК України, оскільки позов задоволено без врахування того, що позивачем не надано доказів порушення його прав оспорюваними договорами;

- статтю 42 КУзПБ - невірно визначено редакцію статті, що підлягає застосуванню;

- статтю 236 ГПК України - ухвалено необґрунтоване рішення, на підставі здогадок суду, котрі не були заявлені позивачем;

- пункт 5 частини 3 статті 2 ГПК, статтю 14 України - порушено принцип диспозитивності - покладено в основу рішення обставини, не доведені позивачем, проте проігноровано докази надані відповідачем;

- статтю 74 ГПК - порушено порядок доказування;

- статтю 79 ГПК України - визнано доведеною обставину (фраудаторності правочинів) без жодних доказів, проігноровано наявність доказів дійсності таких договорів.

Скаржник зазначає, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справі 638/2304/17 від 05 вересня 2019 року, у справі 904/2922/18 від 25 червня 2020 року, у справі 910/1255/20 від 07 квітня 2021 року, у справі 904/5480/19 від 21 квітня 2021 року, у справі 916/2040/20 від 29 червня 2021 року щодо відсутності у підстав для задоволення позову у справах про визнання недійсним правочинів, у випадку недоведеності позивачем порушення його прав оспорюваними правочинами, у справі 910/2920/20 (910/14218/20) від 19 жовтня 2021 року щодо дії в часі положень КУзПБ та у справі 905/1227/17 від 27 листопада 2018 року, у справі 363/3125/17 від 16 лютого 2021 року щодо обов`язку саме позивача довести порушення його прав оспорюваними правочинами.

Також скаржник, як на підставу касаційного оскарження посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у взаємозв`язку з п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України та вказує, що суди на підставі неналежних доказів встановили обставини у цій справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

6. ТОВ "Суффле Агро Україна" подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Провадження у Верховному Суді

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи 922/2154/22 (922/3793/23) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024.

8. Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2024, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/2154/22 (922/3793/23) та призначено до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" у справі 922/2154/22 (922/3793/23) на 19 червня 2024 року о 12:10 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань 330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

10. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

11. Об`єктом касаційного оскарження у цій справі є рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені за результатами розгляду заяви ТОВ "Суффле Агро Україна" про визнання недійсним Договору про надання посередницьких послуг 01/02-21 від 01.02.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" та Фізичною особою-підприємцем Супруненком Андрієм Володимировичем.

12. Надаючи оцінку доводам скаржника та відповідності рішень судів попередніх інстанцій положенням процесуального та матеріального права, колегія суддів враховує таке.

13. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

14. Згідно частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

15. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі 610/1030/18).

16. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі 910/3907/18).

17. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

18. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

19. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

20. Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Вказана норма направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника. Правочини боржника, які зменшують його власні активи, підлягають оцінці на предмет наявності в діях боржника ознак приховування/виведення майна боржника. Такі дії, як правило, спрямовані на шкоду правам та інтересам кредиторів, оскільки позбавляють їх можливості задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника.

21. Відповідно до частини другої та третьої статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

22. Строк, встановлений у статті 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

23. Колегія суддів також враховує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі 910/8357/18).

24. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

25. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі 04/14-10/5026/2337/2011.

26. Як зазначено вище, 28.08.2023 до Господарського суду Харківської області звернувся ТОВ "Суффле Агро Україна" з позовною заявою в межах справи про банкрутство, в якій проси судвизнати недійсним Договір про надання посередницьких послуг 01/02-21 від 01.02.2021, з підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ та статтею 215 ЦК України.

27. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним та задовольнив позов ініціюючого кредитора.

28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 (в якості Виконавця) та ТОВ "Агрофірма Престиж" (в якості Замовника) укладено Договір про надання посередницьких послуг 01/02-21 від 01.02.2021 року.

29. Відповідно до пункту 1.1. Договору, ним регулюються правовідносини щодо надання Виконавцем послуг Замовникові при здійсненні останнім підприємницької діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок Замовника.

30. Відповідно до пункту 1.2. Договору, Замовник дає завдання, а Виконавець зобов`язується надавати Замовникові такі посередницькі послуги (надалі іменується "послуги"): пошук та залучення контракту з клієнтом, результатом яких є укладення між Замовником та будь-яким підприємством України (надалі Клієнт) договорів на надання послуг з оренди с/г обладнання, супроводження та оформлення згідно контракту замовника, укладання договорів на виконання інших видів сільськогосподарських послуг.

31. Відповідно до пункту 1.3. Договору, за цим Договором Виконавець діє в межах території Харківської області у якості посередника в сфері закупівлі та продажу товарів та послуг.

32. Відповідно до пункту 1.4. Договору, підтвердженням надання послуг за цим Договором є акт, який складається Сторонами.

33. Відповідно до статті 2 Договору, обов`язки Замовника:

2.1. Оплатити послуги Виконавця у розмірі, в порядку та в строки, визначені в цьому Договорі.

2.2. Надавати Виконавцеві інформацію, необхідну для надання послуг.

Відповідно до пункту 4.1. Договору, оплата наданих послуг здійснюється в кожному випадку після укладення окремого договору на виконання послуг між Замовником та знайденим Виконавцем Клієнтом, згідно з п. 4 шляхом перерахування грошей на поточний рахунок.

34. Відповідно до пункту 4.2. Договору, за якісне виконання роботи, передбаченої цим Договором, Замовник сплачує Виконавцю винагороду у 28% відношенню від вартості укладеного Договору Замовника і Клієнта, кількість якої вказана в актах виконаних робіт.

35. Відповідно до пункту 7.2. Договору, строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього Договору та закінчується 31.12.2021 року.

36. Відповідно до пункту 8.2. Договору, на момент укладення цього Договору Виконавець та Замовник є платниками податку на прибуток підприємств.

37. ФОП ОСОБА_3 вказує у заяві з грошовими вимогами до боржника (від 09.08.2023) у справі 922/2154/22, що за вказаним Договором про надання посередницьких послуг 01/02-21 від 01.02.2021 року надано посередницькі послуги Боржнику ТОВ "Агрофірма Престиж" на загальну суму 11510172,99грн.

38. На підтвердження виконання послуг за договором 01/02-21 від 01.02.2021 року надані акти здачі виконаних робіт:

1) 20/09-1 від 20 вересня 2021 на суму 5507223,52грн ПДВ-0,00грн, із описом послуг: "посередницькі послуги до дог. 01/03-1 від 01.03.2021";

2) 21/09-1 від 21 вересня 2021 на суму 6002939,47грн, ПДВ - 0,00грн із описом послуг: "посередницькі послуги до дог. 3 від 03.08.2021".

39. ФОП ОСОБА_3 в заяві з кредиторськими вимогами до Боржника вказує про те, що Боржник не розрахувався за отримані за договором 01/02-21 послуги, тому, крім іншого, ФОП ОСОБА_3 заявляє вимоги до Боржника за цим Договором у розмірі 11510172,99грн.

40. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

41. Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

42. Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 ЦК України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

43. Такою зацікавленою особою, є кредитор ТОВ "Суффле Агро Україна" у справі про банкрутство ТОВ "Агрофірма Престиж", оскільки ФОП ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою з грошовими вимогами до Боржника і заявлені ФОП ОСОБА_3 вимоги обґрунтовано оспорюваним позивачем (ТОВ "Суффле Агро") договором, відтак задоволення таких грошових вимог матиме наслідком збільшення розміру кредиторських вимог до Боржника та, відповідно, вплине на їх пропорційний розподіл. В такому випадку частка кожного кредитора у ліквідаційній масі зменшиться, тобто, збільшення кредиторської заборгованості прямо впливає на права інших кредиторів (оскільки зменшує їх частку у ліквідаційній масі).

44. Отже, доводи скаржника про те, що оспорюваний правочин не зачіпає права кредитора у справі про банкрутство, підлягають відхиленню.

45. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

46. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

47. Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі про банкрутство) господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна.

48. Відповідно до ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

49. Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі 369/11268/16-ц).

50. Доводи скаржника у якості підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, про те, що застосуванню підлягає редакція ст. 42 КУзПБ чинна на момент вчинення оспорюваного правочину лютий 2021 року, в той час як суд першої інстанції застосував редакцію чинну на момент відкриття провадження у справі про банкрутство, також підлягають відхиленню, з огляду на таке.

51. Східний апеляційний господарський суд звернув увагу під час апеляційного перегляду справи на те, що різниця між редакцією статті 42 КУзПБ в редакції станом на лютий 2021 року та редакцією статті станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство, на яку посилалось ТОВ "Агрофірма Престиж" полягає в наступному:

"Правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: ...." (редакція станом на момент лютий 2021 дата укладення оспорюваного договору);

"Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів з таких підстав: ..." (редакція чинна на момент відкриття провадження у справі про банкрутство).

52. При цьому, Східним апеляційним господарським судом правильно зазначено, про помилковість ототожнення понять "підстав звернення із заявами про визнання недійсними правочинів, укладених боржником" з "підставами визнання правочинів недійсними".

53. Так, підстави для визнання правочинів недійсними повинні існувати на момент вчинення таких правочинів. Тобто, при вирішенні питання відповідності правочину нормам закону, необхідно встановити відповідність правочину закону/нам чинному/ним на момент укладення такого правочину.

54. Водночас, різниця редакції статті ст. 42 КУзПБ, на яку посилається скаржник, не є підставою для визнання правочину недійсним та не є нормою закону, якій повинен відповідати укладений правочин, вона визначає за яких обставин кредитору надається можливість оскаржити укладені боржником правочини, а саме, якщо такі правочини порушили права кредиторів.

55. Тобто, на відмінність від попередньої редакції статті, законодавець розширив права кредиторів від "завдали збитків кредиторам" до "порушили права кредиторів".

56. При цьому, скаржник, трактуючи положення закону на свою користь, намагається позбавити кредитора права оскарження правочину боржника, яке надано кредитору положеннями закону, чинного станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство та на момент звернення кредитора з позовом у цій справі, про що правильно зазначив суд другої інстанції.

57. Як встановлено під час розгляду справи, оспорюваний ТОВ "Суффле Агро Україна" правочин, укладений в межах трьох річного строку до відкриття провадження у справі про банкрутство, тобто підпадає під визначення "укладений у підозрілий період", що правильно встановлено судами попередніх інстанцій.

58. Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі 916/325/20, від 19.02.2021 у справі 904/2979/20 тощо.

59. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

60. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

61. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

62. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

63. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

64. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

65. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

66. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

67. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі 910/7547/17).

68. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

69. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі 904/7905/16 викладено правові висновки про те, що боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

70. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

71. Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

72. Таким чином, слід дійти висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин між учасниками цивільних правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

73. Судами встановлено, що оспорюваний договір 01/02-21 від 01.02.2021 є договором про надання послуг.

74. Відповідно до статті 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

75. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

76. Частиною 3 ст. 180 ГК України закріплено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

77. Разом з тим, як встановлено судами під час розгляду справи, оспорюваний ТОВ "Суффле Агро Україна" договір не відповідає ознакам добросовісності, розумності, обачливості, звичаям ділового обороту та вимогам чинного законодавства.

78. Судами встановлено, що оспорюваний договір про надання послуг укладений під час, коли Боржник мав значні невиконані зобов`язання перед ТОВ "Суффле Агро Україна".

79. При цьому, як встановили суди, Боржник був достеменно обізнаний про наявність таких зобов`язань та про те, що строк їх виконання настав і ТОВ "Суффле Агро Україна" вимагає погашення боргу, в розмірі більше ніж 38млн грн.

80. У пункті 1.2 договору 01/02-21 передбачено, що замовник дає завдання, а Виконавець зобов`язується надавати Замовникові такі посередницькі послуги: пошук та залучення контракту з клієнтом, результатом яких є укладення між Замовником та будь-яким іншим підприємством України (надалі Клієнт) договорів.

81. Однак, як встановлено судами під час розгляду справи, матеріали справи не містять, а відповідачами не надано доказів надання таких завдань Замовником - ТОВ "Агрофірма Престиж" ФОП ОСОБА_3 - Виконавцю.

82. У пункті 4.2 договору 01/02-21 передбачено за якісне виконання роботи, передбаченої цим Договором Замовник сплачує Виконавцю винагороду у розмірі 28% відношенню від вартості укладеного Договору Замовника і Клієнта, кількість якої вказана в актах виконаних робіт.

83. При цьому, суди дійшли до висновків про те, що надані відповідачами копії договорів: 3 від 03.08.2021 та 01/03-1 від 01.03.2021, укладені між ТОВ "Агрофірма Престиж" та ТОВ "АДР -Сервіс АГРО" не доводять реальність виконання оспорюваного договору 01/02-21 між відповідачами.

84. Так, відповідно до зазначеного вище п.4.2 договору 01/02-21 ФОП ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання з пошуку Клієнтів для ТОВ "Агрофірма Престиж". Отже, доказами виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_3 мають бути укладені ТОВ "Агрофірма Престиж" із знайденими ФОП Супруненко Клієнтами договори.

85. Разом з цим, матеріали справи не містять, а відповідачами не надано доказів того, що зазначені відповідачами в актах виконаних робіт до оспорюваного договору 01/02-21 договори ( 3 від 03.08.2021 та 01/03-1 від 01.03.2021) укладені за сприянням ФОП ОСОБА_3, що саме він знайшов для ТОВ "Агрофірма Престиж" клієнта ТОВ "АДР -Сервіс АГРО". В договорах 3 від 03.08.2021 та 01/03-1 від 01.03.2021 відсутнє посилання на ФОП ОСОБА_3

86. Отже, суди встановили обставини відсутності доказів, які б дозволяли поєднати договори зазначені в актах виконаних робіт з оспорюваним договором 01/02-21.

87. Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим судом, позивачем, також було зазначено, що їх було укладено між заінтересованими особами.

88. Як встановлено судами попередніх інстанції, учасником ТОВ "Агрофірма Престиж" із часткою 70% є ТОВ "Агродар-Груп Україна", а кінцевими бенефіціарними власниками із частками по 35% відповідно є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

89. Відповідно до ст.1 КУзПБ заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

90. Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у статті 1 КУзПБ, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

91. Згідно статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

92. Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

93. У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

94. Отже, з огляду на зазначене та наявне у законодавстві тлумачення понять "заінтересовані особи" та "пов`язані особи", суди дійшли правильного висновку, що спірні правочини укладено із заінтересованою особою щодо боржника ( ОСОБА_3 ), яка могла впливати на укладення правочинів, які порушують права та законні інтереси інших кредиторів боржника, що є однією з підстав для визнання договорів недійсними на підставі частини другої статті 42 КУзПБ.

95. Враховуючи наведені обставини та висновки суду касаційної інстанції, аргументи касаційної скарги, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, оскільки скаржником не спростовано встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо укладення спірних договорів між заінтересованою особою в порядку, передбаченому положенням статей 74, 76 - 77 ГПК України під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій.

96. Сукупність встановлених у цій справі обставин щодо укладення спірних правочинів у так званий "підозрілий період" (в межах 3 років до порушення провадження у справі про банкрутство), пов`язаності сторін оспорюваних правочинів через спільного бенефіціарного власника та збільшення кредиторської заборгованості боржника, що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, підтверджує висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання договорів недійсними на підставі статті 42 КУзПБ.

97. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

98. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

99. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами касаційного провадження

100. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

101. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

102. Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень відсутні, тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Щодо судових витрат

103. З огляду на положення статті 129 ГПК України та залишення касаційної скарги без задоволення, понесені у зв`язку з касаційним переглядом справи судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі 922/2154/22 (922/3793/23) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

К.М. Огороднік