Постанова in case no. 161/1536/22

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Roboto Condensed; Calibri; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа 161/1536/22

провадження 51-4196км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12021030000000293, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Привітне Локачинського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; цивільних позовів; арешту майна ; відшкодування процесуальних витрат; речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, у наслідок чого спричинено смерть потерпілої ОСОБА_7 , а також заподіяно потерпілому ОСОБА_8 тілесне ушкодження середньої тяжкості та потерпілій ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження.

Так, ОСОБА_6 16 жовтня 2021 року приблизно о 20:00, керуючи технічно справним автомобілем марки Ford Mondeo (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись із перевищенням максимально допустимої швидкості руху в населеному пункті 50 км/год., а саме зі швидкістю приблизно 68.8…71.8 км/год, зі сторони м. Луцька в напрямку м. Володимира-Волинського по автодорозі сполученням Устилуг - Луцьк-Рівне , неподалік будинку 54, на вул. Луцькій у смт Торчин, Луцького району, здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які перетинали проїзну частину зліва направо відносно руху транспортного засобу.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпіла ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, від яких померла, а потерпілій ОСОБА_9 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, потерпілому ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Причиною ДТП та її наслідків було порушення водієм ОСОБА_6 вимог пп. б п. 2.3, пунктів 12.3, 12.4 та 12.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).

Волинський апеляційний суд ухвалою від 11 квітня 2023 року вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_6 змінив. Постановив на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. У решті вирок залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі сторона обвинувачення, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої доводи обґрунтовує тим, що суд у рішенні не навів переконливих мотивів для застосування положень ст. 75 КК з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті -- виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.

Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував належним чином фактичних обставин вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та ступеня його тяжкості, який є тяжким. Зокрема, на його думку, суд поверхнево оцінив той факт, що засуджений грубо порушив вимоги чотирьох пунктів ПДР, рухався в населеному пункті з перевищенням максимально допустимої швидкості руху та здійснив наїзд на трьох пішоходів, у результаті чого одна особа загинула, а інші отримали тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Також наголошує на залишенні поза увагою неодноразове притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку засудженого як учасника дорожнього руху, внаслідок дій якого сталася ДТП.

Як відзначає прокурор, позиція потерпілих не є для суду вирішальною та обов`язковою, вона повинна бути врахована у сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, і не має над ними юридичної переваги.

У запереченнях на касаційну скаргузасуджений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_10 , указують на безпідставність доводів у скарзі й дотримання судом апеляційної інстанції вимог матеріального та процесуального права.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу в повному обсязі.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу сторони обвинувачення необхідно задовольнити.

Як передбачено ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України

(далі - КПК), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати

та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі прокурор не оспорює винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК.

За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно

з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями

50, 65 КК, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що є тяжким злочином, дані про особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, працює, має на утриманні малолітню дитину. Суд узяв до уваги й відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також позицію потерпілих, які претензій матеріального чи морального характеру до обвинуваченого не мали та просили суворо його не карати. Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнав добровільне відшкодування завданої шкоди. Міськрайонний суд зважив і на те, що ОСОБА_6 свою вину повністю не визнав, не розкаявся у вчиненому, раніше неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, від його необережних дій настали тяжкі наслідки, зокрема смерть людини, та дійшов висновку про те, що необхідним і достатнім для виправлення засудженого є покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали,

та положення закону, яким він керувався.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді, серед інших, позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, зміст протиправної поведінки. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, її соціально-демографічні властивості, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок міськрайонного суду за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 , не дотримався вказаних вимог закону та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.

Обґрунтовуючи рішення про застосування приписів ст. 75 КК, апеляційний суд послався

на те, що суд першої інстанції правильно встановив ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, який за ст. 12 КК віднесено до категорії тяжких, однак необережних, пом`якшуючу обставину - добровільне відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, працює, характеризується позитивно, має постійне місце проживання та утримує малолітню дитину. Суд зважив також і на прохання потерпілих суворо не карати обвинуваченого.

Волинський апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував дані про особу ОСОБА_6 та інші обставини саме під час вирішення питання про можливість звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду і вважає, що вони не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на таке.

Всі указані обставини, а також дані, що характеризують особу винуватого, вже було враховано судом першої інстанції під час обрання засудженому ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК.

Натомість сукупність обставин кримінального провадження, яка стала підставою для висновку міськрайонного суду про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, про що обґрунтовано зазначає прокурор у касаційній скарзі.

Так, апеляційний суд не взяв до уваги того, що ОСОБА_6 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема: 20 січня 2021 року - за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння); 08 лютого 2021 року - за ч. 1 ст. 127 КУпАП; 23 липня 2021 року - за ч. 1 ст. 122 КУпАП і за ст. 125 цього Кодексу, а вже 16 жовтня 2021 року, керуючи технічно справним транспортним засобом, грубо порушив ПДР, зокрема швидкісний режим у межах населеного пункту, що призвело до незворотних тяжких наслідків, а саме смерті потерпілої ОСОБА_7 , а також до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя потерпілій ОСОБА_9 й спричинення тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я потерпілому ОСОБА_8 .

Сама наявність на утриманні у засудженого малолітньої дитини, за відсутності належного обґрунтування в контексті застосування положень ст. 75 КК, автоматично не свідчить про можливість виправлення особи без відбування покарання. Існування такої обставини зумовлює більш виважений підхід при обранні судом заходу примусу, однак відокремлено від інших обставин, не є достатнім для належного обґрунтування висновку про можливість виправлення засудженого через звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Крім того, матеріали провадження не містять даних про те, яким чином він виховує дитину, скільки часу їй приділяє, які відносини в його родині, ще й з огляду на довідку про склад сім`ї від 16 грудня 2021 року 787, відповідно до якої сім`я ОСОБА_6 , крім нього, включає ще трьох осіб (бабу, діда та брата).

Також колегія суддів зауважує, що позиція потерпілих може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак це не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність, зокрема щодо призначення покарання. До того ж вчинене засудженим кримінальне правопорушення внаслідок недотримання вимог ПДР посягає як на суспільні відносини у сфері безпеки дорожнього руху, так і на життя людини. Водночас спричинені діями ОСОБА_6 суспільно небезпечні наслідки у виді, зокрема смерті потерпілої є невиправними.

Те, що засуджений раніше не судимий, має постійне місце проживання, позитивно характеризується, відсутні обставини, що обтяжують покарання, не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про можливість виправлення без відбування покарання та звільнення засудженого від його відбування з випробуванням.

Колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора, щодо неналежної вмотивованості рішення апеляційного суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Звільнення особи від реального відбування покарання за встановлених обставин не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання, зокрема мети попередження вчинення кримінальних правопорушень із боку як засудженого, так і інших осіб.

Отже, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме звільненням ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене в постанові касаційного суду й ухвалити судове рішення з дотриманням приписів кримінального та кримінального процесуального законів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3