П’ятаченко та інші проти України

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «П’ятаченко та інші проти України»

(Заяви № 22851/20 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку)

СТРАСБУРГ

15 квітня 2021 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «П’ятаченко та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Івана Джеліч (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Арнфінн Бордсен (<...>), судді,

та Лів Тігерштедт (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 березня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку , до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

ФАКТИ

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку .

4. Заявники скаржилися за статтею 3 Конвенції на їхнє покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення.

ПРАВА

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися на їхнє покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення. Вони посилалися, прямо або по суті, на статтю 3 Конвенції, яка передбачає таке:

Стаття 3

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

7. Суд повторює, що Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, наприклад, у вбивстві. Однак для того, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути de jure та de facto скоротним, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду. Основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація. Співвідношення між ними необов’язково є сталим і може змінюватися упродовж відбування покарання, тому підстави, які спочатку виправдовували тримання під вартою, можуть не виправдовувати його після тривалого строку відбування покарання. Наголошується на важливості реабілітації, оскільки саме в цьому наразі полягає акцент у політиці країн Європи щодо обрання покарань, як це відображено у практиці Договірних держав, відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, та відповідних міжнародних документах (див. рішення у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Vinter and Others v. the United Kingdom) [GC], № 66069/09 та 2 інші заяви, пункти 59-81, ЄСПЛ 2013 (витяг)).

8. У керівній справі «Петухов проти України (№ 2)» (Petukhov v. Ukraine (no. 2), заява № 41216/13, від 12 березня 2019 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. Отже, вони є прийнятними та свідчать про порушення статті 3 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

10. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

11. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі «Петухов проти України (№ 2)» (Petukhov (no. 2), зазначене вище) Суд вважає, що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє , що вони свідчать про порушення статті 3 Конвенції.

4. Постановляє , що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 квітня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

В.о. заступника Секретаря

Лів ТІГЕРШТЕДТ

Голова

Івана ДЖЕЛІЧ

Додаток

ПЕРЕЛІК

заяв зі скаргами за статтею 3 Конвенції (покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення)

№

№ заяви,

дата подання

П.І.Б. заявника,

рік народження

П.І.Б. представника та місцезнаходження

Назва суду

Дата покарання у виді довічного позбавлення волі

Рішення суду про залишення вироку без змін

1.

22851/20

19.05.2020

Роман Георгійович

П ’ ЯТАЧЕНКО

1981

Ревякін

Максим Олександрович

м. Харків

Апеляційний суд Черкаської області,

20.04.2011

Інформація недоступна

2.

23588/20

01.06.2020

Дмитро Олександрович

ХАВРУЦЬКИЙ

1981

Киченок

Андрій Сергійович

м. Київ

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим,

15.11.2001

Верховний Суд України,

14.02.2002

3.

31778/20

07.07.2020

Олександр Миколайович

ЖОВТЕНКО

1977

Апеляційний суд м. Києва,

13.02.2002

Верховний Суд України,

23.05.2002

Справа «П'ятаченко та інші проти України» (Заяви № 22851/20 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 15.04.2021

Прийняття від 15.04.2021

Постійна адреса:

https://zakon.rada.gov.ua/go/974_g56

Законодавство України

станом на 04.09.2026

поточна редакція

Публікації документа

Офіційний вісник України від 29.03.2022 — 2022 р., № 24, стор. 42, стаття 1233