Постанова in case no. 640/4203/21

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Times New Roman CYR; Calibri; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

м. Київ

справа 640/4203/21

адміністративне провадження К/990/2796/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

за участі:

секретаря судового засідання - Зайчишиної Т. В.,

представника відповідача-2 - Стрільчук Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Київської міської прокуратури, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021 (колегія суддів у складі: Мельничука В. П., Лічевецького І. О., Оксененка О. М.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратор, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (далі - відповідач-1, Кадрова комісія, Комісія), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2, Офіс Генерального прокурора), де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Київська міська прокуратура (далі - третя особа, Київська міська прокуратура), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення 17 Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратор, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Про неуспішне проходження прокурором атестації від 22.12.2020.

На обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що спірне рішення прийнято за відсутності повноважень у Кадрової комісії щодо перевірки декларації та проведення моніторингу способу життя, які є виключними повноваженнями Національного агентства з питань запобігання корупції, а тому є очевидні ознаки протиправності такого рішення. При цьому, позивачка указує, що успішно пройшла 2 етапи атестації, а в її діях чи поведінці відсутні порушення стандартів етичної поведінки прокурора. Також, зазначає, що оскаржуване рішення не є вмотивованим та обґрунтованим.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 працює в органах прокуратури України з грудня 2012 року. 13.12.2012 призначена стажистом на посаду прокурора прокуратури Дарницького району міста Києва на умовах строкового трудового договору, а з 13.06.2013 призначена прокурором прокуратури Голосіївського району міста Києва.

З 15.12.2015 позивачка призначена на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури 1.

На виконання пункту 10 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури позивачкою подано заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

21.10.2020 ОСОБА_1 успішно склала іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, отримавши 81 бал.

21.10.2020 Четверта кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийняла рішення 2 Про допуск прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки , яким було допущено ОСОБА_1 до етапу складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички.

03.11.2020 позивачка успішно склала іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки, отримавши 94 бали.

06.11.2020 Четверта кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратор, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийняла рішення 4 Про допуск прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) до співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності , яким було допущено позивачку до етапу співбесіди.

22.12.2020 Двадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратор, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), за результатами проведення співбесіди з ОСОБА_1 прийнято рішення 17 про неуспішне проходження прокурором атестації (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

Вказане рішення мотивовано тим, що згідно з дослідженими матеріалами атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності.

Зазначені сумніви базуються на тому, що ОСОБА_1 є власником трьох вбудовано-прибудованих торгово-офісних нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . У той же час, у декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2012-2018 року (як в письмових, так і в електронних) прокурор ОСОБА_1 не декларує своє право власності на вказані приміщення. Під час співбесіди прокурор пояснила, що про існування права власності на майно їй стало відомо лише у 2019 році, а задекларовано було 17.03.2020 під час подання декларації за 2019 рік.

Кадрова комісія зазначила, що позивачка не навела переконливих, логічних та послідовних пояснень, яким чином вона як власник не могла знати про існування вказаних комерційних об`єктів нерухомості та яким чином вони були нею набуті.

Кадрова комісія дійшла до висновку, що прокурор, всупереч вимогам законів України Про засади запобігання та протидії корупції та Про запобігання корупції , з 2012 року не декларувала належні їй на праві власності торгово-офісні нежитлові приміщення загальною площею 146,8 кв.м.

При цьому комісія зазначила, що прокурором не було спростовано обґрунтований сумнів комісії, щодо невикористання прокурором вказаних торгово-офісних приміщень у здійсненні нею незареєстрованої у встановленому порядку підприємницької діяльності (надання приміщень в оренду) та отримання від цієї діяльності не задекларованого прибутку.

Кадрова комісія вказала, що дії та поведінка прокурора ОСОБА_1 (недекларування комерційного майна протягом 2012-2018 років; можливість отримувати не задекларований прибуток від використання цього майна шляхом здійснення підприємницької діяльності) не узгоджується із Законом України Про прокуратуру , Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів, не відповідають високим стандартам етичної поведінки та доброчесності, які суспільство очікує від прокурорів.

З урахуванням наведених обставин Кадрова комісія дійшла висновку, що позивачка неуспішно пройшла атестацію.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивачка звернулася з цим адміністративним позовом до адміністративного суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора, а рішення про неуспішне проходження прокурором атестації приймається кадровою комісією саме з підстав невідповідності, на думку Комісії, прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, суд вважав безпідставними доводи відповідача про те, що суд немає повноважень оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації по суті. Надаючи оцінку правомірності/неправомірності спірного рішення суд першої інстанції погодився з висновками Кадрової комісії про те, що дії та поведінка позивача, а саме: недекларування комерційного майна протягом 2012-2018 року, відсутність належних та достатніх доказів не отримання нею не декларованого прибутку від використання такого майна шляхом здійснення підприємницької діяльності, вказують на обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності. Щодо доводів позивачки в частині відсутності повноважень у Комісії здійснювати фінансовий моніторинг життя особи, а такі повноваження належать виключно Національному агентству з питань запобігання корупції, суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку кадровою комісією у відповідності до Закону України Про запобігання корупції не здійснювався моніторинг способу життя позивачки, не здійснювалась безпосереднього перевірка декларації останньої в розрізі положень цього Закону. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2021 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратор, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Про неуспішне проходження прокурором атестації від 22.12.2020 17.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що ані Порядок 221, ані Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури не містять чіткі критерії/показники збору, дослідження та оцінки інформації, необхідних для цілей атестації. Суд зазначив, що зі змісту пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку 221 можливо дійти до висновку про те, що встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та професійної етики та доброчесності прокурора мають різні критерії. При цьому, оцінка рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора проводиться на підставі виконаного письмового практичного завдання. Отже, лише виконане практичне завдання з урахуванням результатів попередніх іспитів щодо виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також на загальні здібності та навички, можуть визначати рівень професійної компетентності прокурора. Дані критерії, на думку суду, не можуть визначати рівень професійної етики та доброчесності, оскільки такі встановлюються на підставі інформації в порядку пунктів 9, 10 розділу IV Порядку 221. Проте в оскаржуваному рішенні Кадрова комісія не здійснила жодного посилання щодо неналежного виконання практичного завдання прокурором, що підтверджує професійну компетенцію прокурора. Крім того, суд зазначив, що будь-які докази, які б свідчили про порушення позивачкою норм Кодексу професійної етики прокурорів оскаржуване рішення не містить.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме Національне агентство з питань запобігання корупції вправі стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачкою вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених обставин. Проте в матеріалах справи відсутні докази звернення Кадрової комісії до Національного агентства з питань запобігання корупції з приводу задекларованого позивачкою майна та коштів. Разом з тим, на думку суду, Кадрова комісія під час прийняття рішення, не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції Кадрової комісії, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виявлення Кадровою комісією за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, позаяк відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора за відсутності достатніх підстав, сумнівів та відповідних доказів, які б могли підтвердити такі сумніви.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 7 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-ІХ щодо визначеного цим Законом імперативу, що атестація прокурорів проводиться згідно з Порядком 221, пунктів 9, 11 про проведення атестації кадровими комісіями, пункту 12 Порядку 233 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора, пункту 17 Закону 113-ІХ щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, а також щодо вмотивованості та обґрунтованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

Крім того, скаржник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на нормах закону щодо необґрунтованості рішення кадрової комісії в частині невідповідності позивачки вимогам професійної етики та доброчесності, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженими на це органом та підтверджені допустимими доказами. Втім, скаржник зазначає, що встановлені під час проведення атестації (співбесіди) кадровою комісією факти і обставини мають значення тільки для прийняття рішення у межах її компетенції щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності.

Також скаржник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на нормах закону щодо перебирання на себе відповідачем повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції, оскільки, на його думку, процедура перевірки доброчесності прокурорів кадровими комісіями у межах атестації та перевірка їх декларацій Національним агентством з питань запобігання корупції в рамках повної перевірки є різними процесами, які прямо визначені різними законами, мають різний предмет та мету, різні інструменти її досягнення та різні результати. Крім того, зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що підпунктом 3 пункту 15 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-ІХ чітко визначено, що відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції є предметом дослідження кадровою комісією дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності.

Наголошує, що у даному випадку кадровою комісією у відповідності до Закону 1700-VII не здійснювався моніторинг способу життя позивача, не здійснювалась безпосереднього перевірка декларації останньої в розрізі положень Закону 1700-VII, а тому, на його думку, доводи суду апеляційної інстанції в цій частині не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.

Безпідставними також скаржник вважає висновки суду апеляційної інстанції про те, що рішення кадрової комісії є невмотивованим та не містить зазначення обставин, що вплинули на її прийняття, оскільки відповідно до Порядку 221 та Порядку 233 кадрова комісія не зобов`язана наводити розрахунки чи пояснення, на підставі яких вона дійшла до висновку щодо недекларування позивачкою наявності права власності на комерційні приміщення в м. Черкаси протягом 2012-2018 років та відсутності обґрунтованих та логічних прояснень щодо обставин набуття такого права та відсутність її обізнаності до 2019 року про наявність зареєстрованих таких права; щодо недоведення та не спростування позивачкою обґрунтованих сумнівів комісії в частині можливості використання нежитлових приміщень шляхом здавання їх в оренду та отримання від такої діяльності прибутку.

Скаржник наполягає, що саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій.

Також скаржник зазначає, що завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

На переконання скаржника, суд не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії.

Позиція інших учасників справи

Позивачка не реалізувала процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги

19.01.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи 640/4203/21.

Ухвалою Верховного Суду від 07.02.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2022 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у судовому засіданні на 08.11.2022 о 14 год 00 хв.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України від 14.10.2014 1697-VII Про прокуратуру (далі - Закон 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України від 19.09.2019 113-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури (далі - Закон 113-ІХ), який діє з 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону 1697-VII були внесені зміни.

Згідно з пунктом 21 Закону 113-IX у тексті Закону 1697-VII слова Генеральна прокуратура України , регіональні прокуратури , місцеві прокуратури замінено відповідно словами Офіс Генерального прокурора , обласні прокуратури , окружні прокуратури .

Абзацами першим та другим пункту 3 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-ІХ установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

Пунктами 4-6 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-ІХ передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті Голос України . Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру .

Абзацом першим пункту 7, пунктом 9 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-IX установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Пунктом 10 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-IX встановлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно з пунктами 11, 12 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Пунктом 13 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-IX передбачено, що атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Відповідно до пункту 15 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-IX для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора..

Згідно з пунктом 17 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Пунктом 1 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 221 (далі - Порядок 221) визначено, що атестація прокурорів - це встановлена розділом II Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Пунктом 5 розділу І Порядку 221 передбачено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Згідно з пунктом 6 розділу І Порядку 221 атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Пунктом 8 розділу І Порядку 221 передбачено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (пункт 10 розділу І Порядку 221).

Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.

Пунктом 1 розділу ІV Порядку 221 передбачено, що у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

Згідно з пунктом 2 розділу ІV Порядку 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Пунктом 4 розділу ІV Порядку 221 передбачено, що для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп`ютерної техніки.

Відповідно до пункту 8 розділу ІV Порядку 221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Пунктом 9 розділу ІV Порядку 221 передбачено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно) (пункт 10 розділу ІV Порядку 221).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду, здійснюється членами кадрової комісії. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів) (пункт 11 розділу ІV Порядку 221).

Відповідно до пунктів 12, 13, 14 розділу ІV Порядку 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку 221).

Відповідно до пункту 16 розділу ІV Порядку 221 залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Згідно з пунктами 4, 5 розділу V Порядку 221 кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія.

Пунктом 6 розділу V Порядку 221 передбачено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру . Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Абзацом другим та третім пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 233 (далі - Порядок 233) визначено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Рішення і протоколи комісії підписуються всіма присутніми членами комісії. У разі відмови члена комісії підписати рішення або протокол, у такому рішенні або протоколі робиться відповідна відмітка (пункт 13 Порядку 233).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Спір у цій справі виник у зв`язку із винесенням кадровою комісією за наслідками проведеної співбесіди з ОСОБА_1 рішення 17 від 22.12.2020 про неуспішне проходження нею атестації.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, враховує, що Верховним Судом за подібних правовідносин вже сформовано правовий висновок щодо застосування приписів Закону 113-ІХ, Порядку 221, Порядку 233, який викладено, зокрема, у постановах від 21.09.2021 у справах 200/5038/20-а та 160/6204/20, від 24.09.2021 у справах 160/6596/20 та 280/4314/20, від 29.09.2021 у справах 440/2682/20 та 640/24727/19, від 17.11.2021 у справі 540/1456/20, від 25.11.2021 у справі 160/5745/20, від 22.12.2021 у справі 640/1208/20, від 28.12.2021 у справі 640/25705/19, від 29.12.2021 у справі 420/4777/20, від 14.07.2022 у справі 640/1083/20 та багатьох інших, та який є застосовним і до обставин цієї справи.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості доводів касаційного скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Законом України від 02.06.2016 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Стаття 131-1 Конституції України указує, зокрема, на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Таким чином, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності із загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, 19).

Законом 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

19.09.2019 прийнято Закон 113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою цього Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Таким чином, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні, як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Закон 113-ІХ передбачає умови проведення атестації, зокрема три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку 221, відповідно до Закону 113-ІХ: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Верховний Суд зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 08.07.2003 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 КЗпП України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України Про державну службу . Згідно з цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й Про прокуратуру .

Тому запровадження Законом 113-IX атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора пов`язане, зокрема, зі створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікації чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах.

Така атестація визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і порядок, що є чинними і стосуються усіх прокурорів, які мають намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи такою, що носить дискримінаційний характер щодо позивача.

Аналізуючи доводи скаржника в межах перевірки касаційної скарги щодо наявності у кадрової комісії у цій справі дискреційних повноважень на прийняття рішення за результатами проведеної співбесіди та, відповідно, відсутності у судів попередніх інстанцій повноважень здійснювати переоцінку висновків щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

Беручи до уваги положення пункту 3 частини другої статті 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд не вправі втручатися в дискрецію кадрової комісії та перебирати на себе повноваження у вирішенні питання, які законодавством віднесені до компетенції кадрової комісії.

Водночас суди попередніх інстанцій під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження вказаної комісії та керуючись завданнями адміністративного судочинства повинні дослідити пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо фактів встановлених цією комісією під час проведення співбесіди та з`ясувати, чи дійсно вони спростовують висновки комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо застосування, зокрема, і пунктів 9, 11, 13, 15, 17 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону 113-ІХ в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). У постановах від 21.10.2021 у справі 640/154/20, від 02.11.2021 у справах 120/3794/20-а та 640/1598/20, від 04.11.2021 у справі 640/537/20, від 02.12.2021 у справі 640/25187/19, від 16.12.2021 у справі 640/26168/19, від 22.12.2021 у справі 640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

У постанові від 12.05.2022 у справі 540/1053/21 Верховний Суд зазначив, що досягнути мети атестування прокурорів, яку відповідач означив як підвищення ефективності діяльності прокуратури і рівня довіри до прокурорів, неможливо без зрозумілої, чіткої і передбачуваної процедури та можливості її перевірки судом, а механізм, визначений Законом 113-ІХ для цілей атестації чинних прокурорів, не може применшувати чи заперечувати існуючих гарантій, зокрема на судовий захист.

У постановах від 29.06.2022 у справі 420/10211/20, від 11.08.2022 у справі 160/8111/20, від 07.07.2022 у справі 560/214/20, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень суб`єктивізує акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі 819/330/18, від 10.01.2020 у справі 2040/6763/18).

Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та з огляду на існуючу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів колегія суддів відхиляє посилання Офісу Генерального прокурора на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачка успішно пройшла перші два етапи атестації та була допущена до наступного етапу - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

За наслідками проведення співбесіди Комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачкою атестації, у зв`язку із невідповідністю прокурора вимогам професійної етики та доброчесності.

Так, спірне рішення мотивовано фактично двома підставами:

- недекларування позивачем наявності права власності на комерційні приміщення в м. Черкаси протягом 2012-2018 років та відсутність обґрунтованих та логічних пояснень щодо обставин набуття такого права та відсутність її обізнаності до 2019 року про наявність зареєстрованих таких прав;

- не доведення та не спростування позивачем обґрунтованих сумнів комісії в частині можливості використання нежитлових приміщень шляхом здавання їх в оренду та отримання від такої діяльності прибутку.

Оцінюючи висновки Комісії, які слугували прийняттю спірного рішення, суд першої інстанції погодився із висновками Комісії, що дії та поведінка позивача, вказані у спірному рішенні кадрової комісії вказують на обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності.

У свою чергу суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, позаяк відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора за відсутності достатніх підстав, сумнівів та відповідних доказів, які б могли підтвердити такі сумніви.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції та зазначає про таке.

Пунктом 12 Порядку 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

З огляду на положення Порядку 221 та Порядку 233 рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

Відповідно до позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, яка викладена, зокрема у постанові від 07.07.2022 у справі 560/214/20, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню. Тобто рішення кадрової комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, не просто містило мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.

Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критерію ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у постанові від 12.05.2022 у справі 540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов`язку доводити, обґрунтовувати свої рішення. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось позивачем, що на праві приватної власності їй належить вбудовано-прибудовані торгово-офісні нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Шевченка, 352, а саме: приміщення другого поверху 1-49, А-14, загальною площею 43,5 кв.м. (свідоцтво про право власності на нерухоме майно САЕ 452211 від 30.03.2012); приміщення другого поверху 1-28, А-14, загальною площею 16,8 кв.м. (свідоцтво про право власності на нерухоме майно САЕ 452210 від 30.03.2012); приміщення другого поверху 1-3, А-14, загальною площею 86,5 кв.м. (свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 30.03.2012).

Також судом першої інстанції встановлено, що позивачка обґрунтовуючи позовні вимоги указує, що надала Кадровій комісії вичерпні пояснення щодо майна, що перебуває у її власності, а також надала пояснення свого батька щодо вказаних питань.

На переконання позивачки, незрозуміло на підставі чого відповідач-1 дійшов до висновку, що вона може отримувати не задекларований прибуток від використання майна, шляхом здійснення підприємницької діяльності.

В той же час, як встановлено зі змісту спірного рішення, позивачка під час співбесіди пояснила, що про існування права власності на майно їй стало відомо лише у 2019 році, а задекларовано воно 17.03.2020 під час подання декларації за 2019 рік.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що указані пояснення щодо набуття права власності на відповідні об`єкти нежитлової нерухомості не є обґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України 01.07.2004 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон 1952-IV; у редакції, чинній станом на час видачі свідоцтв про право власності).

Частиною першою статті 3 Закону 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону 1952-IV права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону 1952-IV державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону 1952-IV передбачено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Аналізуючи наведені норми права суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право власності на нерухоме майно підлягає обов`язковій державній реєстрації, яка здійснюється на першому етапі шляхом прийняття і перевірки документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви заявника, тобто особи, яка має намір зареєструвати право власності на відповідні об`єкти. Наведене, в свою чергу свідчить про те, що позивач в силу отримання нею свідоцтв про реєстрацію права власності не могла не знати про наявність зареєстрованого за нею права власності на нерухоме майно, оскільки така реєстрація здійснюється шляхом подання заявником відповідних документів та реєстраційної заяви до органів державної реєстраційної служби. При цьому суд правильно урахував, що державна реєстрація права власності може бути здійснена (реалізована) уповноваженим представником заявника, однак вказане не виключає тих обставин, що особа є обізнаною про наявність у неї прав на нерухоме майно.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що доводи позивачки в частині того, що вона дізналась про наявні у неї об`єкти нежитлової нерухомості у 2019 році не можуть бути достовірними із мотивів, які наведені вище. Також, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що доводи позивачки про те, що такі приміщення належать її батьку не можуть бути визнанні судом як переконливі, з огляду на державну реєстрацію права власності на відповіді об`єкти за нею.

Також суд першої інстанції встановив, що під час розгляду адміністративної справи позивач не указувала ані яким чином дізналась про наявність у неї права власності на нежитлові приміщення у 2019 році, чому, стверджуючи про те, що вказане майно їй не належить, а належить батькові не здійснила його перереєстрацію (договір дарування тощо).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно зазначив, що стверджувати про те, що позивач з 2012 по 2019 рік не володіла інформацією про наявність зареєстрованого за нею права власності на нерухоме майно не вбачається за можливе.

Крім того, суд першої інстанції правильно наголосив на тому, що право власності, розпорядження та користування майном передбачає вчинення власником певних дій щодо його збереження, у тому числі сплати комунальних послуг, підтримання в технічному стані тощо. Проте, як встановлено судом першої інстанції, позивачка не надала суду жодних належних та достатніх доказів, що такі дії нею не вчинялися. Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідні нежилі приміщення не перебували в оренді.

Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 затверджено Кодекс професійної етики прокурорів, який визначає основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою (далі - Кодекс).

Відповідно до статті 15 Кодексу прокурор повинен здійснювати службові повноваження сумлінно, компетентно, вчасно і відповідально. Постійно підвищувати свій загальноосвітній та професійний рівень, культуру спілкування, виявляти ініціативу, відповідальне ставлення та творчий підхід до виконання своїх службових обов`язків, фахово орієнтуватися у чинному законодавстві, передавати власний професійний досвід колегам. Він має усвідомлювати, що його діяльність оцінюється з урахуванням рівня підготовки, знання законодавства, компетентності, ініціативності, комунікативних здібностей, здатності вчасно і якісно виконувати службові обов`язки та завдання.

Згідно зі статтею 16 Кодексу при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність. Прокурор повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням.

Статтею 19 Кодексу передбачено, що прокурор має суворо дотримуватись обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі: вступати у позаслужбові стосунки з метою використання службових повноважень або службового становища; неправомірно втручатися чи здійснювати у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, вплив на службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи суддів; Прокурор, якому стала відома інформація про порушення вимог частини першої цієї статті іншим працівником прокуратури, зобов`язаний негайно повідомити про це відповідного керівника органу прокуратури.

Згідно із статтею 21 Кодексу прокурор діє на підставі закону, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання. Прокурору слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії та поведінка позивача, вказані у спірному рішенні кадрової комісії вказують на обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про те, що саме Національне агентство з питань запобігання корупції вправі стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачкою вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених обставин; що в матеріалах справи відсутні докази звернення Кадрової комісії до Національного агентства з питань запобігання корупції з приводу задекларованого позивачкою майна та коштів; що Кадрова комісія під час прийняття рішення, не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції Кадрової комісії, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку, Верховний Суд зазначає, що такі доводи суду апеляційної інстанції в цій частині не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Наявність у Національного агентства з питань запобігання корупції виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування, не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону 113-ІХ.

Так, встановлений Законом України від 14.10.2014 1700-VII Про запобігання корупції порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом 113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 14.07.2022 у справі 640/1083/20, від 22.09.2022 у справі 200/7541/20-а.

Щодо посилання суду апеляційної інстанції про виключність повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.04.2018 у справі 814/886/17, то правовідносини в цій справах та справі, яка розглядається, не є подібними, адже правовідносини у цій справі стосуються притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відповідно до Закону України Про запобігання корупції .

Крім того, Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі 755/10947/17).

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку, Кадровою комісією у відповідності до Закону 1700-VII не здійснювався моніторинг способу життя позивача, не здійснювалась безпосереднього перевірка декларації останньої в розрізі положень Закону 1700-VII, а тому доводи позивачки щодо відсутності повноважень у Комісії здійснювати фінансовий моніторинг життя особи, оскільки такі повноваження належать виключно Національному агентству з питань запобігання корупції не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що в оскаржуваному рішенні Кадрова комісія не здійснила жодного посилання щодо неналежного виконання практичного завдання прокурором, що підтверджує професійну компетенцію прокурора, Верховний Суд вважає безпідставним, оскільки оскаржуваним рішення кадрової комісії встановлена невідповідність прокурора ОСОБА_1 вимогам саме професійної етики та доброчесності, а не професійній компетенції.

Щодо посилання суду апеляційної інстанції на обґрунтування своєї позиції щодо вмотивованості рішення на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.10.20219 у справі 9901/831/18, то правовідносини в цій справах та справі, яка розглядається, не є подібними, адже у цій справі Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як судом першої інстанції розглядався спір, який виник у зв`язку із винесенням Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення про невідповідність судді займаній посаді судді, прийнятим за результатами кваліфікаційного оцінювання судді. При цьому, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.10.2019 у справі 9901/831/18 скасовано постановою Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2020, а провадження у цій справі закрито з мотивів передчасності звернення суб`єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Також, Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах Салов проти України (заява 65518/01; п. 89), Проніна проти України (заява 63566/00; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

За таких обставин, рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021 скасувати.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2021 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Судді Ж.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк