Постанова in case no. 922/1812/23

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року

м. Київ

cправа 922/1812/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Чорний І. В.,

відповідача - Харцизова Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 (судді: Тихий П. В. - головуючий, Плахов О. В., Терещенко О. І.) та рішення Господарського суду Харківської області від 02.10.2023 (суддя Новікова Н. А.)

у справі за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту"

про стягнення 4 273 771,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У травні 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - Військова частина НОМЕР_1 ) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту" (далі - ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту") про стягнення штрафних санкцій у сумі 4 273 771,04 грн, з яких: подвійна облікова ставка Національного банку України (далі - НБУ) у сумі 1 561 369,86 грн, інфляційні нарахування у сумі 519 518,99 грн, пеня 3 % річних - 93 682,19 грн, пеня 0,1 % - 951 200,00 грн, пеня 7 % - 1 148 000,00 грн, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором від 15.07.2022 310-22 на закупівлю окулярів-масок захисних балістичних (далі - спірний договір, договір від 15.07.2022 310-22), нарахованих відповідно до пунктів 7.2 та 7.5 укладеного між сторонами договору від 15.07.2022 310-22.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 526, 530, 611, 625, 629, 655, 662, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 231, 265 Господарського кодексу України обґрунтовані тим, що термін поставки за умовами укладеного між сторонами договору (з урахуванням додаткової угоди від 22.08.2022 1) було встановлено до 15.10.2022, однак фактична поставка товару була здійснена відповідачем з порушенням строків, а саме 12.12.2022, що підтверджується видатковою накладною. Отже, відповідачем порушено умови договору щодо належного та своєчасного здійснення поставки.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" просило відмовити у її задоволенні, вважаючи, що до спірних правовідносин положення пункту 7.5 договору та норм законодавства, що встановлює можливість застосування санкцій за порушення з боку відповідача строку поставки є безпідставним, з огляду на те, що такий механізм, передбачений договором виключно у випадку розірвання договору та отримання відповідачем вимоги із повернення суми попередньої оплати. Оскільки товар отримано позивачем у повному обсязі, то безпідставним є вимога позивача про стягнення коштів.

1.4. У липні 2023 ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" подало клопотання про зменшення штрафних санкцій, в якому відповідач з посиланням на статтю 233 Господарського кодексу України та частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України просив суд зменшити розмір передбачених договором від 15.07.2022 310-22 штрафних санкцій, а саме пені 0,1% та штрафу 7 % на 90 % від заявленого у позові розміру - до 209 920,00 грн (пеня 0,1% - 95120,00 грн.; штраф 7% -114800,00 грн.).

Обґрунтовуючи клопотання відповідач посилався на те, що товариство є стратегічно важливим підприємством, яке виконує замовлення для держави під час воєнного стану і в період виконання договору від 15.07.2022 310-22 виникли обставини непереборної сили, які суттєво вплинули на строки виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товару, що підтверджується сертифікатом Торговельно-промислової палати України (далі - ТПП України) від 19.04.2023 3200-23-1875.

Відповідач вказував на те, що нараховані позивачем штрафні санкції є досить великими і стягнення такої значної суми з товариства призведе до зупинення його діяльності. Згідно з фінансовою звітністю товариства господарська діяльність відповідача не є прибутковою. При цьому позивач не зазнав жодних збитків або шкоди у зв`язку із незначним простроченням поставки за договором, а незначні порушення договірних зобов`язань не мали ніяких негативних наслідків для позивача та не порушили його майнові інтереси.

