Мегелхес Перейра проти Португалії

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

26.02.2002

Справа "Мегелхес Перейра проти Португалії"

У рішенні, ухваленому у Страсбурзі 26 лютого 2002 року у

справі '"Мегелхес Перейра проти Португалії", Європейський суд з

прав людини (надалі - Суд) постановив, що мало місце порушення ч.

4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод

( 995_004 ) (надалі - Конвенція). Суд також ухвалив рішення про

відсутність необхідності розглядати цю справу на предмет окремого

порушення ч. 1 ст. 5 Конвенції.

Відповідно до ст. 41 Конвенції ( 995_004 ) Суд призначив

сплатити заявнику 6 тис. євро як компенсацію моральної шкоди та

3,221 тис. євро у відшкодування судових витрат.

Обставини справи

Заявник, Йоахім Мегелхес Перейра, є громадянином Португалії,

народився у 1940 році і зараз проживає у Майї (Португалія). У

минулому заявник працював юристом, а нині він перебуває на

лікуванні у психіатричній лікарні "Санта Круз до Біспо" у

Матосінхосі (Португалія), призначеній для осіб, котрі є суспільно

небезпечними.

1 березня 1996 року заявник був заарештований за підозрою у

вчиненні шахрайства. Під час перебування під вартою його було

піддано психіатричній експертизі. 22 липня 1996 року експерт

ухвалив висновок щодо психічного стану заявника. У ньому, зокрема,

вказувалося на те, що п. Мегелхес Перейра страждає на шизофренію й

з огляду на це потребує довготривалого лікування. 11 листопада

1996 року кримінальний суд м. Опорто дійшов висновку про

неосудність заявника, а також вказав на суспільну небезпеку, яку

становить останній. Врешті-решт суд ухвалив рішення про поміщення

заявника до психіатричної лікарні для його примусового лікування

на строк не більше ніж 8 років. 4 грудня 1996 року заявника було

поміщено до психіатричної лікарні "Санта Круз до Біспо" у

Матосінхосі для осіб, котрі становлять суспільну небезпеку.

Кримінальний суд м. Опорто також дійшов висновку про необхідність

проведення періодичних оглядів стану п. М. Перейри, перший з яких

мав відбутися 1 березня 1998 року.

У лютому 1997 року згаданий суд звернувся із запитом стосовно

попередньої оцінки стану п. Мегелхеса Перейри. У листі від 19

березня 1997 року лікар М. С. повідомив суд про те, що після

відповідного клінічного лікування стан хворого стабілізувався. 2

липня 1997 року п. Мегелхес Перейра самостійно звернувся із

клопотанням про звільнення його від подальшого лікування з огляду

на позитивні висновки лікарів щодо його стану. 18 травня 1998 року

Інститут соціальної реабілітації направив до суду висновок про

соціальні умови проживання заявника на волі, в якому вказав на те,

що вони дозволяють звільнити п. Мегелхеса Перейру на поруки.

28 квітня 1998 року відбувся медичний огляд заявника. 18

травня 1998 року Інститут судово-медичної експертизи ухвалив

висновок, згідно з яким п. Мегелхес Перейра й надалі є суспільно

небезпечним.

2 червня 1998 року заявник знову звернувся із клопотанням про

своє звільнення. 1 липня 1998 року він був вислуханий судом. Під

час цих слухань суд призначив посадову особу згаданої

психіатричної лікарні представляти інтереси заявника, оскільки

уповноважений представник п. Мегелхеса Перейри був відсутній. 20

січня 2000 року суд ухвалив рішення про продовження примусового

лікування заявника. Мотивуючи таке рішення, суд посилався на

висновок Інституту судово-медичної експертизи від 18 травня 1998

р. Мегелхес Перейра подав апеляцію, але суд відмовився розглядати

викладені у ній аргументи.

29 січня 2001 року прокуратура звернулася із заявою про

звільнення заявника з огляду на те, що він більше не становить

суспільної небезпеки. Суд відхилив цю заяву, вказавши, що він

перегляне своє рішення щодо становища заявника 20 січня 2002 року,

коли відбудеться наступний черговий огляд п. Мегелхеса Перейри.

Прокуратура подала апеляцію на таке рішення до апеляційного суду

м. Опорто, однак 20 червня 2001 року у цій апеляції було

відмовлено.

Зміст рішення Суду

Заявник стверджував, що позбавлення його волі було

незаконним. Він також наголошував на ненаданні йому юридичної

допомоги при зверненні із апеляційною скаргою на рішення про його

примусове лікування. Врешті-решт заявник вважав, що питання про

правомірність позбавлення його волі вирішувалось протягом надто

довгого часу.

Суд зауважив, що заявник звертався із клопотанням про своє

звільнення 2 липня 1997 року на підставі медичного висновку. 4

липня 1997 року суддя, який був уповноваженим розглядати це

клопотання, поставив на ньому позначку "розглянуто". На думку

Суду, така позначка, по-перше, не свідчить про власне розгляд

клопотання заявника, а по-друге, не може вважатися рішенням, що

торкається підстав позбавлення волі п. Мегелхеса Перейри.

Перший періодичний огляд стану заявника мав відбутися 1

березня 1998 року, тобто через два роки після ухвалення рішення

про його примусове лікування. Однак фактично цей огляд було

проведено лише 20 січня 2000 року, тобто через 2 роки, 6 місяців і

18 днів після звернення заявника із клопотанням про звільнення.

Суд дійшов висновку про те, що вказаний період був надто тривалим.

Крім того. Суд не знайшов жодної вагомої причини, яка могла б

виправдати таку затримку відповідно до змісту ч. 4 ст. 5

Конвенції ( 995_004 ).

Суд також зауважив, що, вирішуючи питання про продовження

примусового лікування заявника, національний суд спирався на

медичний висновок від 18 травня 1998 року. Таким чином,

національний суд обгрунтував своє рішення медичним доказом, який

було отримано за 1 рік і 8 місяців до моменту розгляду справи. На

думку Суду, такий доказ не обов'язково адекватно свідчив про стан

заявника на момент вирішення питання про його звільнення. Суд

вказав на те, що надто тривалий період часу між проведенням огляду

заявника та вирішенням на основі такого огляду питання про його

подальше лікування сам по собі суперечить фундаментальному

принципу ст. 5 Конвенції ( 995_004 ): захист особи від свавілля,

коли предметом розгляду є її свобода. Врешті-решт Суд акцентував

увагу на тому, що національний суд порушив процесуальні норми

вирішення подібних справ. Отже, мало місце порушення ч. 4 ст. 5

Конвенції.

Стосовно ненадання заявнику юридичної допомоги Суд вказав на

те, що, незважаючи на юридичну освіту п. Мегелхеса Перейри, його

стан здоров'я перешкоджав йому належним чином представляти свої

інтереси у суді. Обставини справи свідчили про необхідність

призначення заявнику юриста, який представляв би його інтереси у

судових слуханнях: національний суд призначив заявнику

представника, однак останній не відігравав жодної ролі у процесі.

Більше того, сам факт призначення представника ще не означає

реального отримання підсудним належної правової допомоги. Факт

незабезпечення заявнику належної правової допомоги повною мірою

ілюструється судовим засіданням від 1 липня 1998 року, коли

національний суд призначив представником заявника посадову особу

саме того психіатричного закладу, де утримувався п. Мегелхес

Перейра. Навіть зважаючи на те, що таке представництво відповідало

вимогам національного законодавства та прецедентній практиці

Конституційного суду Португалії, його не можна розглядати як таке,

що належним чином забезпечувало захист інтересів заявника. Отже,

порушення ч. 4 ст. 5 Конвенції ( 995_004 ) мало місце й у цьому

випадку.

Суд також дійшов висновку про відсутність необхідності

розглядати цю справу окремо на предмет можливого порушення ч. 1

ст. 5 Конвенції ( 995_004 ).

Переклад з англійської мови та опрацювання

рішення здійснено у Львівській лабораторії

прав людини і громадянина НДІ державного

будівництва та місцевого самоврядування

АПрН України

П.М.Рабіновичем, М.Б.Рісним та Н.І.Савчук

"Юридичний вісник України",

N 26, 29 червня - 5 липня 2002 р.

Справа "Мегелхес Перейра проти Португалії"

Справа; Європейський суд з прав людини від 26.02.2002

Прийняття від 26.02.2002

Постійна адреса:

https://zakon.rada.gov.ua/go/980_076

Законодавство України

станом на 04.09.2026

поточна редакція

Публікації документа

Юридичний вісник України від 29.06.2002 — 2002 р., № 26