Постанова in case no. 120/479/21-а

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року

м. Київ

справа 120/479/21-а

адміністративне провадження К/9901/22861/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка представляє інтереси ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі 120/479/21-а за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду 21.01.2021 звернувся ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення 0064191700 від 01.02.2017.

Представником позивача разом з позовною заявою подано заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою. Вказана заява мотивована тим, що фактично про наявність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач дізнався лише 19.10.2020 під час судового засідання у справі 802/1253/16-а, а копію вказаного податкового повідомлення-рішення 0064191700 від 01.02.2017 отримав лише 28.10.2020 в результаті ознайомлення із відповіддю на адвокатський запит.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено.

Заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишено без розгляду.

Суди попередніх інстанцій, з посиланням на положення частини другої статті 122 КАС України, п.п.56.1 ст. 56, п.п.102.1 ст. 102 Податкового кодексу України виходили з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду (1095 днів), тому суди зробили висновок про залишення позовної заяви без розгляду.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, оскільки судами невірно визначено момент відліку строку звернення до суду з відповідним позовом. Крім того, посилається на неврахування судом апеляційної інстанції практики, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі 9901/32/20 стосовно строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі 120/479/21-а залишити без змін.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Згідно частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, у тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Згідно пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Судова практика Верховного Суду протягом тривалого часу складалась таким чином, що, пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу з урахуванням строків давності 1095 днів.

Як вже зазначалось, позивач звернувся до суду з позовом більш ніж через чотири роки після прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною першою статті 121 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

КАС України не пов`язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Відтак, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Так, підставою для відкриття провадження у цій справі слугували посилання скаржника на приписи пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі 9901/32/20 Великою Палатою Верховного Суду у подібних правовідносинах, стосовно строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права.

Суд зазначає, що подібність правовідносин визначається їх змістом (правами і обов`язками суб`єктів правовідносин). У свою чергу, зміст правовідносин визначається юридичним фактом (юридичним складом) або подією, які в силу закону, породжують права та обов`язки особи (суб`єкта правовідношення).

Посилання скаржника в касаційній скарзі на висновок Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі 9901/32/20, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки обставини у цій справі є відмінними зі спірними. Окрім того, в зазначеному рішенні Суд залишив без задоволення апеляційну скаргу позивача, вкотре наголосивши про важливість дотримання строків звернення до суду, які були пропущені позивачем без поважних та об`єктивних причин.

Отже, скаржником було формально зазначено, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи проігноровано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 08 жовтня 2020 року у справі 9901/32/20.

Суд зазначає, що позиція Суду не стосується порядку застосування певних норм права, а є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.02.2017 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення 0064191700 та направлено позивачу на його податкову адресу. Вказане податкове повідомлення-рішення вручене 03.02.2017 особисто Марцинковській, за адресою: АДРЕСА_1 , останнім днем його оскарження в судовому порядку у розумінні приписів п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України є 03.02.2020.

Однак, з позовною заявою про оскарження податкового повідомлення-рішення 0064191700 від 01.02.2017 ОСОБА_2 звернувся лише 22.01.2021, тобто з пропуском встановленого строку позовної давності.

У свою чергу, як на підставу поновлення пропущеного строку звернення до суду представник позивача вказує, що про оскаржуване податкове повідомлення-рішення позивач дізнався лише 19.10.2020 під час судового засідання у справі 802/1253/16-а, а копію вказаного податкового повідомлення-рішення 0064191700 від 01.02.2017 отримав лише 28.10.2020 в результаті ознайомлення із відповіддю на адвокатський запит. При цьому, у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зазначено, що лист отримано "Марцинковська", а не позивачем. Крім того, позивач зазначив, що з грудня 2014 року по теперішній час позивач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою ОСББ "Хімік Плюс" 322 від 10.12.2020.

Перевіривши доводи скаржника щодо підстав поновлення строку звернення до суду, Верховний Суд зазначає наступне.

Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу (п. 58.3 ст. 58 ПК України).

Так, відповідно до п. 42.1 - 42.3 ст. 42 Податкового кодексу, податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

Пунктом 42.3 ст. 42 Податкового кодексу передбачено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином надісланим (врученим) платнику податків, якщо його надіслано у порядку, визначеному ст. 42 Кодексу.

Відповідно до п. 45.1 ст. 45 ПК України, платник податків фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в контролюючому органі. Платник податків фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Отже, платник податків відповідно до норм чинного законодавства зобов`язаний визначити свою податкову адресу, і повідомити податковий орган про зміну свого місцезнаходження.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що добросовісний платник податків, зобов`язаний забезпечити отримання кореспонденції, у разі невиконання цього обов`язку, платник не вправі посилатись на неотримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних наслідків.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі 140/30/20.

Отже, посилання скаржника на ту обставину, що у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зазначено, що лист отримано Марцинковська , а не особисто позивачем, та те, що позивач з грудня 2014 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою ОСББ Хімік Плюс 322 від 10.12.2020, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки як вбачається з облікової карти платника податку ОСОБА_2 , яка міститься в матеріалах справи, з 30.05.2008 податковою адресою позивача є АДРЕСА_1 .

Оскільки податкове повідомлення-рішення направлялося за податковою адресою позивача, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим позивачу 03.02.2017 в розумінні ст. 42 ПК України.

Колегія суддів зазначає, що жодна норма податкового законодавства не зобов`язує податковий орган здійснювати заходи для з`ясування причин невручення податкової вимоги, чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв`язку, кур`єрська доставка і т.д.) щодо вручення податкової вимоги.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі 360/4692/19.

Відтак, твердження представника позивача, що про оскаржуване податкове повідомлення-рішення позивач дізнався лише 19.10.2020 є безпідставними та необґрунтованими.

При визначенні початку перебігу строку на звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. При цьому, правовий припис в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі 810/1724/18.

Таким чином, доводи скаржника про те, що оскаржувані рішення ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі 9901/32/20, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини у цій справі є відмінними від фактичних обставин у справі.

Також, незалежно від різних фактичних обставин, у всіх зазначених рішеннях Суд послідовно наголошує на важливості дотримання строків звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 , яка представляє інтереси ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі 120/479/21-а підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів - без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка представляє інтереси ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі 120/479/21-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В.П. Юрченко Т.А. Чумаченко І.А. Васильєва