1.5. Військова частина НОМЕР_1 заперечувала проти задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, вказуючи на недобросовісність відповідача та нехтування договірними відносинами, істотне прострочення поставки товару на 58 днів, ігнорування відповідачем претензій позивача під час досудового врегулювання спору, ігнорування позовної заяви та ухвали суду про відкриття провадження з надсиланням відзиву лише понад 30 календарних днів.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, у позові відмовлено частково, стягнуто з ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" на користь Військової частини НОМЕР_1 штрафні санкції за договором від 15.07.2022 310-22 у сумі 1 049 600,00 грн, а також 31 488,00 грн витрат зі сплати судового збору.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що оскільки відповідач прострочив поставку товару за договором, з нього на користь позивача відповідно до вимог статті 624 Цивільного кодексу України, статей 231, 232 Господарського кодексу України та пункту 7.2 договору підлягає стягненню пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг) щодо яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 7 % за прострочення понад 30 днів, а саме 951 200,00 грн пені та 1 148 000,00 грн штрафу.

Разом з тим суди дійшли висновку про те, що замовник не реалізував свого права на розірвання договору з постачальником, а тому у позивача не виникло грошового зобов`язання з повернення суми попередньої оплати на умовах, встановлених договором, отже і притягнення відповідача до відповідальності на підставі пункту 7.5 договору є безпідставним, а тому суди дійшли висновку, що вимоги про стягнення 1 561 369, 86 грн пені, 519 518,99 грн інфляційних та 93 682,19 грн 3% річних задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суди дійшли висновку про часткове його задоволення та зменшенням розміру штрафних санкцій на 50 %.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2023 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, Військова частина НОМЕР_1 у касаційній скарзі просить судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позову та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження посиланням на пункт 4 частини 2 статті 287 та пункти 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на таке.

3.1.1. Скаржник, вказуючи на порушення судами пункту 3 частини 2 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, ухвалено з помилковим встановленням обставин, а саме зменшення розміру штрафних санкцій на 50 % дало підставу відповідачу уникнути відповідальності, у той час як ним не було надано сертифікат ТПП України у порядку, передбаченому розділом 9 договору, що призвело до істотного порушення норм матеріального права, а саме статті 617 Цивільного кодексу України стосовно підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Заявник зазначає, що касаційна скарга подається у зв`язку із необґрунтованим відхиленням судом клопотання позивача, заявленого з приводу неприйняття до розгляду відзиву відповідача внаслідок пропуску строку його подання.

3.1.2. Щодо підстав оскарження, передбачених у пункті 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, то скаржник вказує на те, що судові рішення ухвалені з урахуванням недопустимих доказів, що мають суттєве значення оскільки судом першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, порушено порядок прийняття до розгляду процесуальних документів, а саме відзиву на позовну заяву, розгляд якого здійснено судом окремо без виклику сторін та без урахування відповіді на відзив.

3.1.3. Скаржник також вважає, що суди порушили норми матеріального права стосовно належного виконання зобов`язань за договором та не врахували, що статтею 617 Цивільного кодексу України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а статтею 625 Цивільного кодексу України не передбачено підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі 3-1462гс16.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" просить відмовити в її задоволенні та залишити в силі судові рішення у справі, вказуючи на необґрунтованість посилань скаржника на пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що клопотання, на яке посилається скаржник, не є клопотанням про витребування, дослідження або огляд доказів, або іншим клопотанням (заявою) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. По суті така заява позивача є запереченням щодо долучення до матеріалів справи відзиву відповідача.

Відповідач наголошує, що суди не застосовували до спірних правовідносин положення статті 617 Цивільного кодексу України щодо звільнення від відповідальності, а дійшли висновку про наявність підстав для застосування положень статті 233 Господарського кодексу України щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Посилання скаржника на відсутність сертифікату ТПП України також є безпідставними, оскільки в матеріалах справи такий сертифікат наявний і був наданий відповідачем не в порядку, передбаченому умовами розділу 9 договору, як вважає позивач, а як доказ на підтвердження причин неналежного виконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, а не для звільнення від відповідальності за статтею 617 Цивільного кодексу України.

Стосовно доводів заявника касаційної скарги щодо порушення судами пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідач акцентує увагу на тому, що скаржником не зазначено в чому саме полягає недопустимість доказів та яких саме.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального права, на думку відповідача, також є необґрунтованими.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Судами попередніх інстанцій установлено, що 15.07.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" (постачальник) було укладено договір 310-22 на закупівлю окулярів-масок захисних балістичних, вид 1, за рахунок коштів резервного фонду, за умовами пункту 1.1 якого сторони домовились, що постачальник зобов`язується передати у власність замовнику товар - окуляри-маски захисні балістичні, вид 1 (код ДК 021:2015-35810000-5) у кількості, в асортименті та за цінами згідно зі специфікацією (додаток 1), яка додається до договору і є його невід`ємною частиною, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити товар на умовах цього договору.

Згідно зі специфікацією постачальник зобов`язався поставити товар відповідної назви у кількості 10 000 штук за ціною 1640,00 грн за штуку, на загальну суму 16 400 000,00 грн.

За змістом пунктів 4.1 та 4.2 договору визначені умови оплати, а саме передбачено, що оплата товару проводиться у національній валюті України. Розрахунок за товар здійснюється у такому порядку: попередня оплата у розмірі 50% від загальної вартості товару здійснюється на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 (десяти) банківських днів з дня підписання договору на підставі належним чином оформленого рахунку-фактури; перерахування 50% від загальної вартості товару (остаточний розрахунок) замовником здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту отримання товару на умовах розділу 5 договору на підставі накладної.

Відповідно до пункту 5.1 кінцевий термін поставки товару до 23.08.2022, але у будь-якому випадку до кінця дії правового режиму воєнного стану.

Між сторонами 22.08.2022 укладено додаткову угоду 1 згідно з якою сторони змінили кінцевий строк поставки товару і встановили його до 15.10.2022.

Суди установили, що як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору 26.07.2022 замовник здійснив передплату за товар у розмірі 8 200 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 19.07.2022 1312.

З матеріалів справи також убачається, що фактична поставка товару в повному обсязі здійснена відповідачем 12.12.2022, що підтверджується видатковою накладною від 12.12.202 РН-000104 та не заперечується відповідачем у справі, тобто з порушенням терміну поставки.

14.12.2022 згідно з платіжним дорученням 1312 позивачем перераховано 8 200 000,00 грн за договором від 15.07.2022 310-22.

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" штрафних санкцій за договором від 15.07.2022 310-22 у розмірі 4 273 771,04 грн, а саме на підставі пункту 7.2 нараховано до стягнення пеня у сумі 951 200,00 грн та штраф у сумі 1 148 000,00 грн, а також на підставі пункту 7.5 договору позивачем нараховано 1 561 369,86 грн пені, 519 518,99 грн інфляційних нарахувань, 93 682,19 грн 3% річних.

4.4. Частиною 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 вказаного Кодексу якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті статі 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 712 зазначеного Кодексу встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

4.5. Суди попередніх інстанцій, здійснюючи судовий розгляд справи, установили обставини про наявність підстав для стягнення з ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" пені у сумі 951 200,00 грн та штрафу у сумі 1 148 000,00 грн, нарахованих на підставі пункту 7.2 договору від 15.07.2022 310-22.

Судові рішення в цій частині учасниками справи не оскаржуються.

4.6. Разом з цим, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" пені, інфляційних та річних втрат, нарахованих позивачем на підставі пункту 7.5 договору від 15.07.2022 310-22.

Відповідно до пункту 7.5 договору від 15.07.2022 310-22 у випадку перерахування замовником на умовах передплати та не виконання постачальником своїх зобов`язань за договором, що призвело до його розірвання замовником, сума коштів, на яку не виконане зобов`язання, повертається замовнику протягом 5 робочих днів замовником постачальника про розірвання договору. У цьому випадку сторони погоджуються, що в постачальника виникає перед замовником відповідне грошове зобов`язання. Постачальник у відповідності до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України за весь час користування чужими коштами - з моменту отримання передоплати і до моменту отримання замовником зазначених грошових коштів, сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передплати, а також у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити зазначену суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь цей період та три річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зі змісту пункту 7.5 договору вбачається, що відповідальність постачальника у виді нарахування йому пені, інфляційних та річних, виникає лише у разі неповернення замовнику суми попередньої оплати у випадку реалізації останнім права на розірвання договору за його ініціативою у зв`язку із невиконанням постачальником зобов`язань з поставки товару.

Проте суд установив, що матеріали справи свідчать про те, що замовник не ініціював питання про розірвання договору з постачальником, відповідного повідомлення (письмової вимоги) постачальнику не направляв, натомість замовник прийняв від постачальника виконання за договором у повному обсязі та без будь-яких зауважень шляхом приймання товару за відповідною видатковою накладною.

Отже, суд дійшли висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення нарахованих на підставі пункту 7.5 договору від 15.07.2022 310-22 штрафних санкцій, установивши обставини стосовно того, що відповідальність постачальника можливо застосувати на підставі цього пункту договору виключно у випадку розірвання договору за ініціативою замовника і виникнення у позичальника грошового зобов`язання по поверненні суми попередньої оплати.

4.7. Під час розгляду справи ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" подало клопотання про зменшення суми штрафних санкцій, передбачених договором від 15.07.2022 310-22, заявлених до стягнення позивачем на 90 % до 209 920,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі 910/16579/20 зазначено, що положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

У пунктах 7.22.-7.30. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі 911/2269/22 зазначено таке:

"7.22. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

7.23. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

7.24. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі 902/417/18.

7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі 911/378/17 (911/2223/20).

7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі 910/11733/18).

7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі 904/3551/18).

7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі 910/18718/21 тощо)".

У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

4.8. Як свідчать матеріали справи, ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту", обґрунтовуючи клопотання про зменшення суми штрафних санкцій, вказувало на те, що товариство є стратегічно важливим підприємством, яке виконує замовлення для держави під час воєнного стану, а порушення строків поставки товару за договором від 15.07.2022 310-22 в період його виконання сталося через обставини непереборної сили, які суттєво вплинули на строки виконання відповідачем зобов`язань, що підтверджується сертифікатом ТПП України від 19.04.2023 3200-23-1875.

Відповідач зауважував, що нараховані позивачем штрафні санкції є досить великими, оскільки стягнення такої значної суми призведе до зупинення діяльності товариства, а спроможність відповідача здійснювати подальшу господарську діяльність піддається ризику.

Крім того відповідач зазначав, що позивач не зазнав жодних збитків або шкоди у зв`язку із незначним простроченням поставки товару за договором.

ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" також зазначав, що товариство зареєстровано за адресою: 61075, м. Харків, вул. Механізаторів, 4, де були розташовані всі виробничі потужності та активи, а з перших хвилин війни м. Харків опинилося під постійними обстрілами, що призводило до пошкоджень як об`єктів, що перебувають у державній чи комунальній власності, так і приватного майна фізичних та юридичних осіб, у тому числі, було пошкоджено потужності виробництва відповідача, зокрема, було знищено частину обладнання, що призвело до неможливості роботи підприємства на повну.

Керівництвом товариства було прийнято рішення про евакуацію підприємства з м. Харкова до м. Львова для рятування потужностей виробництва, у зв`язку з чим відповідач здійснював пошук спеціального приміщення, закупку обладнання, якого не вистачало, та набір кваліфікованих працівників, акцентуючи увагу на тому, що затримка у строках виконання відповідачем зобов`язань за договором від 15.07.2022 310-22 була пов`язана із незалежними від відповідача обставинами, головною причиною яких була війна.

На підтвердження своїх доводів ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" надало копії договору найму нежитлового приміщення від 01.06.2022 1-06/22, договорів суборенди від 05.10.2022 831/10, від 01.08.2022 819/07, від 01.08.2022 817/07, від 14.04.2023 868/04, оборотно-сальдовою відомістю за рахунком 10 за 1 квартал 2022 року, копіями видаткових накладних від 09.12.2022 РН - 000108, від 14.12.2022 СТ 221214/1, від 16.12.2022 16/12, від 15.06.2022 3057, від 28.11.2022 503972, від 06.09.2022 4973.

4.9. Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, дійшов висновку про ґрунтовність тверджень відповідача про те, що наразі існують об`єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що нараховані до сплати штрафні санкції є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені та штрафу в заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов`язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов`язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача).

4.10. Ураховуючи положення чинного законодавства, а також висновки, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі 911/2269/22, щодо індивідуального характеру підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, з огляду на встановлені судами обставини справи, колегія суддів вважає правильними висновки судів про наявність підстав для зменшення суми штрафних санкцій, нарахованих позивачем на 50 % - до 1 049 600,00 грн.

4.11. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.12. Військова частина НОМЕР_1 у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень, посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, пункти 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в такому випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, на порушення якого посилається заявник касаційної скарги, передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Скаржник вказує на необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання позивача, заявленого з метою неприйняття відзиву відповідача у зв`язку із пропуском ним строку на подання відзиву.

Так, як свідчать матеріали справи, згідно з клопотаннями від 06.06.2023 вих. 060615 та від 04.07.2023 ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" повідомляло суд про намір подати відзив на позовну заяву та просило надати додатковий строк для його подання у зв`язку із переїздом товариства до м. Львова, відсутністю фахівця з правових питань та підвищену кількість повітряних тривог.

05.07.2023 до суду надійшов відзив ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" на позовну заяву від 04.07.2023, строк подання якого поновлено судом та прийнято до розгляду згідно з ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.07.2023.

17.07.2023 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, в якому позивач, зокрема, просив повернути без розгляду відзив на позовну заяву.

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частин 1, 8 статті 165, частини 2 статті 178 вказаного Кодексу у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд першої інстанції з посиланням на положення статті 119 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено поновлення та продовження процесуальних строків, дійшов висновку, що причини, наведені відповідачем у клопотанні про поновлення строків на подання відзиву є поважними і суд задля забезпечення конституційного права відповідача на судовий захист, дійшов висновку, що наявна можливість та доцільність за даних обставин справи задовольнити клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву.

При цьому пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, на який посилається заявник касаційної скарги, передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Натомість клопотання позивача, заявлене з метою неприйняття відзиву відповідача у зв`язку із пропуском строку на його подання не є клопотанням, відхилення якого свідчить про наявність підстав для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд та не доказом (клопотанням), на підставі якого встановлюються обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, передбачена у пункті 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підстава для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржених судових рішень попередніх судових інстанцій з такої підстави.

4.13. Військова частина НОМЕР_1 , оскаржуючи судові рішення у справі на підставі пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, вказувала на ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів, що мають суттєве значення, оскільки судом першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, порушено порядок прийняття до розгляду процесуальних документів, зокрема відзиву на позовну заяву.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі 910/13647/19.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі 913/502/19, від 13.08.2020 у справі 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі 905/1232/19.

Як вже зазначалося, за змістом статті 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідача викладає заперечення проти позову.

Отже, доводи заявника касаційної скарги про ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів не можна визнати аргументованими, є такими, що зводяться до незгоди із судовими рішеннями, а тому вони відхиляються колегією суддів.

Отже, підстава для касаційного оскарження судових рішень, передбачена у пункті 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржених судових рішень попередніх судових інстанцій з такої підстави.

4.14. Доводи скаржника про порушення судами норм матеріального права, неврахування умов, визначених договором, норм Цивільного та Господарського кодексу України також не беруть до уваги, є такими, що не відповідають змісту судових рішень, а перерахування скаржником норм матеріального права у касаційній скарзі без зазначення та обґрунтування в чому полягає їх неправильне застосування, не спростовує висновків судів та свідчить про незгоду заявника із судовими рішеннями.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги військової частини НОМЕР_1 не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.10.2023 у справі 922/1812/23 слід залишити без змін, а касаційну скаргу - залишити без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.10.2023 у справі 922/1812/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак