Постанова in case no. 160/7369/20

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року

м. Київ

справа 160/7369/20

адміністративне провадження К/9901/31322/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (судді: Дурасова Ю.В., Божко Л.А., Лукманова О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

03 липня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, просила:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 88979,60 грн;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди па підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати в розмірі 80% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року;

- стягнути з відповідача недоплачену суму суддівської винагороди.

В обґрунтування позову позивачка посилалась на протиправні дії відповідача, які усупереч вимогам частин другої, третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснив нарахування та виплату суддівської винагороди у червні 2020 року із застосуванням обмежень, визначених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", чим на її думку порушив гарантії незалежності суддів, визначені Конституцією України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року із застуванням обмеження у сумі 88979,60 грн.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, враховуючи раніше виплачені суми, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за червень 2020 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , тому відповідачем порушено право позивачки на належне матеріальне забезпечення.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області позбавлене можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його конституційності, а також позбавлене можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається розмір суддівської винагороди (норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року 553-IX (щодо статті 29) чи норми статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів ?). Тому відповідачем з 18 квітня 2020 року, як розпорядником бюджетних коштів правомірно нараховані та виплачені позивачці суми суддівської винагороди з обмеження, що була встановлена нормами Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року 553-IX. Поза межами норм цього закону відповідач не міг діяти, тому відсутня вина відповідача (Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області) щодо нарахування позивачці у спірний період суддівської винагороди з обмеженням.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. Скаржниця просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставами касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позиція інших учасників справи

До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 листопада 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивачка Указом Президента України 712/2002 від 13 серпня 2002 року призначена строком на п`ять років суддею Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Наказом голови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 197/К від 20 серпня 2002 року, позивачка зарахована до штату Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Постановою Верховної Ради України 260-VI від 10 квітня 2008 року, позивачку обрано на посаду судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська - безстроково. Наказом голови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 39-К від 11 квітня 2008 року, позивачка зарахована до штату Індустріального районного суду м. Дніпропетровська на посаду судді безстроково.

Згідно даних ТУ ДСА України в Дніпропетровській області позивачці, як судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, у червні 2020 року нарахування та виплата суддівської винагороди проводилась таким чином:

посадовий оклад 20 р.д. = 75 672,00 грн доплата за вислугу (80%) = 60 537,60 грн;

обмеження на карантин 20 р.д. = - 88 979,60 грн всього = 47 230грн.

У червні 2020 року нарахована позивачці суддівська винагорода склала:

за період з 01 червня 2020 року - 30 червня 2020 року (отримано без обмежень):

посадовий оклад 20 р.д. = 75 672 грн;

доплата за вислугу (80%) = 60 537,60 грн;

всього = 136 209,60 грн.

Фактично нараховано з урахуванням обмежень за 20 р. д. = 47 230грн.

Обмеження суддівської винагороди позивачки у червні 2020 року склало 88 979,60 грн, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року 1402-VIII (далі - Закон 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частинами першою, другою статті 4 Закону 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини першої статті 135 Закону 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року 553-ІХ (далі - Закон 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року 294-IX (далі - Закон 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут мовиться про редакцію Закону 294-IX, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)" (частина третя).

Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону 553-IX.

За текстом цього Рішення, указані положення законів 294-IX, 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Висновок Верховного Суду

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

У розрізі встановлених обставин справи 340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону 553-ІХ, яким Закон 294-ІХ було доповнено статтею 29 (текст якої написано вище).

Так, у постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

Щодо Закону 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді.

Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону 294-ІХ (у редакції Закону 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

Суд апеляційної інстанції у цій справі помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 135 Закону 1402 - VIII, які є спеціальними, а отже, обмеження виплати позивачці суддівської винагороди з 01червня по 30 червня 2020 року розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону 294-ІХ (у редакції Закону 553-ІХ) було неправомірним.

За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд уважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою, згідно вимог частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України 553-1X від 13 квітня 2020 року).

Отже, Третій апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року в справі 340/1916/20 та помилково скасував рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Оскільки апеляційний суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, питання правильності визначення судом першої інстанції способу захисту, сум, які підлягають стягненню та суб`єктного складу відповідачів залишилися поза увагою під час апеляційного перегляду.

Ураховуючи межі перегляду, судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, указані питання не можуть бути досліджені наразі під час касаційного перегляду.

Отже, ці питання підлягають дослідження судом апеляційної інстанції під час нового розгляду.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини шостої статті 353 КАС України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина п`ята статті 353 КАС України).

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі 160/7369/20 скасувати , справу направити на новий судовий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов